РЕФЕРАТ

на тему:

Процес прийняття управлінських рішень

План

1. Підходи до прийняття управлінських рішень

2. Етапи прийняття управлінських рішень

3. Методи творчого пошуку альтернативних варіантів

4. Список літератури

Підходи до прийняття управлінських рішень

У теорії прийняття рішень виділяють два основних напрямки досліджень: нормативний та описовий.

Представники нормативного підходу концентрують увагу на розробці організаційних, інформаційних та методологічних засад прийняття раціонального рішення. Нормативний підхід опрацьовує "правила руху" в управлінській роботі, дотримання яких має забезпечити прийняття раціонального рішення.

Описовий підхід спрямований на емпіричне дослідження поведінки окремих осіб та груп людей у процесі прийняття рішень. Його мета — визначити закономірності формування у процесі взаємодії вихідних параметрів проблем, що вирішується, та характеристик суб'єкта, який приймає рішення.

У рамках нормативного підходу, перш за все, досліджується процедура (загальна технологія) прийняття управлінських рішень.

Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна, яка у спрощеному схематичному вигляді представлена на рис. 11.1:

Рис. 11.1. Модель інтуїтивної технології прийняття рішення

Зміна стану висуває проблему, необхідність позбутися якої і вимагає прийняття рішення. За інтуїтивної технології, досвід прийняття рішень в аналогічних (подібних) ситуаціях, що накопичив суб'єкт управління, й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб'єкта управління не було прийнято аналогічних рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інтуїтивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік — у значній ймовірності помилки.

Спрощена модель раціональної технології прийняття рішень наведена на рис. 11.2.

У наведеній моделі представлена логіка реалізації раціональної технології прийняття рішень, але не відображено конкретний

Рис. 11.2. Технологія прийняття та реалізації управлінських рішень

порядок проходження окремих етапів. У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів.

Етапи прийняття управлінських рішень

Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових (принципово важливих) аспектах їх реалізації.

Діагноз проблеми включає такі під етапи:—

виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення та відбиття у будь-якій формі протиріччя між змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);—

встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);—

ідентифікацію критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на основі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).

Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформаційних матеріалів, у свою чергу, оцінюється за допомогою таких критеріїв:

1) об'єктивність — це інтегральний критерій, який поєднує у собі часткові критерії:—

повноту інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення);—

точність інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу);—

несуперечливість інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній);—

переконливість інформації (доведеність інформації, яка примушує вірити в її достовірність);

2) лаконічність — це стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти);

3) актуальність — це відповідність інформації об'єктивним інформаційним потребам;

4) своєчасність — це здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання термін;

5) комунікативність — це властивість інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована.

Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку всіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.

У теорії прийняття рішень альтернативи розглядаються як екзогенні фактори. Проте складність управління і полягає в опрацюванні щонайповнішої сукупності альтернатив, яка містить усі допустимі варіанти дій для досягнення встановленої мети. З іншого боку, збільшення кількості альтернатив ускладнює, збільшує вартість і розтягує у часі процес прийняття рішень. Тому обґрунтоване зменшення кількості альтернатив є фактором підвищення ефективності процесу прийняття рішень.

Вимоги до розробки альтернатив з метою обмеження їх кількості:*

Взаємовиключність альтернатив випливає з визначення категорії "прийняття рішення" як акту вибору. Однозначний вибір можливий лише за умови, коли альтернативи виключають одна одну.*

Забезпечення однакових умов опису альтернатив (аби забезпечити можливості порівняння альтернатив, їх необхідно описувати в одних і тих самих умовах: часових, ресурсних, зовнішніх обмежень тощо). Дотримання цієї вимоги має гарантувати однакові "стартові" умови для кожної альтернативи та врахування усього комплексу результатів їх реалізації.

Оцінка альтернативних варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи. Критерії перевірки:*

Реалістичність — можливість її здійснення загалом з урахуванням зовнішніх обставин, не залежних від самої організації. Зовнішні чинники часто обмежують кількість прийнятних альтернатив. До таких, зокрема, належать:—

юридичні обмеження;—

можливості існуючих технологій;—

моральні та етичні норми тощо.*

Відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні організація.*

Прийнятність наслідків реалізації альтернативи. Результат реалізації альтернативи у загальному випадку — це багато-мірне явище. Реалізація альтернативи призводить до наслідків як пов'язаних, так і не пов'язаних з досягненням встановленої мети. Якщо у процесі прийняття рішення не прийматимуться до уваги такі наслідки, можна отримати результат, який повністю нейтралізує очікуваний ефект. Тому в процесі виявлення можливих наслідків реалізації кожної альтернативи необхідно враховувати;—

не тільки основні (пов'язані з досягненням мети), але і побічні результати;—

не тільки безпосередній період реалізації альтернативи, але і майбутні періоди.

Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на основі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб'єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об'єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуїції суб'єкта управління.

У практиці прийняття рішень часто виникає питання про доцільність застосування групового або індивідуального підходу до процедури прийняття рішень. Модель, спрямована на вирішення цього питання, розроблена Р. Роскіним.

Модель Р. Роскіна має форму дерева рішень, яке містить чотири змінних фактори:

1. Часовий фактор.

2. Ступінь довіри менеджера до підлеглих.

3. Важливість прийняття правильного рішення.

4. Важливість отримати згоду підлеглих виконати рішення.

Коли критичним фактором є час — рішення повинно бути прийнято індивідуально у формі наказу. Менеджер самостійно приймає рішення та повідомляє підлеглим про його зміст. Коли час не є критичним фактором — необхідно прийняти до уваги такий фактор, як організаційну культуру та ступінь довіри менеджера до підлеглих. У таких випадках можуть використовуватись "консультації", коли демонструється зацікавленість у думках підлеглих щодо вирішення проблеми, або залежно від типу проблем використовуються різні стилі прийняття рішень, представлені у табл. 11.1.

Методи творчого пошуку альтернативних варіантів

Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи:

Таблиця 11.1. Вплив типу проблеми на вибір стилю прийняття рішення

Тип проблеми | Стиль вирішення проблеми

1. Якість вирішення більш важлива, ніж наявність згоди його виконувати | 1. Наказ

Рішення приймається керівником незалежно від інших з використанням інформації, яка у нього е

2. Згода виконувати рішення більш важлива, ніж його якість | 2. Консенсус

Групове прийняття рішення з використанням інформації та ідей усіх членів групи

3. Якість та згода однаково важливі | 3. Консультації Рішення приймається керівником, який використовує думки підлеглих

4. Ні якість, ні згода не є критично важливими | 4. "Штампування рішень"

Рішення приймається найбільш легким та швидким способом — за суттю "штампується"

1. Методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації).

2. Методи колективного творчого пошуку ("мозковий штурм", "конференція ідей", метод "колективного блокнота").

3. Методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу).

Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішення, "підказаного", наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження за явищами природи тощо.

Метод інверсії — специфічний метод, що передбачає такі підходи до пошуку варіантів: перевернути звичайне рішення "догори ногами"; вивернути навиворіт; поміняти місцями тощо.

Метод ідеалізації базується на пошуку альтернативи шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми, яке може наштовхнути на нові варіанти дій.

Порівняно з індивідуальними колективні методи є більш ефективними.

Метод "мозкового штурму" зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Аби "мозковий штурм" не перетворився на звичайну нараду, слід дотримуватись певних правил:—

не дозволяється критика і негативні коментарі щодо висловлювань учасників;—

ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються;—

заохочується вільне творче мислення;—

забезпечується висування якомога більшої кількості ідей;—

заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на основі інших тощо.

Метод "конференції ідей'. Відрізняється від методу "мозкового штурму" тим, що допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Усі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. Не рекомендується залучати до "конференції ідей" осіб, які скептично налаштовані щодо можливостей вирішення цієї проблеми.

Метод "колективного блокнота" поєднує індивідуальне незалежне висування ідей з колективною оцінкою. При цьому кожен учасник групи отримує блокнот, у якому викладена сутність вирішуваної проблеми. Упродовж певного періоду часу (зазвичай — два тижні) кожен учасник групи записує до блокнота власні ідеї щодо вирішення