Метонімія може поширюватися за допомогою епітета, який і вказує на предмет метонімічного переносу. Наприклад, чаїний жаль (замість крик): А десь же є і степові кринички, і степові озеречка, і чаїний жаль над ними (М. Стельмах).

Синекдоха (від гр. synekdoche) — це різновид метонімії, такий тропеїчний зворот, в якому ціле подається через назву його частини, загальне — через його часткове вираження: влаштувався на роботу, може, яку копійку заробить; всі чекали вечері, бо досі не було й крихти в роті; не ступала людська нога; щоб і ноги твоєї там не було; він накинув оком; ділилися шматком хліба [дружно жили]; мас десь руку; не показує носа.

Метонімія і синекдоха пов'язані функцією заміщення назв на фунті асоціації за залежністю і суміжністю. Проте якщо метонімія заміщає назвою цілі його частини (слухав Шопена), то синекдоха заміщає назвою частини ціле, що складається з таких частин. Наприклад: Ніхто з нас ще не написав "Реве та стогне.,,", тобто ніхто ще не може писати так, як писав Шевченко; Старий Мартин, жебрацький покровитель, з тобою тут поділиться плащем [дасть притулок і догляд]; Човни ж везли у десять пар волів, явивши тільки вуса з-під брилів (Л. Костенко). У риториках такі тропи називають фігурами заміщення.

Парономазія

Парономазія (гр. paronomasia — "біля називання")—стилістична фігура, що виникає на каламбурному зближенні близьких за звучанням, але різних за змістом слів: талант твій латаний (Т. Шевченко); вогонь вагань (Д. Фальківський); будьте безумні — не зимні, атоми утоми (П. Тичина); серпанок серпня (І. Драч); груди грудня (М. Вінграновський); у білій білоті недосягання (В. Стус); Зимно, зимно вітер над землею віє. І кричить, і виє, і когось шукає (О. Олесь).

Парономазію можна назвати звуковою метафорою, при якій ідея звукового зближення слів поширюється на семантику і веде їх до смислового зближення. Виникають нові несподівані умовно-асоціативні образи; Синь уже синіє. Ніч іде нечутно, та для міста ночі наче і нема (В. Сосюра); Борвій-буран схопив дерева в бран; І ніжним чадом, чудом чистим бузкова свічка понад листом вже злотом-променем жива (І. Драч); Моєнечуване терпіння іще ніхто не переміг, бо за терпінням є Трипілля, аза Черніговом — Черніг (Л. Костенко); І вже болить душа на дуб здубіла, в цій чужаниці, чужбі, чужині! (В. Сгус).

Широко використовується звуко-семантичне зближення слів у сучасній українській поезії. Слова, близькі за звучанням, зазнають поетичної семантизації і створюють асоціативно-узагальнену форму, яку називають паронімічною атракцією (лат. attractio—притягування). Паронімічна атракція може формуватися на фольклорній семантичній паралелі: Та забіліли сніги, забілиш білі, ще й дібровонька... Та заболіло тіло бурлацькеє біле, ще й головонька (Нар. пісня). Наприклад, в українській культурній традиції білий колір викликає приємні асоціації і ніби притягує до себе різні дистрибути: білі руки, біле личко, біла хата, білий лебідь, білий цвіт на калині; плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду (Д. Луценко) тощо.

На зв'язках і перенесенні називань—білий сніг [сивина] на скронях — зболіла душа — посивіла голова — побіліла голова — виникла асоціативно-узагальнена поетична формула білий біль: ...болем збілілим (О. Олесь); Лечу над білим болем бездоріж... (Л. Костенко); Білого болю, як білого терну (І. Драч); Прив'язаназа коси до сосни біліє, наче біль, за біль біліша (В. Стус).

Література

1. Абрамович С. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995. Аверинцев С. С Риторика и истоки европейской литературной традиции. — М., 1996. Александров Д. Н. Риторика. — М., 1999. Андреев В. И. Деловая риторика. — М., 1995.

2. Андреев В. И. Деловая риторика: Практический курс делового общения и ораторского мастерства. —М., 1995. Аннушкин В. И. Первая русская "Риторика". — М., 1989. Античные риторики. — М., 1978.

3. Античные теории языка и стиля: Антология текстов. — Л., 1996.

4. Апресян Г. 3. Ораторское искусство. — М., 1978.

5. Арістотель. Поетика / Пер. Б. Тена. — К., 1967.

6. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. —Л., 2000.

7. Безменова И. А. Очерки по теории и истории риторики. — М., 1991.

8. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации. — К., 1997.

9. Буда В. А. Лінгвостилістика сучасного історичного роману про добу козацтва. — К., 1998. Ваганова Д. X. Риторика в интеллектуальных играх и тренингах. — М., 1999.

10. Введенская Л. А., Павлова Л. Г. Культура и искусство речи: Современная

11. риторика. — Ростов н/Д., 1995. Виндельбанд В. Платон. — К., 1993. Волков А. А. Основы русской риторики. — М., 1996. Вомперский В. П. Русские риторики XVII—XVIII вв. — М, 1988. Гурвич С. С, Погорілко В. Ф„ Герман М. А. Основи риторики. — К., 1988. Демосфен. Речи. — М., 1994.

12. Державін В. Вчення античної риторики про фігури сенсу. — Мюнхен, 1965.