У зарубіжній літературі термін "фінансовий стан" зустрічається нечасто. Натомість синонімічно використовуються "невдача", "не платоспроможність", "дефолт" і "банкрутство". Всі вони означають, що фірма знаходиться в стані дістресу [1]. Коло термінів, що використовуються в сучасних наукових публікаціях, присвячених аналізу фінансових результатів діяльності фірм і корпорацій для характеристики проблем фінансового характеру, цим переліком не обмежується. Серед них зустрічаються: crisis, failure, bankruptcy, insolvency, default, fail та insufficiency [5]. Аналіз змісту цих термінів дозволяє визначити, що вони використовуються переважно для позначення різних варіантів погіршення фінансового стану з можливими негативними наслідками для підприємства, інвесторів, кредиторів, власників тощо. [34] Причому термін "банкрутство" частіше за все застосовується інструментально в узагальнюючому значенні, як наявність у підприємства серйозних фінансових проблем.

Загальна сутність найбільш широко вживаних термінів полягає у такому [22].

Фінансова невдача (failure) має місце, коли діяльність підприємства супроводжується постійними і серйозними втратами або коли його зо-бов' язання непропорційні активам. Причини фінансової невдачі включають слабке управління, автократичне керівництво і труднощі в діяльності на ринку.

Невдача у фінансових термінах означає, що підприємство протягом тривалого періоду має коефіцієнт окупності інвестованого капіталу, істотно нижчий порівняно з подібними інвестиціями. Це не означає, що підприємство припинить існування, коли воно не здатне вчасно оплачувати свої борги. У випадку фінансової невдачі воно просто не продукує достатнього обсягу грошових потоків. Відтак підприємство не здатне виконувати єдине зобов' язання - не може забезпечити власникам достатній дохід на вкладений капітал.

Неплатоспроможність (insolvency) може набувати форми технічної неплатоспроможності та банкрутства у значенні неплатоспроможності. У певному розумінні це просто різниця між короткостроковими і тривалими оцінками. Технічна неплатоспроможність означає, що підприємство може не виконувати своїх короткострокових зобов'язань. Наприклад, коли багато коштів інвестовано в проект розвитку.

Банкрутство в розумінні неплатоспроможності уявляється гіршим станом, тому що воно означає постійні негаразди в діяльності підприємства. Загалом це має місце, коли сукупні зобов'язання більші, ніж повні активи.

Дефолт (default) трапляється, коли підприємство не може сплачувати по зобов'язаннях кредиторів, наприклад, процентів по кредиту. Це серйозна ознака того, що підприємство знаходиться у скруті, проте це, можливо, не призведе до банкрутства.

Оцінка фінансового стану може мати позитивний і нормативний контекст. У першому з' ясовується, що має місце на підприємстві у даний звітний період. Визначення поточного фінансового стану, безумовно, має важливе значення для прийняття тактичних управлінських рішень. Нормативний зміст оцінки означає визначення того, куди "рухається" підприємство і яких змін слід очікувати у майбутньому. Це створює прецедент визначення тенденцій і розуміння системних змін фінансового стану для

прийняття рішень стратегічного характеру.

Зарубіжна наукова і емпірична практика трактує оцінку фінансового стану переважно у нормативному контексті. Менеджери і підприємці зобов' язані передбачати і пристосувати їх рішення до змін і можливостей в оточенні. На жаль, через інерцію багато компаній не робить висновків з відчуття кожної загрози і недостатньо успішно пристосовується до змін в оточенні. Управління продукує шаблони, що залежать від існуючих зразків реакції на загрози замість сприйняття суттєвих змін у стратегії та тактиці. Це загрожує майбутньому компаній. Оскільки багато таких змін відбуваються доволі повільно, усвідомлення загрози з'являється часто вже тоді, коли фірма потерпає від зменшення доходів [25]. Отже, вважається, що для інституцій зовнішнього середовища, як і для самого підприємства, значно важливішим є визначення і передбачення тенденцій формування фінансового стану. На це спрямована переважна кількість теоретичних і емпіричних досліджень.

2. Визначення підходів до формування моделі фінансового стану. Йдеться про модель якісного характеру, що визначає найбільш суттєві зв'язки між основними фінансово-економічними аспектами діяльності підприємства. Відтак її зміст випливає з уявлення про фінансовий стан підприємства та ті контексти, що пов' язуються із задачею оцінки.

У науковій літературі зустрічаються декілька концептуальних структур, що відображають уявлення про фінансовий стан підприємства.

Теоретична структура, представлена У. Бівером [4], була заснована на русі грошових коштів. Він розглядав фірму як резервуар ліквідних активів, що постачаються на вході і вичерпуються на виході. Резервуар згладжує варіації потоків грошових коштів. Далі, неплатоспроможність фірми може визначатися в термінах імовірності того, що резервуар буде вичерпано, і з того моменту фірма не в змозі буде своєчасно сплачувати по зобов'язаннях. В рамках такого уявлення було запропоновано чотири групи фінансових показників, що відображають: розмір «резервуару», чистий потік ліквідного активу від операцій, боргові зобов'язання фірми і фонд операційних витрат. Це фактично означає, що У. Бівер представив модель фінансового стану в термінах ліквідності.

Уявлення про фірму як резервуар фінансових ресурсів з імовірністю невдачі в термінах очікуваного руху грошових коштів запропонував М. Блюм. Конструкція його моделі неуспішної фірми (FCM - failing company model) була призначена для оцінки параметрів руху грошових коштів і включала фінансові показники, об' єднані трьома загальними чинниками, що лежать в основі структури руху грошових коштів: ліквідністю, прибутковістю і варіативністю [1, с. 224].

Д.Уїлкокс розглядав вичерпання резервів ліквідності, що передують фінансовій невдачі, як основу для оцінки невдачі фірм [16,