Саме тому, що в художній мові ступені відхилення високі і в дискурсах різних авторів можуть бути різними, сприймання художньої мови не є легким. Воно потребує певної освіченості й естетичного чуття, уважного вчитування, наступного повернення до тексту, тому що з першого прочитання не все можна збагнути. Отже, один і той самий образ може по-різному тлумачитися різними читачами, бо кожний по-своєму прочитує фігуральність вислову. Тому фігуральні образи на фоні нейтрального мовлення є незвичними, вони живучіші, наступні покоління мовців вчитуватимуть їх у культурні дискурси свого часу, якщо цим образам не судитиметься забуття. Фігуральність практичної мови не тільки не високосяжна, а й не оригінальна. Це повтор образних штампів на зразок: Я тобі сто [тисячу] раз казав; Страх який гарний!; Це мені як ножем по серцю тощо. Фігуральність художньої мови є поетичною й оригінальною, свіжою. Наприклад:

1. Чорна земля, чорна долоня, чорний хліб. Ні, ні, сину чорної землі! Тобі не лестощі, тобі мовчазним бути. Тобі горіти страшною думкою і в серці, в м'язах тіла складати силу. Схід і захід сонця несуть на тебе вогонь, потоп, мор і меч. Ніхто, ніхто на цілій широкій землі, ніхто не розділить тягарів твоїх. Сам-один, по коліна в твердій землі, ти здвигнеш налитими пружними м 'язами і струснеш планетою. Так буде (У. Самчук).

2. На південь стікає зоряна імла Чумацького шляху. Якийсь чумак чи хлібороб проїхав возом по небесній дорозі, збив на ній срібну куряву, і стікає вона на жито-пшеницю, щоб не журились ми хлібом (М. Стельмах).

3. Вересень бив у золоті дзвони соняшників, і їм, як гобої, низинно вторували пізні гречки. Дні тепер стояли у шелестах золота, у вибухах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітних птахів. Ця печаль забрідала і в людське серце, і ставало жаль чи отих крил, що забирали з собою літо, чи того, що й ти не можеш злетіти, як птиця. Ось такий і є вересень: удень надійний, вночі тривожний. Таким і люби його і тоді, коли він б'є у золоті дзвони соняшників, і тоді, коли відриває літо від землі та й садовить тебе за мудрість книжок (М. Стельмах).

4. ...трави міцно

прикуті ногами

до галери степу...

душа морозу

плаче квітами

Дрімає всесвіт на травині

підперши зіркою щоку

стоїть по пояс в Україні

ромашка в білому вінку

жайворонок озирнувся:

сонце сідає росою.

(Т. Мельничук)

5. Відректися

метафори розіп'ятої

на шпальтах газет

повішеної

на шибеницях ефіру

засушеної

між пресом обкладинок

розбухлих книг

боїться залишитися

віч-на-віч

зі смутком

з осіннім попелом

дощу

...з ораціями

що кільчаться

із зерна

на золотих полях

уст

кроки жінки

тільки заглушить

білий голос снігу

коли це зима

зелений голос трави

коли це весна

синій голос моря

коли це літо

багряний голос лісу

коли це осінь

золотий голос волі

коли це воля.

(І. Калинець)

Наведені приклади переповнені різноманітними і складними тропами та фігурами.

В середні віки, коли поширювався погляд на риторику як науку прикрашання промов і власне вся практична риторика зосереджувалася на фігурах, ритори нараховували до 200 фігур, розмежовуючи найтонші відтінки логічних, паралогічних і риторичних значень. Нині в підручниках мови і літературознавства називається кілька основних найпоширеніших тропів і фігур. У навчальному посібнику для вищих навчальних закладів "Риторика" Є. В. Клюева наводиться список тропів і фігур у такому порядку:

Тропи

Власне тропи

1. Метафора

2. Катахреза

3. Синестезія

4. Алегорія

5. Прозопопея

6. Метонімія

Невласне тропи

1. Апосіонеза

2. Астеїзм

3. Паралепсис

4.Преокупація

5. Епанортоза

6. Гіпербола

7. Синекдоха

8. Антономазія

9. Гіполаг

10. Еналага

11. Епітет

12. Оксюморон

13. Антитеза

14. Антиметабола

15. Емфаза

16. Клімакс

17. Антиклімакс

18. Антанакласіс

19. Амфіболія

20. Зевгма

21. Каламбур

22. Тавтологія

23. Плеоназм

7. Літота

8. Перифраз

9. Алюзія

10. Евфемізм

11. Антифраза

12. Риторичне запитання

13. Риторичний оклик

14. Риторичне звертання

Фігури

Мікрофігури Макрофігури

1. Метатеза | Конструктивні | Деструктивні

2. Анаграма | 1. Паралелізм | 1. Інверсія

3. Анномінація | 2. Ізоколон | 2. Анастрофа

4. Гендіадіс | 3. Епаналепсис | 3. Еліпс

5. Аєреза | 4. Анафора | 4. Парцеляція

6. Апокопа | 5. Епіфора | 5. Гіпербатон

7. Синкопа | 6. Анадиплозис | 6. Гимеза

8. Синереза | 7. Симплока | 7. Анаколуф

9. Протеза | 8. Діафора | 8. Силепсис

10. Парагога | 9. Хіазм | 9. Акумуляція

11. Епентеза | 10. Епанодос | 10. Ампліфікація

12. Дієреза | 11. Асиндентон | 11. Експлеція

13. Поліптотон | 12. Полісиндетон | 12. Конкатенація

14. Етимологічна фігура | 13. Апокойнез

15. Алітерація | 14. Кіклос

16. Асонанс | 15. Гомеотелевтон

17. Паліндром

Тропи й фігури успадкувалися з риторики й поетики у стилістику і тому більшість з них мають однакові визначення, функції й досить широке використання у цих окремих науках, наприклад, епітет, метафора, порівняння та деякі інші. Проте є фігури й тропи, які були породжені давньою риторикою і у зв'язку з її наступним пригасанням призабулися, влилися в інші фігури, навіть якщо і вживаються в мовленні, то не визначаються як окремі фігури, а є частинами інших.

І. Качуровський в "Основах аналізу мовних форм" описує 155 фігур і тропів. Щоправда, серед них частину складають такі, які вже мають у лінгвістиці традицію опису їх як системного явища (відношення) у лексиці (наприклад, антонімія, символ) або які описуються як стилістичні прийоми: стилізація, корекція тощо. Давні ритори визнавали таку фігуру, як апологізм (визнання рації супротивника в такому пункті, який не має істотного значення). У сучасних риториках і стилістиках така фігура не подається, а слово апологія визначається у "Риторичному словнику" З. Куньч як "надмірне вихваляння кого-небудь, чого-небудь; упереджений захист". Не завжди дослідники ідентично визначають і тлумачать фігури і тропи. Наприклад, І. Качуровський епімону називає емфатичною фігурою, що полягає в "кількаразовому, без інтервалу, повторенні того самого слова в реченні чи вірші або вірша чи виразу у якійсь великій синтаксичній чи ритмічній групі" і наводить приклади:

Марно кидаю виклик полям:—

Де ти, Жанно, о Жанно, о Жанно?

(Ю. Клен)

Доле, де ти, доле, де ти? Нема ніякої.

Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої...

(Т. Шевченко)

Під цією ж назвою "епімона" З. Куньч подає: "те саме, що й ретардація".І. Качуровський визначає "ретардацію" як "гальмування, затримування розвитку дії в сюжетному, в тому числі й ліро-епічному, творі, яке переважно досягається шляхом дигресій, які належать не до стилістики, а до архітектоніки", і проілюстрував рядками з пісні: "Роман косу покидає (тричі), Катерину переймає (двічі)". Традиційно прийнято і епімону, і ретардацію розглядати в навчальному процесі як види повторів. Можна сподіватися, що наступні наукові дослідження усього загалу мовних тропів і фігур на широкому стильовому тлі функціонування української мови приведуть до створення обгрунтованої класифікації і повного опису всіх видів тропів і фігур.

Тропіка

Традиційні терміни "троп" (гр. tropos — зворот) і "фігура" (лат. figura — образ, вид) позначають такі мовні явища, які мають між собою спільне і відмінне.

Спільним є те, що ці явища є відхиленням від загальноприйнятих висловлень, які можна вважати нульовим ступенем, тобто відхилення, і є властиво фігуральністю. Стосовно нульового ступеня, який називають нейтральним, і фігури, і тропи не є нейтральними. Вони є суб'єктивно-емоційними, це виражають у змісті, мають конкретного автора-мовця і одночасно є аксіологічними, бо містять певну оцінність, заради чого вони, власне, і утворюються. Зрештою, і тропи, і фігури — це певне переосмислення з різною мірою зміни семантики. Тому тривалий час терміном "фігури" називали і фігури, і тропи в тому розумінні, що і першим, і другим властива фігуральність (образність).

Розрізняють тропи і фігури за дивергентними (лат. diverqentia — розходження) ознаками:*

тропи—це операція фігуральності (відхилення) одного чи двох слів (щоправда, на фоні контексту); тропи — малі;*

тропи — це зміна (перетворення) основного значення одного слова чи словосполучення;*

тропи — це зміна значення слова за законами логіки, шляхом аналогії;*

тропи — це варіації значень;*

фігури — це операція фігуральності цілих груп слів; фігури — великі;*

фігури—це зміна або спеціальна побудова цілих структур;*

фігури — це перетворення в межах законів синтаксису і самих законів синтаксису;*

фігури — це варіації структур.

З погляду семіотики тропи можна розглядати як транспозицію знаків, тобто операцію аналогічного типу (за аналогією), при якій одна мовна одиниця займає місце іншої, яка матеріально відсутня, а виявляється лише ідеально — через значення (Ну ти й герой!—сказав я малюку; нахабність — друге щастя [нахабні люди щасливі]).

Про тропи Є. Клюєв фігурально (тобто також тропом) висловився так: "...маючи троп, ми маємо одну мовну одиницю (слово чи словосполучення) і привид іншої мовної одиниці", а для фігур використав троп "привид порядку" (там, де немає смислової впорядкованості, наприклад анафора) і "привид безпорядку"1 (там, де вона є, наприклад інверсія і т. ін.).

Література

1. Абрамович С. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995. Аверинцев С. С Риторика и истоки европейской литературной традиции. — М., 1996. Александров Д. Н. Риторика. — М., 1999. Андреев В. И. Деловая риторика. —