має довгостроковий характер (40-50 років), що дозволяє сторонам здійснювати стратегічне прогнозування та планування свої діяльності, та надає можливість диверсифікувати ризики між всіма приймаючими участь сторонами, завдяки чому суттєво підвищується життєздатність концесійних проектів. Бізнес матиме високу, а часто і повну волю у прийнятті інвестиційних, адміністративно- господарських та управлінських рішень. Регулююча функція залишається за державою. Концесії поєднують елементи таких типів контрактів, як лізингові угоди та контракти на управління. Але, на відміну від зазначених контрактів, співпрацюючи з державою на засадах концесії, бізнес бере на себе більшу частину ринкових на операційних ризиків. Відповідно до концесійної угоди, приватний партнер має право використовувати інфраструктурний об'єкт для надання послуг безпосередньо споживачам і отримує прибуток залежно від якості та кількості наданих послуг. Приватна сторона (концесіонер) відповідає за утримання об'єкта в належному стані та, у разі необхідності, здійснює його поновлення. Функція щодо фінансування, як правило, також належить приватному
сектору. Концесійні угоди, на відміну від традиційних контрактів, повинні бути довготерміновими. Чим більше строк дії контракту, тим привабливішим для приватної сторони стає така форма бізнесу, оскільки дозволяє покрити витрати капіталу та максимізувати прибуток.
Спільна діяльність держави та бізнесу передбачає часткову передачу об'єкта у власність приватному сектору та спільну діяльність щодо проекту. Обидві сторони мають здійснювати інвестиції, але повний контроль в процесі управління залишатиметься за приватною стороною. Участь держави у таких проектах може мати різні форми, такі, як надання пільгових кредитів, субсидій, участь у статутному капіталі, передача активів та інше. Головними вимогами до спільної діяльності є наступні: приватна сторона має бути обрана на конкурсних засадах; контроль має залишатися за приватною стороною; частка держави має бути чітко визначена; витрати мають компенсуватися безпосередньо через стягнення плати зі споживачів послуг; розподіл ризиків та нагород має бути чітко визначений та узгоджений заздалегідь.
Виходячи з даної класифікації, можна проаналізувати особливості реалізації різних форм ДПП у житлово-комунальній сфері, виходячи з особливостей розвитку економіки України.
Так, практичне застосування контактів на послуги є достатньо ускладненим, оскільки такі контракти передбачають, що надання фінансових ресурсів для впровадження, функціонування та утримання нового обладнання для підприємств ЖКГ покладено на державу, фінансові ресурси якої в нинішніх умовах суттєво обмежені.
Контракти на управління також передбачають, що фінансування об'єктів відбувається за рахунок держави, а це робить їх використання практично неможливим через вагому недостатність державних фінансових ресурсів. Тут позитивним моментом можна вважати те, що розмір плати держави залежить від ефективності роботи приватного партнера, а наслідком ефективної роботи має стати зменшення обсягу фінансових ресурсів держави на управління об'єктом.
Серед змішаних форм ДПП найбільш прийнятною для сфери ЖКГ можна вважати форму ОВРО (проектування-будівництво-фінансування-управління), оскільки саме завдяки їй можливе залучення значних обсягів фінансових ресурсів приватного сектору при збереженні права власності за державою на збудований об'єкт.
Реалізація спільної діяльності держави та бізнесу як форми ДПП можлива лише в тій частині функціонування житлово-комунальної сфери, де підприємства ЖКГ не є природними монополістами на ринку житлово-комунальних послуг, оскільки при спільній діяльності передбачена часткова передача об'єкта у власність приватному сектору. А це значно обмежує можливості застосування цієї форми державно-приватного партнерства.
Використання лізингових та концесійних угод в Україні ускладнене рядом причин, серед яких слід виділити такі, як: відсутність відповідної законодавчої бази, яка б регулювала лізингову та концесійну діяльність саме у сфері ЖКГ; недостатня забезпеченість інформаційної бази, що необхідна для процесу інвестування через лізинг та концесію; відсутність для інвестора твердих гарантій стабільності свого бізнесу та повернення інвестованих коштів через можливі суперечки з місцевими органами влади та ін.
Проте застосування будь-якої форми ДПП неможливе без створення відповідних передумов. Такими для житлово-комунальної сфери мають стати: розробка та удосконалення нормативно-правової бази;
бюджетна підтримка житлово-комунального господарства у напрямку сприяння залученню приватних інвестицій;
забезпечення державних гарантій приватним партнерам;
надання податкових пільг приватним партнерам в частині оподаткування прибутку підприємств та ПДВ
створення державного інституту ДПП, який би займався розробкою практичних механізмів реалізації ДПП з використанням зарубіжного досвіду та інформуванням про об'єкти, щодо яких можливе застосування ДПП, надавав допомогу щодо експертної оцінки об'єкту та ін.;
публічний контроль за виконанням договірних зобов'язань всіх учасників ДПП. Висновок.
Застосування різних форм державно-приватного партнерства є привабливим для житлово-комунальної сфери та має стати відправною точкою її реформування, однак це можливо лише за умов стимулювання приватного бізнесу до такого партнерства шляхом використання певних податкових преференцій для приватних партнерів. Подальшого дослідження потребує обгрунтування ефективних механізмів реалізації державно- приватного партнерства у сфері житлово-комунального господарства.
Список літератури
1. Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 01.07.2010 p. № 2404-W/www.rada.gov.ua.
2. Концепція розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві//\у\у\у. rada. gov.ua.
3. Варнавский В.Г. Частно-государственное партнерство // Сайт «Экспертный канал "Открытая экономика", www.opec.ru.
4. Власов А. Особый путь Петербурга в сфере государственно-частного партнерства // www.konkir.ru.
5. Коровин Е. Кредитный риск проектов частно-государственного партнерства и механизмы поддержки. Выступление на круглом столе «Федеральные инструменты поддержки инвесторов», 10 октября 2006 г. // www.lobbying.ru.
6. Сосна С. А. О концепции общественного достояния // Государство и право.-2006,- №2,- с. 94-98.
О. Коцюрба
Финансовые аспекты государственно-частного партнерства в сфере жилищно-коммунального хозяйства
В статье рассмотрены сущность, формы государственно-частного партнерства и особенности их финансового обеспечения в жилищно-коммунальной сфере. Выделены наиболее приемлимые формы государственно-частного партнерства на основе конкретных источников их финансирования.
О.