УДК 330. 341

Г.Т. Пальчевич, доц., канд. екон. наук

Кіровоградський національний технічний університет

Джерела фінансового забезпечення інноваційної діяльності та механізми їх залучення

У статті розкрита сутність джерел фінансового забезпечення інноваційної діяльності, досліджено механізми їх залучення. Охарактеризовано особливості державного фінансування інноваційного розвитку, кредитування інноваційних програм, використання лізингу як форми фінансування інновацій. Висвітлено можливості розширення джерел власних фінансових ресурсів підприємств з метою активізації їх інноваційної діяльності. інвестиційна діяльність, інноваційні програми, державне фінансування інновацій, банківський кредит, лізинг, інвестиційні фонди, венчурні компанії

Важливу роль у процесі забезпечення стабілізації розвитку економіки України, яка взяла курс на інноваційні перетворення, відіграють фінансові та кредитні ресурси. Проблема пошуку джерел фінансування та кредитування інноваційного розвитку набула сьогодні особливої гостроти і потребує здійснення комплексних досліджень в цьому напрямі.

Питанням фінансового забезпечення реалізації політики інноваційного розвитку присвячено чимало праць відомих зарубіжних та вітчизняних вчених, а саме: Е. Денисона, Є. Домара, Дж.М. Кейнса, Д. Кларка, М. Крупки, Р. Лукаса, Г. Менша, С. Онишко, Б. Твісса, Р. Харрода, Й. Шумпетера, А.Чухна та ін. їх наукові розробки містять серйозні напрацювання стосовно теорії, методики та організації фінансового забезпечення інноваційної політики. Разом із тим слід зауважити, що до цього часу багато проблем, пов'язаних з активізацією інноваційного розвитку, не знайшли свого остаточного вирішення. Мова йде насамперед про дослідження джерел фінансування інноваційної діяльності.

Метою даної статті є обгрунтування ефективних механізмів залучення джерел фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки.

Активізація інвестиційної діяльності в державі потребує докорінної зміни ситуації щодо вибору адекватної стратегії інноваційного розвитку економіки. З огляду на це пріоритетним сьогодні є завдання визначення можливостей більш повного й ефективного використання усіх можливих джерел фінансування інновацій з метою забезпечення щорічного економічного зростання.

Система фінансування інноваційної діяльності розглядається як складовий елемент фінансової політики держави. Ця система має забезпечити вирішення наступних важливих завдань:*

створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження науково-технічних новинок в усі сфери народногосподарського комплексу країни, забезпечення її структурно-інноваційної перебудови;*

збереження й розвиток науково-технічного потенціалу країни, насамперед з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки;*

створення необхідних матеріальних умов для збереження кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відтоку за межі держави [1].

Залежно від характеру інновацій та їх фінансової місткості джерела фінансування інноваційного розвитку можуть бути різноманітними.

На рівні держави і регіонів джерелами фінансування інноваційних програм є:*

кошти бюджетів та позабюджетних фондів;*

залучені кошти державної кредитно-банківської та страхової систем;*

позикові кошти у вигляді державних міжнародних запозичень (зовнішній борг держави), державних облігаційних, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави).

На рівні організації джерелами фінансування інноваційних програм є:*

власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних і оборотних коштів, нематеріальних активів та ін.);*

залучені кошти, у т.ч. кошти, отримані від продажу акцій, та ін.;*

позикові кошти у вигляді бюджетних, банківських і комерційних кредитів.

На рівні інноваційної програми джерела фінансування поділяються на:*

кошти бюджетів держави і регіонів, позабюджетних фондів;*

кошти суб'єктів господарювання - вітчизняних підприємств і організацій, колективних інституціональних інвесторів;*

іноземні інвестиції у різних формах [3].

Механізми інвестування інноваційної діяльності спрямовані на забезпечення залучення інвестиційних ресурсів для реалізації можливостей ефективного інноваційного розвитку держави, її регіонів та суб'єктів господарської діяльності.

Систему механізмів фінансування інновацій можна представити як ефективне поєднання форм, методів та важелів мобілізації власних коштів, мобілізації позикових коштів та мобілізації залучених коштів. Механізм мобілізації власних коштів передбачає:*

реінвестування прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства;*

інвестування за рахунок амортизаційних відрахувань.

Механізм мобілізації позикових коштів включає:*

використання інвестиційних позик та кредитів;*

венчурне фінансування;*

інвестування за рахунок реалізації облігацій підприємств;*

інвестиційний лізинг;*

інвестиційний селенг.

Складові механізму мобілізації залучених коштів пов'язані із:*

залученням коштів від емісії цінних паперів;*

залученням коштів від розміщення цінних паперів на вторинному ринку;*

розширенням статутного фонду за рахунок додаткових внесків [4].

Важливу роль у формуванні інноваційно орієнтованої економіки відіграє держава

завдяки можливості спричинення через прямі бюджетні інвестиції вагомого впливу на інноваційний розвиток економіки. Державне фінансування дає змогу здійснювати фундаментальні дослідження, які часто бувають неприбутковими.

Адміністгативно-відомча сЬопма державного Фінансування інновацій передбачає пряме дотаційне виділення коштів, а програмно-цільова форма пов'язана із значною концентрацією фінансових ресурсів із подальшим їх використанням для фінансування науково-технічних програм.

Видатки державного бюджету на потреби суб'єктів господарської діяльності можна поділити на такі основні види: державне кредитування на пільгових умовах; надання державних субсидій та дотацій; надання державних гарантій.

Як важливий інструмент фінансово-кредитного механізму інноваційного розвитку розглядається державне інвестування стратегічних підприємств. Державне інвестування може стати різновидом фінансування реконструкції стратегічних підприємств під заставу державних пакетів акцій. Мова йде про те, що держава може залучати інвестиції без продажу своїх пакетів акцій. У такому разі іноземний інвестор не лише отримає свою частку (пакет акцій) майна, а й водночас стане співвласником уже оновленого підприємства, що працюватиме ефективно і прибутково, випускатиме конкурентоспроможну продукцію. Свої вигоди (дивіденди) отримає і держава, оскільки шляхом інвестування вона стане співвласником рентабельного підприємства.

Така система має суттєві переваги над способом передачі в управління державних пакетів акцій. По-перше, такий спосіб започаткував велику олігархічну спокусу працювати на себе, використовуючи державну власність. По-друге, передання в управління корпоративних прав є ширмою для державних чиновників, які не бажають брати на себе відповідальність, і своєрідною гарантією від банкрутства для новоявлених керівників. Однак, можливості державних інвестицій дуже обмежені, до того ж ефективність їх надто