запобігання відтоку коштів від місць туристичного призначення та збільшення ефекту мультиплікатора;

використання різноманітних можливостей місцевої економіки;

контроль за фіскальними зовнішніми ефектами;

забезпечення інформацією.

Стимули розподіляються щонайменше на дві групи: перша формує перешкоди діяльності, спрямовуючи її у певному напрямку; друга група сприяє активізації діяльності: її започаткуван- ню, інтенсифікації або розширенню. В обох випадках важливе значення має: з одного боку, поставлена мета формування фінансово- економічного механізму та рамкові умови його реалізації, з другого боку, зміст інтересів економічних агентів - учасників відносин, що виражаються в їх довготривалих очікуваннях.

До фінансово-економічних інструментів традиційно включаються: власність, ціна, рівень прибутковості, зайнятість, доступ до ресурсів (земля, праця, фізичний капітал) та джерел грошових коштів, бар'єри входу в галузь, інформація. Економічні інструменти створюють стимули переважно через покращення умов соціально- економічної діяльності, наприклад, при полегшенні доступу до ресурсів, зменшенні бар'єрів входу у галузь, забезпеченні симетричності інформації тощо. Фінансові інструменти являються стимулом, коли полегшують доступ до капіталу або зменшують витрати підприємств.

Діапазон фінансових інструментів може включати:

Субвенції, наприклад, для підкріплення інвестицій, підтримки проектів, відновлення тощо.

Концесії (поступки), наприклад, за втрати від сплати податку, митних платежів, на підготовку персоналу тощо.

Податкові пільги як звільнення від частини податків, зменшення оподаткування на першому етапі освоєння бізнесу, надання податкових канікул, податковий кредит на процент по іноземних позиках, звільнення від податків сум реінвестованого прибутку та прибутку, спрямованого на підготовку персоналу тощо.

Коло учасників відносин, інтереси яких повинні враховуватися, включає: громаду (формалізовані структури); мешканців (членів громад); місцевий уряд; туристів; приватний туристичний бізнес; приватний бізнес інших галузей; інвесторів; центральний та регіональний уряд.

З них найбільша зацікавленість у розвитку туризму природно мають мешканці або члени громад та місцевий приватний бізнес. Мешканці мають яскраво виражений довготривалий інтерес до саме сталого розвитку туризму, який є збалансованим з культурним й природним середовищем міста та забезпечує підвищення якості життя громади. Раціональні підприємці орієнтовані на нетривалу діяльність та переслідують мету максимізації прибутку. Отже, вони можуть діяти всупереч інтересам мешканців. Стимулювання мешканців до участі у туристичній діяльності створює умови для подолання суперечності.

З іншого боку, сталий розвиток туризму передбачає необхідність дотримання певних стандартів, наприклад, пов' язаних з охороною навколишнього середовища. Це підвищує витрати діяльності, і підприємництво стає менш ефективним. Туристичний бізнес за умов недостатньо розвинутої місцевої економіки може ототожнюватися з високими ризиками, і це також здатне стримувати підприємницьку активність мешканців. Подолання таких суперечностей має покладатися на формальні громадські інститути, місцевий та центральний уряд.

Туристи, на відміну від інших учасників відносин, мають короткотривалі очікування, і це створює відоме навантаження на соціально-культурний, економічний та природний ареали місць відвідування. "Кодекси поведінки" [9] для туристів не будуть ефективними, якщо вони не підкріплюються відповідним відношенням мешканців.

Інвестори як учасники відносин також орієнтовані на тривале отримання доходу на вкладений капітал, і тому більш активними вони будуть за умов певних гарантій з боку місцевої, регіональної або ж центральної влади.

Як видно, інтереси та очікування учасників туристичної діяльності не завжди співпадають, а іноді являються суперечливими. Фінансово- економічний механізм розвитку туризму має бути спрямований на подолання суперечностей або їх згладжувати. Він сам по собі є тільки одним з аспектів державної політики і буде ефективно працювати в системі інших: інституційно- му, соціально-психологічному тощо.

Важливою передумовою ефективної реалізації фінансово-економічного механізму являється зменшення перешкод економічному розвитку у секторі туризму. Цьому сприятимуть:

пов'язаність стратегій туризму та планів з широким набором ініціатив, з діяльністю громад та економічними планами розвитку;

координація як політики, так і дій між різними агентствами та між різними рівнями влади;

співробітництво, що є умовою отримання додаткових вигод, між бізнесом та операторами туризму в рамках ефективних моделей партнерства в областях планування, управління, маркетингу та фінансування;

співпраця фінансових інституцій з місцевими громадами та підприємцями для допомоги у формуванні фондів інвестицій;

впевненість усіх учасників галузі, що співробітництво сусідніх районів, міст та громад є найбільш важливим для забезпечення розвитку;

заснування освіти та програм навчання, що є необхідним для гарантій місцевим резидентам отримання навичок та знань, необхідних для ефективної участі у туристичній діяльності.

Національна, регіональна та місцева туристична політики покликані забезпечувати сталий розвиток туризму. Підтримка здатності місцевої влади разом з громадами контролювати прийняття рішень та організація туризму на місцевих ресурсах представляють собою дві стратегії розв' язку проблеми "центр-периферія". Отже, урядова політика, а разом з цим і фінансово-економічний механізм, має орієнтуватися на залучення іноземних та внутрішніх інвестицій, освіту та навчання місцевих громадян в межах місць туристичного призначення та на використання місцевих природних ресурсів.

Розвиток місцевого туризму традиційно ототожнюється з інвестиціями. Організація інвестиційних грошових потоків передбачає меншою мірою дві основні стратегії.

Перша реалізує бачення, що певні види туристичної діяльності можуть бути започатковані при мінімальних витратах, наприклад, зелений внутрішній туризм, що у подальшому дозволить створити необхідні інвестиційні ресурси розвит-

Спираючись на результати аналізу таблиці, можна зробити наступні висновки:

1. Серед потенційних інвесторів (або джерел фінансування) найвищу оцінку мають послідовно: 1) місцевий уряд; 2) центральний уряд; 3) іноземні інвестори та 4) підприємницькі структури. Перше пов'язується з прямою відповідальністю місцевого уряду за результати впроваджуваної локальної політики соціально-економічного розвитку.

В цілому однакові, хоча і менші, оцінки отримали такі групи інвесторів, як центральний уряд, іноземні інвестори та