Наприклад, можна уявити, як прозвучала під час виборчої кампанії промова кінорежисера Р. Синька про Івана Драча, і виділити в ній засоби публіцистичної політичної промови.

Апостол нашої свободи

Я з тих, кого доля не обійшла манівцями, дарувала бути причетним до визначних подій, зустрітися з видатними особами. Щоправда, не бачив живого Леніна — чи він поспішив, чи я не встиг; не вклонився Сталіну, бо той сидів занадто високо. Зате балакав з бабою Рєвихою, яка пройшла пішки до Києва, аби помолитися у святинях наших. Щодня був колись при своїй бабуні-пророчиці Ганні, яка прожила 97 літ, а зазнала нашого горя на тисячу років наперед, але жодного разу протягом життя не заплакала. Я був серед тих, кому стріляли у вічі беркутівці з газових пістолетів, коли ховали на центральній площі України патріарха Володимира, і тих, хто прощався у зливу на Байковому кладовищі з совістю України — з Олесем Гончаром.

Зібравши розум і совість воєдино, безкомпромісно, боляче, міркую: а кому сьогодні уособлювати нашу совість? Зваживши всі "за" і "проти", я без вагань віддаю свій голос за Івана Драча.

Чому саме Драч — один із найдостойніших на титул "Совість України"? Він — один із небагатьох, які здатні говорити правду, не впадаючи у дрібні чвари, зведення особистих рахунків. Дякуючи людям з діапазоном мислення Драча, ми щасливо вирвалися з імперського ярма, не потрапили до кривавої пастки, не роздмухали на нашій землі війну, не рубали супротивників лопатами, не стріляли з гармат у власне законодавство.

Відкриваючи у 1996 р. пам'ятник княгині Ользі, Драч не шкодував себе і всіх нині сущих великих: "Ми, тимчасові кияни, прийшли до вічної киянки".

Драч не пнеться на п'єдестал. Його щоденно розривають на шматки: скажи там, виступи тут, захисти цих, тут Драч — поет, там Драч — політик. За надвантаженням не завжди уздріти непересічної людини, внутрішньо зосередженої, по-селянському чистої, вразливої, лише сильнішої за нас духом, пройнятої почуттям високого обов'язку.

Драч спромігся стати оракулом свого часу за будь-яких правителів.

На відкритті пам'ятника Ярославу Мудрому Драч був, як завжди, сам собою, споглядав крізь окуляри, а бачив краще від зрячих, поруч з вищими державними особами почував себе відповідальним лише перед вічністю: "Сьогодні ми освячуємо пам'ятник Ярославу Мудрому, який мудрий тисячу літ Цей пам'ятник — застереження сьогоденним правителям, які муарі лише при владі".

В інших устах, у присутності Президента держави, це виглядало б занадто. Але ж це Драч — у нього все узагальнено, задля спільного добра, заради істини — це віщує совість України: або слухай, або згинь.

Заведений на Драча компромат давно не діє, йому не заліпити рота, не запроторити за грати, він — людина планети — звітує лише перед Богом, власним народом, білими українськими хатами, землею, яка народила Його, зростила, яку він ніколи не полишав.

Драч підсвідомо, а ми, його друзі й однодумці, абсолютно реально відчуваємо його генетичну спорідненість із Тарасом Шевченком. їхня духовна близькість очевидна. Не полишаю мрії зняти фільм про Кобзаря й Драча водночас, зіставити їх у конверсії. Не задля приниження одного й возвеличення іншого. Лише задля одного: якомога виразніше уявити образ нашого Пророка, налагодити зв'язок розірваних поколінь, переконатися, що нам немає переводу, що всі ми — діти однієї землі, що наші сили невичерпні, що ми боремося й поборемо.

Драч — один з найавторитетніших синів нашого народу. Посланців Божих, апостолів нашої свободи. Є він чи немає його в нашому парламенті — він завжди там присутній, бо він — один з тих, хто заклав основи нового парламенту, Конституції, основ нашого життя.

Драч неймовірно працьовитий, постійно переповнений ідеями. Він, мов невтомний сівач, сипле зерно, і хоча не завжди в родючу землю, проте не кидає корисні сходи напризволяще, почату справу доводить до кінця, як би не тяжко було.

Така вже доля всіх геніїв і героїв, що вийшли в далеку дорогу з порогу святої української хати — білої, високоморальної, з ясними вікнами до сонця, добра, щасливого життя.

Р. Синько

Література

1. Культура парламентской речи. — М., 1994.

2. Ломоносов М. В. Краткое руководство к красноречию // Поли. собр. соч.: В 7 т. — М.; Л., 1952. — Т. 7.

3. Мацько Л. І. Лінгвістична риторика//Наука і сучасність. — К., 1999.

4. Мерзляков А. Ф. Краткая риторика. — М., 1828.

5. Михальская А. К. Педагогическая риторика. — М., 1998.

6. Молдован В, В. Судова риторика. — К., 1996.

7. Мурашов А. А. Основы педагогической риторики. — М., 1996.

8. Неориторика: генезис, проблемы и перспективы. — М., 1987.

9. Ножин Е. А. Мастерство устного выступления. — М., 1989.

10. Огієнко і. Українська культура. — К., 1918.

11. Одарченко П. Про культуру української мови. — К., 1997.

12. Ораторы Греции. — М., 1985.

13. Орлов Е. Демосфен и Цицерон. Их связь и деятельность. — СПб., 1898.

14. Павлова К. Г Спор, дискуссия, полемика. — М., 1991.

15. Риторика и стиль. —М., 1985.

16. Рождественский Ю. В. Проблемы современной риторики // Риторика и стиль. — М., 1984.

17. Рождественский Ю. В. Риторика публичной лекции. — М., 1989.

18. Рождественский Ю. В. Теория риторики. — М., 1997.

19. Савенкова Л. О. Комунікативні процеси у навчанні. — К., 1996.

20. Сагач Г. М. Живе слово лектора. — К., 1989.

21. Сагач Г. М. Живе слово полеміста. — К., 1991.

22. Сагач Г. М., Юнина Е. А. Риторика в интеллектуальных играх. — К., 1991.