Спеціалізовані колегії для розгляду справ, що пов'язані з інтелектуальною власністю, створені тільки у складі господарських судів України. Інші справи розглядаються і в загальних судах.

Суди розглядають спори про:—

визначення початку використання об'єкта інтелектуальної власності;—

порушення виключних прав власників охоронних документів;—

право попереднього користування;—

визнання недійсними охоронних документів;—

відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв'язку із використанням об'єкта інтелектуальної власності;—

вартісну оцінку прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Загальні вимоги до договорів про передання прав на об'єкти промислової власності такі: на реєстрацію подаються два примірники належним чином оформленого договору, що містить усі необхідні реквізити, справжні підписи і печатки.

Ліцензійний договір, як мінімум, повинен містити такі умови:—

визначення сторін;—

предмет договору;—

обсяг переданих прав;—

термін дії договору;—

територію дії договору;—

розмір винагороди.

Для запобігання можливих суперечок рекомендується заздалегідь обумовити поняття термінів, що можуть бути подвійно витлумачені, та розкрити їхній зміст для однозначного розуміння.

Предметом ліцензійних договорів, як правило, є:—

науково-технічні досягнення, захищені патентом на винахід;—

промислові зразки;—

товарні знаки;—

право на комерційне використання перерахованих вище об'єктів;—

науково-технічні досягнення, що містять ноу-хау;—

ноу-хау у сфері організації, керування, економіки, комерції тощо.

За обсягом переданих прав ліцензійні договори можна поділити на такі:—

проста ліцензія;—

виняткова ліцензія;—

повна ліцензія;—

субліцензія.

Проста ліцензія — договір, за яким власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території впродовж певного терміну, залишаючи за собою право самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам.

Виняткова ліцензія — договір, за яким власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території впродовж певного терміну одноосібно, відмовляючись від права самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам у тих же межах.

Повна ліцензія — договір, за яким власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території впродовж певного терміну без яких-небудь обмежень, цілком відмовляючись від їхнього використання на той же термін.

Субліцензія — різновид простих і виняткових ліцензій, який відрізняється від останніх тим, що їх укладає контрагент-ліцен-зіат, який купив первісну ліцензію. За умовами й обсягом переданих прав субліцензія цілком залежить від ліцензійного договору, укладеного спочатку. Ліцензіати, що одержали просту ліцензію, передавати субліцензію не мають права.

Ліцензійні угоди укладаються на певний термін, як правило, це термін морального старіння предметів ліцензійних угод.

Ліцензіар і ліцензіат прагнуть не допустити чи звести до мінімуму конкуренцію між собою, вони включають у ліцензійну угоду умови, що обумовлюють надання ліцензіатові визначеної території, на якій йому надається право виробництва і збуту ліцензійної продукції.

Визначення розміру винагороди за ліцензію — одна із найскладніших проблем. Як правило, рекомендується до початку переговорів і ліцензіарові, і ліцензіатові визначити прийнятний для них розмір максимальної і мінімальної ціни, при яких продаж чи купівля ліцензії будуть доцільними. У ліцензійній угоді рекомендується також обумовити гарантії і відповідальність сторін, забезпечення конфіденційності, умови вирішення спорів і розірвання договору.

Список літератури

1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр; Эльга, 1999.

2. Голуб А. Г., Савенко I. Л. Ринкова система економіки. Ринок цінних паперів та його інструменти. — Л.: ЛТБС, 1994.

3. Економіка: Підручник / Під ред. 3. Г. Ватаманюка, С. М. Панчишина. — К.: Либідь, 1999.

4. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна, 1995.

5. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А, Рынок ценных бумаг: Учеб. пособ. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: МАУП, 1999.

6. Кобилянсъкий Л. С. Управління проектами. Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 200 с.

7. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1996.

8. Лапішко М. Л. Основи фінансового і статистичного аналізу економічних процесів. — Л.: Світ, 1995.

9. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник. — К.: АЛД Віра-Р, 1998.

10. Мендрул О. Г., Шевчук І. А. Ринок цінних паперів. — К.: КНБУ, 1998.

11. Мойсеєнко І. П. Основи інвестування. Навч. посіб. — Л.: МАУП, 2001. — 180 с.

12. Павлова Л. Н. Финансы предприятий: Учебник. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1998.

13. Смовженко Т. С, Лапішко М. Л. Розрахунки від акцій та облігацій. — К.: Укр. НТІ, 1994.

14. Управління акціонерним товариством (корпоративне управління в Україні): Посіб. — К.: Століття, 1999.

15. Федоренко В. Г. Інвестознавство: Підручник. — 3-тє вид., доп. — К.: МАУП, 2004. — 480 с.

16. Финансовый менеджмент: Теория и практика: Учебник / Под ред. Е. С. Стояновой. — М.: Перспектива, 1996.

17. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А. М. Под-дєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1999.

18. Чернявский А. Д. Антикризисное управление: Учеб. по-соб. — К.: МАУП, 2000. — 208 с.

19. Щукін Б. Інвестування: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.