Приклад використання макроекономічної теорії в уявленні про формування фінансового стану підприємств подає концепція, відповідно до якої кредитні цикли близько слідують за діловими циклами, тобто, погіршення економічної ситуації в цілому супроводжується ухиленням від платежів та зростанням неплатоспроможності підприємств. [11]. Згідно неї, ймовірний фінансовий стан фірми - це функція макроекономічних змінних: рівня безробіття, процентних ставок, темпу приросту, обсягів державних витрат, обмінних курсів, складових заощаджень тощо.

З наведеного можна зробити такі узагальнення. Фінансові аспекти діяльності підприємств комплексно відображають практично усі сторони господарської діяльності. Зважаючи на це, в рамках системного підходу будь-який бізнес можна представити як взаємопов'язану систему рухів фінансових ресурсів, які викликані управлінськими рішеннями. Такий підхід представляється корисним, оскільки відображає динамічну природу всієї діяльності бізнесу, а також представляє її в фінансово-економічних термінах.

З цієї точки зору бізнес або підприємство частково із зовнішнього середовища, частково за рахунок створення статутного фонду, включаючи інші джерела формування власного капіталу, формує активи як засоби трансформації виробничих ресурсів у необхідну для ринку продукцію або послуги. Таким чином відбувається відтворення основної суспільно- економічної функції підприємства - постачання на ринок необхідних товарів.

Цілісність такого концептуального бачення доводиться тим, що порушення балансу або розрив у будь-якому ланцюжку схеми призводить до неможливості відтворення основної функції меншою мірою у попередніх обсягах. Отже, таке уявлення може бути покладено в основу моделі фінансового стану.

В конструкції моделі для практики надзвичайно привабливою виглядає інтегрована оцінка, звичайно за умови, що її зроблено коректно. На відміну від розгорнутого та експрес-підходу, інтегрована оцінка дає зручний та зрозумілий результат. Вона легше інтерпретується семантично та розгортається у показники причин, що дозволяє достатньою мірою обґрунтовувати управлінські рішення.

Проблема полягає в тім, що практика й наукові дослідження пропонують різні за змістом підходи до інтегрованої оцінки і не тільки й не стільки для потреб фінансового аналізу. Нині накопичено критичну масу спроб інтегрованої оцінки й завдання методології полягає у здійсненні необхідних узагальнень. Їх основою являється класифікація. Вона може бути зроблена за способом об'єднання різних показників, що описують дане явище в один інтегральний показник.

З огляду на цей принцип класифікації можна виокремити наступні підходи: рейтинговий, на основі статистичних оцінок, використання середніх та корегування.

Зміст підходу демонструє методика оцінки інвестиційної привабливості підприємств [14]. За нею розраховуються біля 35 показників, об'єднаних у 6 груп. Усім групам, а також показникам всередині груп присвоюються, залежно від їх вагомості, відповідні числові значення. Як і граничні значення показників, вагомість може коригуватись та вона є похідною від часу, конкретної політичної, соціальної ситуації, інших факторів, а тому визначення цієї характеристики покладається на експертів.

Крім вказаних, практика пропонує варіанти поєднання різних підходів. Прикладом може слугувати методика інтегральної оцінки фінансового стану підприємства [12], що передбачає інтегральну оцінку з поєднанням 3 та 4 підходів. Оцінку пропонується проводити у 5 етапів: від визначення основних напрямів аналізу до формування узагальнюючих показників у вигляді середньої або середньозваженої.

Представляється, що інтегрований показник має ґрунтуватися на теоретичному уявленні, яке формує якісну основу моделі та прямо відноситися до цілей фінансового менеджменту. Серед двох цілей, що називаються в спеціальній літературі [13], фігурують: (1) максимізація прибутку та (2) забезпечення добробуту акціонерів (власників). Ми віддаємо перевагу другій, оскільки її зміст вміщує в собі усі головні сторони діяльності підприємства, а саме: соціальне призначення підприємства - виробляти необхідну суспільству продукцію або послуги; збалансованість діяльності по вісі прибуток- ризик; ступінь раціональності у використанні активів та зв'язок між поточною діяльністю та її стратегічними аспектами.

Відтак, аналогом інтегрованого показника фінансового стану можна вважати прибутковість власного капіталу - ROE, який традиційно визначається як відношення чистого прибутку (NI) до власного капіталу. Показник ROE відображає ступінь досягнення добробуту акціонерів, оскільки він є фактично визначає дохідність коштів, інвестованих у підприємство, і включає як дивідендний дохід, так і капіталізований. Він характеризує фінансове здоров'я підприємства, а саме здатність генерувати додатні грошові потоки та раціонально використовувати капітал.

Взагалі дохідність зроблених у підприємство інвестицій, що прийнята як інтегральна міра фінансового стану, може відображатися у декілька способів. Серед них, наприклад, як базова здатність заробляти доходи - співвідношення доходу до сплати процентів і податків (EBIT) та суми повних активів (А); як прибутковість активів - ROA та ін. Ми, як видно з наведеного вище, зупинилися на показнику ROE.

Звертає на себе увагу декілька особливостей моделі. По-перше, від'ємний вплив на формування рівня прибутковості власного капіталу спричиняють обсяг реалізації та фінансовий леверідж. По-друге, статистично значимими є показники темпів приросту виручки та рівень досяжного росту. Вони, по-третє,

За період, що розглядається близько половини звітів показували збиткову діяльність. У зв'язку з цим звертає на себе увагу відсутність у третини підприємств власних обігових коштів; високий ризик операційної діяльності - майже у всіх звітах декларувалася частка змінних витрат на рівні меншому