РЕФЕРАТ

на тему:

Організаційно-правові форми впровадження інновацій

План

1. Організаційно-правові форми інноваційних підприємств

2. Інноваційна інфраструктура

3. Інноваційні договори

4. Список літератури

Організаційно-правові форми інноваційних підприємств

Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 р., інноваційним підприємством визнається підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційними продуктами і (або) інноваційною продукцією.

Статус підприємства як інноваційного дає йому право на пільги, визначені в Законі України "Про інноваційну діяльність".

Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:—

повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;—

часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;—

повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;—

надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;—

майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України "Про страхування".

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Завданням інноваційного центру (бізнес-інкубатора) є створення умов для виникнення, функціонування і розвитку підприємств малого бізнесу.

Головне призначення інкубаторів — підтримка малого (переважно інноваційного) бізнесу, допомога підприємцям, які бажають, але не можуть розпочати свою справу. Останні отримують в інкубаторі пільговий доступ до виробничих приміщень, наукового обладнання, фондів венчурного капіталу, різних послуг (на відміну від традиційних промислових парків, де в оренду здаються лише виробничі та конторські приміщення). Інкубатори функціонують на кошти місцевих органів влади; субсидії від уряду; орендну плату підприємців, які користуються послугами інкубаторів; відсоток від доходів тих, що вийшли з інкубаторів, успішно функціонуючих малих компаній; кошти університетів та інших навчальних закладів, промислових корпорацій, приватних осіб — організаторів власних інкубаторів, пожертви.

Згідно з законодавством України, технологічний парк — юридична особа або об'єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головною метою яких є діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та конкурентоспроможної на світових ринках продукції [15].

Спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності запроваджується для технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств терміном на 15 років і діє при виконанні інвестиційного та інноваційного проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків протягом перших п'яти років з дати реєстрації проектів, але у межах вище визначеного строку дії спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності [15].

Інноваційна інфраструктура

Інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Протягом останніх років великого розвитку набула консультативна (консалтингова) наукова діяльність. Вона має всеосяжний характер. Це консалтингові фірми з будь-яких проблем організації та управління (довгострокове прогнозування, розробка стратегій тощо).

Взаємодія науки та виробництва у галузях високих технологій зумовила виникнення ще однієї форми міжфірмової кооперації — стратегічні альянси. Вони виникають на підставі угод між фірмами щодо взаємодоповнюючих функцій при проведенні наукових досліджень і комерціоналізації результатів.

Найпоширенішими є угоди про спільну науково-технічну діяльність, організацію консорціумів і спільних підприємств. На відміну від звичайних контрактів типу "замовник — постачальник", стратегічні альянси мають ряд особливостей, а саме:—

цей вид кооперації охоплює переважно сферу наукових досліджень і комерціалізації результатів;—

основним елементом угоди є проведення фундаментальних досліджень у заданих напрямках з можливістю адаптації до конкретного ринку;

- угода, яка охоплює всі основні сфери циклу: організація виробництва — виробництво — збут має комплексний характер, що дає змогу зменшувати витрати, раціоналізувати виробничий процес, використовувати спільний досвід щодо освоєння ринків, забезпечувати спільність стандартів, зменшувати кількість технологічних операцій, удосконалювати прийоми та методи виробництва нової техніки, прискорювати процес використання нових ідей, розробок виробництва.

Існує кілька видів стратегічних альянсів:

1. Спільна науково-технічна та виробнича діяльність. Традиційні угоди між корпораціями щодо купівлі-продажу ліцензій замінюються у рамках стратегічного альянсу цього типу угодою щодо довгострокового і двостороннього обміну взаємодоповнювальними технологіями та інформацією, технологічною документацією.

2. Консорціуми. Утворюються для зосередження фундаментальних пошукових досліджень у напрямках, які обіцяють зміни у техніці і технології виробництва. Як приклад — центр дослідження у галузі інтегральних схем при Стенфордському університеті. Він фінансується різними корпораціями, Міністерством оборони США та ін. Усі фірми мають доступ до результатів досліджень і права на їх використання у виробництві.

3. Спільні підприємства. Характерна особливість спільного підприємства у межах стратегічного альянсу полягає в тому, що вони утворюються для розробки та збуту принципово нової технології виробництва. Партнери виконують взаємодоповнюючі функції протягом досить тривалого періоду часу, завдяки чому створюються сприятливі умови для їх розвитку.

Інноваційні договори

Серед договорів, на підставі яких здійснюється використання інновацій підприємствами малого і середнього бізнесу, особливе місце належить франчайзингу.

Франчайзинг можна розуміти як пільгове підприємництво, форму тривалого ділового співробітництва, у процесі якого велика компанія надає індивідуальному підприємцю чи групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами чи надання послуг під торговою маркою цієї компанії на обмеженій території, на термін і умови, визначені договором.

Для компаній франчайзинг — це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг — це один зі способів стати власником бізнесу.

На зростаючих ринках франчайзинг є найшвидшим і найефективнішим способом навчання підприємців практичним стандартам, що необхідні для ведення прибуткового бізнесу.

Компанія, що передає компанії право на продаж продукту і послуг цієї компанії, називається франчайзер. Компанія, що купує ці права, називається франчайзі.

Франчайзер, як правило, видає ліцензію чи передає у право користування свій товарний знак, ноу-хау й операційні системи за франчайзинговим договором. У цьому договорі франчайзі зобов'язується продавати цей продукт чи послуги за заздалегідь визначеними правилами ведення бізнесу, що встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім'я компанії, її репутацію, продукт і послуги, маркетингові технології, експертизу та механізми підтримки. Щоб одержати такі права, франчайзі робить початковий внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого роду оренда, тому що франчайзі ніколи не є повним власником товарного знаку, а просто має право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих внесків обумовлюються у франчайзинговому договорі (контракті) і є предметом переговорів.

Франчайзинговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідній компанії вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду чи знань у певній сфері.

Франчайзі сам оплачує витрати на створення бізнесу. Дуже часто франчайзер надає вигідні знижки на важливі поставки (матеріали, видаткові кошти). Ці знижки завжди дають можливість франчайзі купувати продукти у франчайзера за більш низькою ціною й у такий спосіб це коштує дешевше, ніж розвивати бізнес без франчайзера.

Франшиза — це повна бізнес-система, яку франчайзер продає франчайзі. Іншою назвою для подібної системи служить франчайзинговий пакет, що, зазвичай, включає в себе посібник з ведення робіт та інші важливі матеріали, що належать франчайзеру.

Міжнародна Асоціація з франчайзингу виділяє 70 галузей господарства, в яких можна використовувати методи франчайзингу.

Різновидами франчайзингу є:

1. Прямий франчайзинг. Франчайзер продає франшизу безпосередньо місцевій компанії (франчайзі). Це найкращий спосіб, щоб забезпечити взаємозв'язок між франчайзером і франчайзі. Таких франшиз з різними франчайзі може бути багато.

2. Майстер-франшиза. Відносини по майстер-франшизі виникають, коли міжнародний франчайзер продає виключні права на розвиток усієї системи на території всієї країни одному франчайзі. Такий франчайзі є власником майстер-ліцензії.

Таким чином, франчайзі стає франчайзером у країні, продаючи і пропонуючи франшизи іншим компаніям і збираючи з них сервісну плату (роялті). Це часто відбувається, коли існує очевидний попит на франшизу. У такому випадку франчайзер не турбується про те, буде його бізнес розвиватися успішно чи ні.

Взаємини між франчайзером і франчайзі мають три етапи розвитку.

Перший етап взаємин — це період, коли франчайзер знайшов франчайзі, франчайзинговий договір підписаний і приведений у виконання. У цей час франчайзі проходить навчання, знаходить придатне місце розташування, займається його об-лаштованістю і починає вести свої справи.

Другий етап являє собою період, у плині якого працює фран-чайзингове підприємство. Якщо франчайзі і франчайзеру вдається успішно пройти цей етап, то їхні взаємини можуть продовжуватися практично нескінченно.

Третій етап — закінчення взаємин між франчайзером і франчайзі. До прикладу, причина завершення взаємин — порушення положення договору однією зі сторін тощо.

Кожна з фаз взаємин між франчайзером і франчайзі повинна бути обговорена в договорі. Необхідно ретельно продумати