Цивільний кодекс України, який набув чинності 1 січня 2004 р., встановлює наступні види договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта у певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) в установлений термін. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації, їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права [6].

Господарський кодекс України передбачає можливість укладання договору на створення і передання науково-технічної продукції.

За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі — НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) та оплатити їх.

Предметом договору на передання науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

Питання податкового стимулювання розвитку промисловості на інноваційній засаді досліджувалися у працях вітчизняних економістів С. Захаріна, П. Мельника, І. Луніної, М. Бадиди тощо. Разом з тим ще недостатньо розроблені питання ефективності застосування фіскальних важелів активізації інноваційного процесу, не вироблено концептуальних засад створення стабільних економіко-правових умов для розвитку промисловості на якісно новому ґрунті (з урахуванням закордонного досвіду).

Список літератури

1. Александрова В. Л. Економічні аспекти державного програмування інновацій // Вісник Інституту економічного прогнозування. — 2002. — № 1. — С. 18—39.

2. Андрощук Г.,Денисюк В. Франчайзинг. Правовые аспекты регулирования // Юридическая практика. — 2002. — № 28 (238). — 10 июля.

3. Бадида М. Л. Податкова політика держави в період реформування економіки // Вісник податкової служби України. —

2002. — № 5. — С. 26—31.

4. Власова А. М., Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1997. — 92 с.

5. Герасименко А. Договор франчайзинга. Перспективы применения // Юридическая практика. — № 2 (212). — 2002. — 9 января.

6. Гончаренко Т. Интеллектуальная собственность на Украине // Юридическая практика. — 2002. — № 47 (257). — 19 ноября.

7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436—IV (Статус документа: не набрав чинності. Набирає чинності з 1 січня 2004 р.) // Відомості Верховної Ради України. —

2003. — № 18; № 19—20; № 21—22. — С. 144.

8. Евдоченко Н. Лицензионный договор. Договорное обеспечение использования объектов интеллектуальной собственности // Юридическая практика. — 2002. — № 2 (212). — 9 января.

9. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. — К.: Фенікс, 2003.

10. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 36. — 164 с.

11. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. № 1560—XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 47. — С. 646.

12. Закон України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 р. № 40—IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 36. — С. 266.

13. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. № 887—XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — С. 272.

14. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 р. № 433—IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 13. — С. 93.

15. Закон України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" від 16 липня 1999 р. № 991—XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 40. — С. 363.

16. Захарін С. В. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // Фінанси України. — 2003. — № 1. — С. 97—107.

17. Луніна І. Податкова політика в контексті створення умов для економічного зростання // Економіка України. — 2000. — № 9. — С. 37—47.

18. Мельник 17. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. — Ірпінь: ДАПСУ, 2001. — 362 с.

19. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. — М., 1989. — 271 с.

20. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435—IV (Статус документа: не набрав чинності. Набирає чинності з 1 січня 2004 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №40—44. — С. 356.

21. Шахмарова Е.Д. Фінансова оцінка інноваційних проектів // Фінанси України. — 2002. — № 6. — С. 122—126.

22.  / Ващук Я. П. Заходи щодо захисту ноу-хау.

23.  / Ващук Я. П. Поняття, види і предмети ліцензійних договорів.

24.  / Ващук Я. П. Франчайзинг.

25.  / Гаврила С. Договір чи позовна заява? Домовитися полюбовно чи звертатися в суд. Що краще?

26.  / Гаврина С. Правовий захист об'єктів інтелектуальної власності.