ріелторських агентств часто надають покупцям житла додаткові послуги, допомагаючи їм, наприклад, успішно пройти процес покупки та оформлення житла, а також підказуючи, до якого кредитора краще звернутися якщо буде потреба одержання кредиту. Ріелторскі агентства в меншому ступені займаються продажем нового житла, оскільки в цьому секторі ринку будівельні компанії і/або інвестори часто самі беруть на себе відповідальність з продажу побудованого ними житла.
Будівельні компанії та забудовники. Це самий проблемний сектор. Схеми продажу житла в новобудовах, які використовуються деякими будівельними компаніями, можуть виявитися дуже ризикованими для необачних покупців. Згідно із цими схемами покупець повинен відразу оплатити майже половину вартості квартири, але це буде всього на всього тільки його інвестиційний внесок у проект, здійснюваний будівельною компанією. Коли (якщо) житло буде побудовано, покупець може стати його власником, якщо він повністю оплатить частину, що залишилася від вартості квартири. З огляду на наступні витрати будівельної компанії з завершення проекту, остаточна ціна квартири може виявитися вище початкової.
Послуги з утримування та обслуговування житла. Більшість власників квартир повністю залежать від органів місцевої влади, зокрема в житлово-комунального обслуговування будинків, у яких вони проживають. Стандартні умови, вимоги та обмеження, що існують у США та у багатьох інших розвинених країнах в якості нормативно-правової бази для надання послуг з керуванню нерухомістю та прилягаючими до неї територіями, не одержали широкого поширення в Україні. Крім того, у багатьох будинках власники квартир не прагнуть стати співвласниками місць загального користування в їхніх будинках.
Щодо функціонування вторинного ринку іпотечного кредитування, то тут необхідно виділити наступні фактори.
Галузеві асоціації. У країні існують асоціації банків, ріелторів і оцінювачів нерухомості, але основна мета їхньої роботи - це обговорення методів ведення їхнього бізнесу та деяких політичних ініціатив. Дотепер ще слабко виражене бажання організувати реальний обмін інформацією та досвідом у сфері стандартизації документів і виробленню загальних правил і вимог.
Вторинний ринок. У країні формується вторинний ринок іпотечних житлових кредитів. Є ряд банків, які видають кредити та потім продають їх різним інвестором (у вигляді рефінансування), а також Державній іпотечній установі (ДІУ). При цьому застосовуються досить консервативні принципи андерайтингу для перевірки якості надійності виданих кредитів, максимальний розмір LTV з яких зазвичай дорівнює 70 %. Поки що, обсяги рефінансування іпотечних кредитів в Україні є незначними. Також уповільнює даний процес наявність великої кількості різновидів іпотечних цінних паперів.
5.3. Зацікавленість іноземних інвесторів. У цей час в Україні активно працюють кілька іноземних банків і страхових компаній, але їхня діяльність, як і раніше, підлягає твердим обмеженням. Навряд чи варто очікувати припливу приватного іноземного капіталу для прискорення розвитку системи іпотечного страхування в країні доти, поки не будуть прийняті спеціальні закони про іпотечне страхування, а також не будуть вирішені в правовому порядку питання, пов'язані з можливістю звернення стягнення на закладене майно. Більш того, банки мають потребу в певному стимулюванні для того, щоб не допустити з їх боку практики використання іпотечного страхування для покриття несприятливих ризиків. Відсутність даних про роботу ринку іпотечного кредитування також є перешкодою, але не настільки важливим, як завдання по зміні законодавчої й нормативної бази, розвитку передбачуваної судової практики та реформуванню місцевої політики надання земель під забудову.
Висновки. Таким чином, дослідивши всі фактори, ми можемо дійти висновку, що фінансова система України ще не досить готова до введення системи іпотечного страхування. Відповідно до цього висновку ми можемо запропонувати наступні рекомендації, які допоможуть ввести в Україні систему іпотечного страхування.
По-перше, Україні не має сенсу приступати до створення системи іпотечного страхування доти, поки банки не отримають чіткі роз'яснення про те, яким чином вони можуть звертати стягнення на закладене майно. Процедури стягнення та продажу майна, переданого в забезпечення іпотечного кредиту, повинні регулюватися законом і надійно виконуватися на практиці.
По-друге, перш ніж створювати систему іпотечного страхування уряду України необхідно вирішити численні завдання з вдосконалювання законодавства для того, щоб створити сприятливі умови для розвитку системи іпотечного страхування. Здійснення цих законодавчих кроків могло б стати гарантією успішного створення та подальшого ефективного функціонування і управління ризиками цієї системи.
По-третє, Національний банк України повинен продовжувати вимагати від банків надання звітних даних про видані іпотечні кредити з метою створення централізованої бази даних.
Четвертим пунктом ми би рекомендували розробляти проект закону про іпотечне страхування. З огляду на необхідність розробки окремого закону про іпотечне страхування, Міністерству фінансів варто продовжувати проведення аналітичних робіт з метою визначення змістовної структури цього закону.
ЛІТЕРАТУРА
Матеріали інтернет-сайта Української іпотечної асоціації. - Режим доступу: www.unia.com.ua.
Матеріали інтернет-сайта Державної іпотечної установи. - Режим доступу: www.ipoteka.gov.ua.
Матеріали інтернет-сайта «Ипотека в России». - Режим доступу: www.rusipoteka.ru.