УДК 658.15: 330.354

БІЛИК Г.Г., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв, УкраїнаБілик Ганна Георгіївна - аспірант Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ СУБ'ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЯК ЗАПОРУКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ: ТЕОРЕТИКО-

У статті розглянуто ефективність використання фінансових ресурсів суб'єктами господарювання як мікроекономічний фактор економічного зростання. Запропоновано методику аналізу ефективності фінансових ресурсів.

The efficiency of the enterprises financial resources usage is regarded in the article as a microeco- nomic factor of the economic growth. The technique of such efficiency analysis is offered.В умовах переходу національної економіки на ринкові рейки, коли після 15 років незалежності Україна все ще знаходиться в економічній скруті і не спостерігається необхідних структурних зрушень, проблема забезпечення стійкого і якісного економічного зростання стоїть все ще дуже гостро.

Економічне зростання є довгостроковою тенденцією розвитку національного господарства (на відміну від короткострокових коливань), яка виражається в зростанні національного виробництва (показника ВВП).

Більшість вітчизняних вчених, які займаються питаннями економічного зростання, основну увагу приділяють його макроекономічним факторам.

Так, А.Л. Бобров [1], М. Диба [2] і Р.Мудрак [3] в якості основного фактору забезпечення стійкого економічного зростання називають оптимальну державну регуляторну політику. О.Г.Осауленко [4] аналізує такі фактори забезпечення стійкого якісного зростання економіки України, як: оптимальне поєднання заходів монетарної та фіскальної політики, прогресивні структурні зрушення в доходній структурі та структурі кінцевого споживання ВВП, в структурі валової доданої вартості, оптимальний темп інфляції, вдосконалення кредитної політики банківського сектору України, тощо. О. Пустовойт [5] перелічує наступні фактори економічного зростання: зростання індексу продуктивності використання первинних речовинно-енергетич-них ресурсів (співвідношення ВВП і їх вартості), зміцнення національної грошової одиниці, перерозподіл платоспроможного попиту населення між окремими секторами споживчого ринку, зростання обсягу інвестицій як наслідок створення сприятливого інвестиційного середовища. Деякі вітчизняні науковці наполягають на таких чинниках забезпечення сталого економічного розвитку, як досягнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки [6], її оновлення на інноваційній основі [7], розвиток ринку праці [8], активізація підприємницької діяльності [9], лібералізації руху капіталів [10] тощо.

Макроекономічні явища, одним з яких є економічне зростання, є виразом, певним агрегатом мікроекономічних. Так, наприклад, прибуток підприємств є одним з основних елементів ВВП за доходами [11]. Чим істотніше збільшиться частка прибуткових суб'єктів господарювання і середня сума прибутку кожного окремого підприємства, тим більшим буде і зростання ВВП.

Аналогічно сказаному вище: деякі макроекономічні фактори економічного зростання мають в своїй основі мікроекономічні, які діють в межах кожного з підприємств. І коли їх дія поширюється на переважну більшість суб'єктів господарювання, можна казати про наявність певного макроекономічного чинника.

Особливо це стосується зростання обсягу інвестицій, залучених фінансових ресурсів. При слові "інвестиції" в контексті теми економічного зростання в першу чергу спадають на думку іноземні інвестиції. Але основну масу інвестицій (більше 80-90% протягом останніх років) складають кошти з вітчизняних джерел. Більше того, Україні досі притаманна модель розвитку, яка базується на інвестиційних коштах господарюючих суб'єктів (власний капітал, амортизаційні відрахування і т.п.). Але в останні роки простежується тенденція залучення в якості інвестицій кредитних ресурсів банків та інших фінансових посередників, коштів населення і т. п. (і вона має зростати - як в розвинутих світових економіках) [5].

Для суб'єктів господарювання названі інвестиційні кошти є фінансовими ресурсами (зобов' язаннями) і відображаються в пасиві балансу (за винятком амортизаційних відрахувань). І лише в разі ефективного використання цих ресурсів кожне окреме підприємство зможе досягти стабільної прибутковості в довгостроковому періоді.

Об'єднуючи висловлені вище ідеї про прямий зв' язок між зростанням прибутковості кожного підприємства і економічним зростанням країни, висловимо основну ідею даної роботи: ефективність використання фінансових ресурсів суб'єктами господарювання є одною з передумов економічного зростання. В цьому контексті виникає питання про оцінку ступеня цієї ефективності і спосіб управління нею (принаймні, її контролю, планування), а саме теоретико-методологічний аспект, зокрема набір показників ефективності використання фінансових ресурсів кожним окремо взятим суб'єктом господарювання, сам метод їх обчислення і т. п. Виходячи зі сказаного, основним завданням даної роботи є побудова методологічного підходу до визначення ефективності використання фінансових ресурсів на підприємстві і управління нею (природно, в напрямку збільшення).

Для реалізації зазначеного завдання автором був обраний популярний сьогодні в економічних науках метод факторного аналізу, оскільки він дозволяє різнобічно і глибоко дослідити сутність досліджуваного явища. Одразу слід зазначити, що він є неоднорідним за своєю суттю: в його межах виділяють стохастичний і детермінований факторний аналіз. Перший з них є зараз дуже широко вживаним дослідниками-економістами і заснований на побудові економетричних моделей (найчастіше, регресійних) на основі обробки масивів статистичних даних. Другий такої обробки не передбачає і за суттю є логічним аналізом досліджуваного явища з наступним математичним виразом результату.

Система називається детермінованою, якщо за заданих початкових умов вона переходить в єдиний, визначений стан; система називається імовірнісною, якщо за одних і тих же початкових умов вона може переходити в різні стани, що мають різну вірогідність [12]

Можливість застосування конкретних прийомів факторного аналізу у разі жорстко детермінованого підходу має значно менше обмежень в порівнянні із стохастичним підходом. Якщо побудована економічно обґрунтована модель, то вона може бути проаналізована за допомогою, практично, будь-якого прийому факторного розкладання, причому результати аналізу не матимуть значущої відмінності. Навпаки, стохастичне моделювання