Зовсім низький рівень оцінок, пов'язаних з особливостями туризму як галузі та перешкодами бюрократизації (16 та 14 балів).

Найбільші проблеми розвитку туризму відносилися до нерозвиненості власне туристичної галузі, ролі державних органів влади та відношення до туризму й інформованості (відповідно 50, 49 та 35 балів). Нерозвиненість туристичної галузі взагалі не згадувалася серед шляхів роз- в' язання проблем та у колі політичних інструментів. Втім, вона знайшла певне відображення серед пропонованих першочергових заходів (9 балів). Здається, учасники підсвідомо відносили проблеми стану галузі до прерогативи держави.

Шляхи подолання проблем розвитку туризму фактично розподілилися між посиленням ролі держави та формуванням лідерства, інтегрованістю та партнерством (35 та 26 балів). Пропоно- билися за результатами контент-аналізу текстів, наданих у вигляді стенограм, робочих записів та експертних оцінок (табл. 2). У процесі аналізу здійснювалося фіксування та співставлення думок державних службовців та інших учасників щодо стану туристичної діяльності, проблем та шляхів їх розв' язання, першочергових кроків влади на центральному, регіональному та місцевому рівнях по здійсненню ефективної політики підтримки туризму.

вані політичні інструменти незмінно стосуються підвищення ролі держави (25 балів) та у другу чергу - формування відношення до туризму й підвищення інформованості (12 балів). Теж саме можна побачити у наборі першочергових кроків.

Роль державних органів влади (держави) щільно пов'язується з інституційним забезпеченням розвитку туризму - якістю відповідного законодавства та програм. Однією з них є, наприклад, Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках. Зміст та структура представлених Програмою заходів характеризуються суттєвими недоліками, як наприклад:

Аналіз та вдосконалення законодавства вже планувалися відповідними актами 19992003 років.

Участь у підготовці міжнародних договорів передбачається постійною, а проведення досліджень - лише на 2004-2007 роки.

Не є обґрунтованим термін "визначення транспортних коридорів, основних транспортних магістралей, туристичних маршрутів, які є пріоритетними для розвитку та розбудови туристичної інфраструктури" - протягом трьох років. Так само це стосується розроблення "комплексної схеми розташування туристичних маршрутів, об'єктів туристичних відвідувань і

туристичної інфраструктури".

На реконструкцію та будівництво об'єктів туристичної інфраструктури відведено період у 4 роки (2006-2010 рр.), у той час як на розробку заходів щодо створення мережі спеціалізованих об'єктів туристичної інфраструктури - 6 років (2004-2010 рр.).

Не завжди вказується, на якій інституцій- ній та фінансовій основі буде здійснюватися виконання завдань Програми, наприклад, в частині сприяння підготовці інвестиційних проектів реконструкції та будівництва об'єктів туристичної інфраструктури (п. 12).

Для здійснення окремих заходів плануються надто тривалі періоди. Так, на запровадження громадського контролю та налагодження співпраці з громадськими організаціями у сфері туризму відведено три роки (п. 16).

В цілому вибірковий аналіз основних доку- ментів, що мають визначати перспективи розвитку туристичної діяльності, вказує на значні недоліки у висхідних позиціях формування політики, неузгодженість пріоритетів, необґрунтованість завдань, неузгодженість термінів виконання тощо. Це може вважатися однією з причин зниження дієвості програм та розпоряджень, про що свідчить повторюваність рік від року відображених ними позицій.

Досить важливе значення для забезпечення дієвості законів та програм, які прямо або опосередковано призначені для розвитку туризму, є, як свідчить аналіз, те, що зусилля спрямовуються "зверху донизу", і заходи щодо розвитку не підтримуються не тільки місцевими урядами, а й громадами на місцях. Всі інші потенційні учасники туристичної діяльності, а саме місцеві підприємці, недержавні громадські організації, місцеві громади тощо, також виключені з практичного контексту розвитку туризму.

Отже, серед стратегічних напрямків політики розвитку туризму можна назвати, по-перше, акцент на активізацію місцевого туризму, по-друге, посилення ролі держави. У свою чергу, дієвість політики залежатиме від того, який зміст закладено у будову фінансово-економічного механізму розвитку туристичної діяльності в країні.

Фінансово-економічний, або економічний, механізм являє собою систему заходів, що є реалізацією певного набору фінансових та економічних інструментів, котрий створює систему стимулів, що спонукають учасників соціально- економічних відносин діяти у певному напрямку задля досягнення мети, та у рамках, які визначені пріоритетами економічної політики.

Стимули, що закладаються в основу фінансово-економічного механізму, і які обумовлюють задану поведінку економічних агентів - учасників туристичної галузі, обираються у кожному з визначених напрямків впливу на основі певних рамкових умов їх реалізації. Останні, у свою чергу, визначаються, виходячи з пріоритетів економічної політики. Пріоритети формують й мету використання фінансово-економічного механізму.

Основним політичним пріоритетом являється забезпечення на основі розвитку туристичної діяльності суттєвого підвищення економічних, соціальних та екологічних стандартів життя місцевих мешканців.

Мета формування та реалізації фінансово- економічного механізму, як це може бути визначено у контексті стратегічних напрямів розвитку туризму, полягає у наступному: "забезпечити підтримку національної політики у напрямку формування на місцях тенденцій до зростання доходів від туристичної діяльності через збільшення рік від року чисельності туристичних відвідувань, витрат на одного туриста та середньої тривалості відвідувань".

Постановка такої мети передбачає певні рамкові обмеження у виборі фінансових та економічних інструментів, які будуть покладені в основу створення стимулів діяльності учасників туристичної галузі.

Значимими умовами реалізації фінансово- економічного механізму, що випливають з принципів сталого розвитку, являються:

розвиток людського капіталу та формування ефективних відносин кооперації та партнерства на усіх рівнях;

забезпечення сприятливого інституційно- го клімату;

максимальне