В якості інституціональних інвесторів інноваційного розвитку можуть успішно функціонувати: - інвестиційні компанії і фонди (основний інструмент, за допомогою якого здійснюється інвестиційна діяльність, це акції й облігації різних компаній, тобто портфельні інвестиції);*

венчурні компанії і фонди (основний інструмент - акції компаній, однак венчурний фонд не розпорошує коштів, тобто він не формує інвестиційного портфеля, але прагне одержати повний контроль над компанією, в яку він інвестує кошти);*

страхові компанії (здебільшого намагаються використовувати цінні папери з гарантованою прибутковістю і високою ліквідністю - державні, муніципальні й корпоративні облігації);*

лізингові компанії (відрізняються специфічною формою інвестицій у вигляді устаткування, техніки);*

факторингові компанії (використовують як інструмент інвестування боргові зобов'язання підприємств і компаній);*

банки й інші фінансово-кредитні установи (основний інструмент інвестування - гроші в готівковій і безготівковій формах).

На прикладі розвинутих країн можна побачити, що серед фінансових інститутів, які беруть участь в інноваційній діяльності, найактивнішими є недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, комерційні банки, венчурні фонди.

Специфічне функціонування двох перших структур передбачає наявність у них так званих «довгих грошей». Це надає їм можливість брати участь в інноваційних проектах із значним терміном реалізації та здійснювати довгострокове інвестування, на відміну від

комерційних банків, які володіють переважно «короткими грошима», що ускладнює їх подальше розміщення і реалізацію довгострокових інноваційних проектів.

Державний кредит також розглядається як важливе джерело фінансування інноваційного розвитку економіки, нарощування її інноваційного потенціалу.

Разом із тим сьогодні здійснення фінансового регулювання інноваційної діяльності повинне бути зорієнтоване на створення таких умов, які б забезпечили зростання частки власних коштів підприємств, що спрямовуються на фінансування інноваційної діяльності. На увазі мається насамперед два основних джерела власних інвестиційних ресурсів: прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (нерозподілений прибуток), і амортизаційні відрахування.

Безумовно, активізації інноваційної діяльності підприємств сприятиме державна підтримка через пільгове оподаткування прибутку, який використовується на розробку та впровадження нововведень, що повинно отримати належне відображення в Законі про оподаткування прибутку підприємств.

У системі важелів механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку підприємств особливого значення набуває використання амортизаційних відрахувань. При цьому варто зазначити, що амортизаційні відрахування мають ряд переваг по відношенню до інших видів інвестиційних ресурсів: у порівнянні з іншими інвестиційними ресурсами, амортизаційні відрахування є більш дешевими (вони не входять до оподатковуваної бази по податку на прибуток, оскільки включаються до складу собівартості); амортизаційні відрахування за змістом являють собою перенесену на продукцію вартість основних фондів і продовжують свій обіг у виробничому процесі у вигляді інвестицій в основний капітал; амортизаційні відрахування достатньо легко плануються та контролюються.

Проведення активної амортизаційної політики на підприємствах повинно забезпечувати відновлення не тільки основних фондів, але і техніко-економічного рівня виробництва та продукції. Якщо до цих пір частка амортизації у собівартості була обумовлена насамперед фондомісткістю, то тепер на її розмір впливатиме і наукомісткість. До існуючих напрямків використання амортизаційного фонду, що накопичується, повинно додатися науково-технічне, яке пов'язане з якісним оновленням власного виробництва на інноваційній основі.

У сфері формування та реалізації амортизаційної політики сьогодні наявний суттєвий дисбаланс між фіскальними та підприємницькими інтересами. Для подолання суперечностей і перетворення амортизаційного джерела на дієвий фактор інноваційної активності необхідно:*

створити умови для реальної зацікавленості підприємств в оновлені основного капіталу за рахунок коштів власного амортизаційного фонду;*

передбачити державний контроль за цільовим використанням амортизаційних коштів для обмеження їх спрямування на поточне споживання;*

ввести оподаткування коштів амортизаційного фонду, якщо вони спрямовуються не за своїм економічним призначенням;*

надати право суб'єктам господарювання використовувати як прискорену, так і рівномірну амортизацію відповідно до цілей підприємства;*

надати право підприємствам самостійно встановлювати оптимальні строки використання об'єктів основних фондів на базі застосування методів експертної оцінки, економіко-математичного моделювання та ін.;*

ввести механізм об'єктивної та своєчасної індексації основних фондів відповідно до рівня інфляції.

Важливу роль у фінансовому забезпеченні інноваційної діяльності відіграють кредити. Позитивними особливостями цього джерела фінансування інновацій є значний обсяг можливого залучення коштів та серйозний зовнішній контроль за ефективністю їх використання. Водночас кредитування пов'язане із складністю залучення та оформлення позик, необхідністю надання відповідних гарантій або застави майна, втратою частки прибутку від інноваційної діяльності у зв'язку з необхідністю сплати відсотків за кредит.

В Україні кредитування інноваційних проектів гальмується високою платністю позики, відсутністю гарантій повернення довготермінових кредитів, малопотужністю фінансового ресурсного потенціалу комерційних банків для надання кредитів. Зазвичай досить важко переконати банк взяти участь в інноваційному кредитуванні через високий ступінь невизначеності та ризику, а також відсутність відповідних стимулів.

Тому доцільно вжити заходів, що стосуються державного стимулювання розвитку банківської системи України. Найдієвішими з них у найближчій перспективі повинні стати:*

державне страхування кредитів на інноваційні проекти;*

державні гарантії щодо стратегічного кредитування шляхом рефінансування комерційних банків з урахуванням наявності у позичальників високотехнологічних та стратегічних інноваційних проектів;*

державні дотації, відсоткові ставки за кредитами на інноваційні проекти;*

податкові пільги на кошти, інвестовані в інноваційні проекти;*

звільнення від оподаткування банківського прибутку, отриманого від операцій довгострокового кредитування