До базових інструментів системи захисних механізмів відносяться митні збори та компенсаційні платежі, що покривають різницю між внутрішніми та імпортними цінами, а також компенсаційні платежі, що виплачуються експортерам сільськогосподарської продукції.

У державах Східної Європи діють спеціальні органи державного регулювання сільського господарства, а саме: Польщі - Агентство сільськогосподарського ринку, Чехії і Словаччині - Фонди ринкового стимулювання, Угорщині - Координаційний комітет із регулювання аграрного ринку. Головні завдання їх діяльності такі: інтервенційна закупівля аграрної продукції;

інтервенційний продаж сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на внутрішньому й зовнішньому ринках; субсидування експорту;

обслуговування кредиторської заборгованості;

аналіз сільськогосподарського ринку, збір інформації та розробка оцінок і пропозицій для уряду щодо поточної ситуації.

Слід відмітити, що державні заходи впливу на економіку АПК мають суперечливий характер, що зумовлено, по-перше, невідповідністю ряду кінцевих цілей державного регулювання внутрішнім закономірностям ринкового розвитку; по-друге, порушенням інтересів окремих груп виробників і споживачів; по-третє, неминучою внутрішньою суперечністю будь-якого рішення внаслідок врахування різних поглядів та інтересів, відмінностей у розумінні реальної дійсності й результатів впровадження державних заходів. Світовий досвід показує, що масштаби, можливості та дієвість інструментів і механізму державного регулювання пропорційні силі державної влади, а також її здатності контролювати й управляти ситуацією.

Перехідний стан економіки, у якому перебуває Україна, потребує не тільки прямого, а й непрямого впливу на економіку, що зумовлено швидкістю і порівняно меншими бюджетними витратами.

Проблеми державного регулювання сільськогосподарського сектору України пов'язані з відсутністю досвіду використання механізмів регулювання, які б ґрунтувалися на принципах добровільності й зацікавленості, відсутня також системність та комплексність заходів державного регулювання. Крім того, склалася стійка тенденція щодо запізнення їх прийняття. Все це відбувається на фоні складного фінансового стану економіки, що різко знижує їх ефективність.

Тому система державного регулювання аграрного сектору в Україні повинна включати механізми впливу на процес виробництва сільськогосподарської продукції, а також високого рівня підтримки внутрішніх товаровиробників. Мета такого регулювання - стимулювати виробництво, аграрне підприємництво та забезпечити соціальну підтримку жителів села.

Враховуючи специфіку аграрного сектору, більшість розвинених країн світу найбільшу частку державних коштів спрямовують на підтримку сільськогосподарського виробництва з метою зменшення ринкових коливань та підтримки відповідного рівня цін. Система регулювання цін має забезпечувати: стабілізацію цін та зменшення їх коливань до порівняно вузького діапазону, підтримку цін фермерів на рівні, що забезпечує товаровиробникові розширене відтворення; регулювання обсягів та структури виробництва тощо.

У процесі формування державної цінової політики в розвинених країнах враховуються такі фактори:

паритетність цін на промислову й сільськогосподарську продукцію; рівень витрат на виробництво одиниці продукції у спеціалізованих фермерських господарствах;

прибутковість фермерських господарств, спеціалізованих галузей і сільського господарства загалом;

рівень доходів фермерів на вкладений капітал та їх фінансові можливості ведення розширеного відтворення.

Аналіз сучасного досвіду державного регулювання аграрної сфери свідчить, що високорозвинені країни, які традиційно є експортерами сільськогосподарської продукції, прагнуть зберегти своє місце на світових ринках, а тому посилюють підтримку вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції; технічно високорозвинені країни, що імпортують сільськогосподарську продукцію, прагнуть зменшити залежність від країн-експортерів і також посилюють підтримку вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції; деякі країни на різних етапах економічного розвитку змінюють рівень підтримки власного виробника сільськогосподарської продукції, що пов'язано з певними економічними умовами в країні. Зміна акцентів з прямого субсидіювання на опосередковану підтримку агробізнесу в країнах ЄС є поки що намірами і це не означає, що сукупні обсяги цієї підтримки буде зменшено.

Система державного регулювання цін у країнах з розвиненою економікою має пріоритетну тенденцію встановлення верхніх і нижніх меж коливання цін та запровадження індикативної або умовної ціни, яку держава прагне підтримувати, що досягається шляхом скуповування або продажу продукції (товарна інтервенція). Прикладом такого регулювання може бути практика застосування у США цільових (гарантованих) та заставних цін. За допомогою цільових цін держава забезпечує фермерам отримання доходів від виробництва сільськогосподарської продукції на нормативному рівні. Заставні ціни дають змогу виробникам протягом дев'яти місяців вільно розпоряджатися виробленою продукцією, тобто реалізувати за контрактами,

продавати на вільному ринку, зберігати на фермі, заставляти тощо. Розрахунок заставних цін проводиться, виходячи з рівня середньоринкових за останні п'ять років. Заставна ціна є нижньою межею гарантованої ціни. Отже, фермер має можливість отримати додатковий дохід за рахунок різниці між заставною та світовою ціною.

Заслуговує на увагу й досвід країн Європейського Союзу, в яких враховуються умови кризи надлишкового виробництва сільськогосподарської продукції. Відбувається це шляхом регулювання цін за їх бажаними рівнями: (індикативні - для зернових, молока, цукру, маслинової олії, соняшника; орієнтовані - для великої рогатої худоби, вина; цільові - для тютюну); мінімальні ціни імпорту (порогові), що визначаються як індикативні за мінусом витрат на транспортування й розвантаження товарів від кордону співтовариства до країни ЄС, яка більш за все потребує цієї продукції, - для зернових, цукру, молочних продуктів, маслинової олії; довідкові - для фруктів, овочів, вина, деяких рибних продуктів; шлюзові - для свинини, яєць, птиці. Мета встановлення мінімальних цін - це гарантування виробнику нормального рівня доходу та диференціювання заготівельної ціни від регіону за видами продукції.

Нині в країнах-членах ЄС експортне субсидування національних сільськогосподарських товаровиробників має пріоритетну мету їх