дверима", які відкриває промовець перед слухачем. Вони не мають бути "перекошеною хвірткою". З названою темою слухачі будуть співвідносити всю наступну промову, тому формулювання теми повинне відповідати предмету лекції, бути зрозумілим для слухачів і цікавим. Назвою теми може бути коротке формулювання з важливих питань у вигляді односкладних називних речень. Наприклад: Сучасний стан економіки України. Інколи як назву теми можна використати питальну конструкцію типу: Хто такі демократи і чого вони хочуть?
II. Виклад промови — це основна частина, в якій є кілька функціональних типів мовлення.
1. Розповідь, оповідь — як правило, це зачин, історія питання, введення в суть справи, основні попередні факти чи події, що проллють світло на проблему, можуть стати вихідною позицією при доведенні.
2. Опис — систематичний виклад предмета, його частин, ознак. За допомогою опису промовець готує слухачів до доказу. Опис може бути загальний, конкретний, предметний, інтер'єрний, художній, розмовно-оповідний.
3. Доказ, доказовість це логічне доведення, аргумент логіки. Є предмет доказу і є форма доказу. Формами доказу можуть бути пояснення, приклади, силогізми, досліди, ілюстрації, тому докази мають бути центральними в аргументації. Саме за їх допомогою промовці формують у слухачів переконання.
4. Спростування — це доказ від протилежного, або аргумент від опонента, який бачить істину інакше або в чомусь іншому. Спростування може породити полеміку або суперечку (еристику). Спростування є діалектичним, якщо шляхом спростувань, уточнень або й заперечень усі учасники спілкування шукають істину, і полемічним, якщо кожний співрозмовник захищає свої інтереси. Діалектичну полеміку промовець може вводити у свій монологічний виступ для того, щоб навести опозиційну до своєї думку і тут же дати їй спростування. Торгуватись на ринку—це означає вести полемічну еристику, в якій інтереси співрозмовників розходяться: продавець хоче дорожче продати, а покупець — дешевше купити.
5. Заклик—звернення до серця, розуму, емоцій слухачів. Заклики частіше використовуються в гомілетиці, проповідях, казаннях та в публіцистичних промовах — політичному красномовстві, в популярних лекціях з морально-етичних та соціальних тем.
ІІІ. Висновки—це стислий узагальнювальний зміст висловленого, підсумок основних досягнень промови чи дискусії та запевнення слухачів у своїй повазі до них і вдячності їм.
Комунікативна творчість оратора виявляється в тому, як він зможе використати всі чи названі форми мовлення, чи окремі — відповідно до предмета викладу, мети та умов спілкування й аудиторії слухачів.
Література
1. Дюбуа Ж., Эделин Ф., Клинкенберг Ж.-М. и др. Общая риторика. — М., J986.
2. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови. — К., 1999. Зеленецкий К. П. Частная риторика. — СПб.. 1850. Златоструй. Древняя Русь X—XIII веков. —М., 1990. Зязюн І. А., СагачГ М. Краса педагогічної дії. — К., 1997. Иванова С. Ф. Путь к современной риторике. — М., 1990. — Ч. 1,2.
3. Іванько І. В. Теофан Прокопович // Філос. думка. — 1970. — № 6. Качуровський І. Основи аналізу мовних форм (стилістика). Фігури і тропи.—К., 1995.
4. Клюев Е. В. Риторика. Инвенция. Диспозиция. Элокуция. — М., 1999.
5. Кони А. Ф. Избранное. — М., 1989.
6. Корж Н. Г., Луцька Ф. Й. Із скарбниці античної мудрості. — К., 1988.
7. Корнилова Е. Н. Риторика — искусство убеждать. — М., 1998.
8. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики. — Л., 2000.
9. Костомаров В. Г. Языковой вкус эпохи. — М., 1994.
10. Кохтев И. И. Ораторская речь: Стиль и композиция. — М., 1992.
11. Кочан І. Лінгвістичний аналіз тексту. —Л., 1999.
12. Кошанский Н.Ф. Общая риторика. —СПб., 1824.
13. Кошанский Н. Ф. Частная риторика. — СПб., 1824. Кошачевський С. С. Техніка мови. — К., 1963.
14. Кравець Л. В. Риторика як класична основа системи освіти європейських народів //Рідні джерела. — 2000. — № 4. Кравець Л. В. Риторика від джерел до сучасності // Укр. мова і л-ра. — 2000. — № 5.