РЕФЕРАТ

на тему:

Основні методи аналізу використання капіталу підприємства

План

1. Фінансовий леверидж

2. Модель Дюпона

3. Список літератури

Фінансовий леверідж

Одне із головних завдань фінансового менеджменту — максимізація рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику — реалізується різними методами. Важливими механізмами реалізації цього завдання є фінансовий леверідж та модель Дюпона.

Фінансовий леверідж характеризує використання підприємством позичених коштів та його вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власності капіталу. Іншими словами, фінансовий леверідж являє собою об'єктивний фактор, який виникає з появою позичених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством і дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, який відображає рівень додатково генеруючого прибутку власним капіталом при різній мірі використання

Таблиця 5.2. Формування ефекту фінансового леверіджу

з/п | Показники | ВАТ

2002 | 2003 | Зміна

1 | 2 | 3 | 4 | 5

1 | Середня сума всього використаного капіталу підприємства (активів),

із неї: | 9696,30 | 8938,0 | -758,3

2 | Середня сума власного капіталу | 6154,85 | 4671,0 | 1483,85

3 | Середня сума позиченого капіталу | 3541,45 | 4267,0 | 725,55

4 | Сума валового прибутку (без урахування витрат по сплаті відсотків за кредит) | 2190,2 | 1879,8 | -310,4

5 | Коефіцієнт валової рентабельності активів (без урахування витрат по сплаті відсотків за кредит), % | 23 | 21 | -2

6 | Середній рівень відсотків за кредит, % | 16,44 | 19,531 | 3,091

Закінчення табл. 5.2

1 | 2 | 3 | 4 | б

7 | Сума відсотків за кредит, сплачена за використання позиченого капіталу гр. Зхгр.6 100 | 582,2 | 833,4 | 251,2

8 | Сума валового прибутку підприємства із урахуванням витрат по сплаті відсотків за кредит (гр. 4 - гр. 7) | 1608,0 | 1046,4 | -561,6

9 | Ставка податку на прибуток | 0,3 | 0,3 | 0

10 | Ставка податку на прибуток (гр. 8 х гр. 9) | 482,4 | 813,92 | -168,48

11 | Сума чистого прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку (гр. 8 х гр. 10) | 1125,6 | 732,48 | -393,12

12 | Коефіцієнт рентабельності власного капіталу або коефіцієнт фінансової рентабельності, % | 18,29 | 15,68 | -2,61

13 | Приріст рентабельності власного капіталу у зв'язку з використанням позиченого капіталу, % | 2,66 1 | 0,94 | -1,72

зує суму позиченого капіталу, використаного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового леверіджу у процесі фінансової діяльності підприємства.

Дія фінансового важеля полягає у тому, що підприємство, використовуючи позичкові кошти, змінює чисту рентабельність власного капіталу і свої дивідендні можливості.

Існують дві основні концепції ефекту фінансового важеля. Західноєвропейські фінансисти визначають ефект фінансового важеля як прирощення до чистої рентабельності власних коштів, що його отримало підприємство завдяки використанню кредитів чи інших позичкових коштів. Американські вчені трактують ефект фінансового важеля як відсоткові зміни чистого прибутку на акцію, викликані цією відсотковою зміною прибутку до сплати відсотків за кредит і податку на прибуток.

Коли підприємство бере борг — воно зобов'язується сплатити відсотки і в майбутньому погасити суму боргу. Ці відсотки вираховують з оподатковуваного прибутку і збільшують його величину для інвесторів.

Однак, чим більше боргів має підприємство у структурі свого капіталу — тим вищий фінансовий ризик. Це означає, що, незалежно від рівня доходу від своїх операцій, підприємство повинно сплачувати як основну суму боргу, так і відсотки за нього, коли настає термін погашення.

Отже, чим більше підприємство бере в борг — тим більше в нього фіксованих витрат і тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі. Коли зростають борги — зростають і платежі відсотків. Та попри те, що вони забезпечують фінансовий важіль, усе ж зростає ризик, що відсотки за позики стануть високими стосовно прибутків підприємства.

Якщо в період загального спаду економічної активності підприємство згортає свою діяльність — знижуються його прибутки, що збільшує ймовірність несплати відсотків за позичковий капітал.

Отже, фінансовий важіль — це "палиця з двома кінцями". Якщо він вигідний у період економічного піднесення, то завдає збитків у період спаду економічної активності.

Переваги фінансового важеля треба зіставляти із фінансовим ризиком неплатоспроможності, який зростає. Настає момент, коли приріст витрат на відсотки за позику перевищує витрати підприємства від фінансового важеля.

Фінансовий важіль означає включення у структуру капіталу підприємства боргу, який дає постійний прибуток.

Рівень ефекту фінансового важеля вказує і на фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством. Оскільки відсотки за кредити належать до постійних витрат, нарощування фінансових витрат на залучені кошти супроводжується збільшенням сили операційного важеля і зростанням підприємницького ризику.

На практиці такі дослідження треба використовувати при прийнятті рішень про структуру капіталу.

Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і, як наслідок, — прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.

Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо. Однак, керівництво підприємства може знати приблизне її значення, вирахуване на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

Рішення щодо фінансування кожної інвестиції повинно узгоджуватись зі співвідношенням зобов'язань та власним капіталом, тобто вони мають відповідати оптимальному плану. Якщо реальне співвідношення зобов'язань і сукупної вартості капіталу є нижче планового — керівництво буде схильне фінансувати такий проект за рахунок кредитів. Якщо співвідношення зобов'язань до сукупної вартості капіталу перевищує плановий рівень, то підприємству вигідно збільшити величину власного капіталу для подальшого розширення. Як наслідок, реальні пропорції між зобов'язаннями та власним капіталом коливаються близько їх планових значень.

Отже, знання механізму впливу фінансового леверіджу (важеля) на рівень прибутковості власного капіталу і на рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано керувати як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

Модель Дюпона

Дюпонівська система інтегрального аналізу ефективності використання капіталу підприємства, розроблена фірмою "Дюпон" (США), передбачає розкладення показника "коефіцієнт рентабельності власного капіталу" на ряд фінансових коефіцієнтів його формування, взаємопов'язаний в єдиній системі.

Отже, з цієї моделі рентабельність власного капіталу залежить від трьох факторів (рис. 6.4):

1. Чистої рентабельності продажів.

2. Ресурсовіддачі.

3. Структури джерел коштів, які були інвестовані у підприємства (фінансова діяльність підприємств).

Рис. 5.4. Модифікована схема фінансового аналізу

Таблиця 5.3. Зміна коефіцієнтів рентабельності власного капіталу і факторних показників у динаміці

Показники | ВАТ

2002 р. | 2003 р. | Зміна

Чиста рентабельність продажів (RNPM) | 0,009 | 0,005 | - 0,001

Ресурсовіддача (Rр.в.д) | 1,266 | 1,096 | -0,170

Коефіцієнт фінансової залежності (Rзал) | 1,994 | 2,504 | 0,510

Рентабельність власного капіталу (Rrое) | 0,022 | 0,013 | -0,009

Rrое 1 | -0,010

Rrое 2 | - 0,002

Rrое З | 0,003

Rrое | -0,009

Висновки і загальні рекомендації на основі отриманих результатів.

Відповідно до результатів проведених розрахунків з фінансового леверіджу ВАТ за 2002—2003 рр. видно, що чим вища питома вага позичених коштів у загальній сумі використаного капіталу — тим менший рівень прибутку отримує підприємство на власний капітал. Це негативний ефект, який може означати, що підприємство негативно або не за призначенням використовує позичені кошти. Негативним для ВАТ є зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу і, відповідно, зниження суми валового прибутку, що свідчить про скорочення обсягів реалізації продукції. Також за аналізований період знизився коефіцієнт фінансового леверіджу і його ефект, що означає зниження ефективності використання власного капіталу підприємства.

Модель Дюпона свідчить, що найбільший вплив на рентабельність власного капіталу має коефіцієнт фінансової залежності, що свідчить про збільшення частки позикових коштів відносно власних і про збільшення залежності підприємства від зовнішніх джерел. Усі інші показники в динаміці зменшились, а це, відповідно, негативно для підприємства. Зменшення: 1) рентабельності власного капіталу свідчить про неефективне вкладення власного капіталу у діяльність підприємства; 2) рентабельності продажу означає, що знизилась ефективність продажу продукції, тобто зменшились прибутки, отримані підприємством в обсягу реалізації цієї продукції; 3) показника ресурсовіддачі означає зменшення чистої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих в активи.

Отже, як показують дослідження, прибуток підприємства у 2003 р. порівняно з 2002 р. зменшився, через те ВАТ доцільно було нарощувати капітал, використовуючи власні джерела, не залучаючи деякий час позикових коштів, щоб не виникав ризик неплатоспроможності.

Підприємству для його ефективної господарської діяльності потрібно переглянути і в разі необхідності змінити свою фінансову політику і фінансову стратегію, звернути більше уваги на планування оптимальної структури капіталу, тобто оптимального співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом; здійснити прогнозування своєї діяльності; переглянути організаційну структуру управління підприємством; проводити ефективний фінансовий менеджмент, тобто організовувати такі фінансові відносини підприємства, які б дозволяли формувати ресурсний потенціал високих темпів приросту виробництва та продажу, забезпечувати постійний ріст власного капіталу та стабільний економічний розвиток, а також конкурентоздатність підприємства; приймати об'єктивні