а) забезпечувати впровадження ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій;

б) сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах;

в) орієнтуватись на зниження енерговитрат і раціональне використання сировинної бази України;

г) бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку.

Експертизу таких проектів здійснює Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій (АМСІ), спираючись на висновки створюваної цією самою організацією незалежної експертної комісії.

7. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів, існують певні правила (умови) надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном. Зокрема:

1) резиденти (постійно функціонуючі представники) можуть здійснювати підприємницьку діяльність, створивши за кордоном фірми (філії), що повністю належать вітчизняним інвесторам, придбавши нерухоме та рухоме майно, цінні папери тощо;

2) інвестиції за кордоном здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів, використання для цього позичкових коштів заборонено;

3) усі види грошових інвестицій за кордон мають здійснюватися лише у безготівковій формі і тільки через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;

4) усі надходження в іноземній валюті (прибуток, дивіденди) від інвестиційної діяльності за кордоном мають бути зараховані на валютні рахунки резидентів.

8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами управління економікою України у різних формах. Передусім, держава гарантує такий захист усім інвесторам (інституціональним та індивідуальним). Останні мають однаковий правовий режим інвестиційної діяльності. Законодавство передбачає умови і порядок вивезення вкладених цінностей і результатів інвестування (прибутку). Приватні інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізовані чи реквізовані. У передбачених чинним законодавством випадках це може зробити держава з відшкодуванням у повному обсязі всіх збитків, пов'язаних з припиненням інвестиційної діяльності, враховуючи втрачений зиск і моральні втрати.

Спільне підприємництво в інвестиційно-інноваційній сфері

Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який би стимулював науково-технічну діяльність та допомагав би впроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід зарахувати:—

по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові цикли інноваційних процесів;—

по-друге, орієнтацію на високотехнологічні виробництва;—

по-третє, орієнтацію на впровадження інноваційних процесів на підприємствах та доведення їх до кінцевого результату (із споживанням в нашій країні).

Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних коштів. Інноваційний процес у розвинутих країнах — це те, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише 10 % закінчується успіхом.

Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів на макрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно-інноваційного клімату країни. У ринковій економіці інвестиційним кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, які залучають або відштовхують інвесторів. Ранжування країн за індексом інвестиційного клімату або зворотним йому показником індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни, "барометром" для іноземних інвесторів.

Стан економічної системи визначається такими параметрами:

1) об'ємом, складом та структурою попиту;

2) об'ємом, складом та структурою ресурсів, що використовуються;

3) системою способів трансформації ресурсів у предмети, вже готові до споживання.

Для забезпечення найефективнішого використання інвестицій в інноваційних процесах слід намагатися досягти максимальної ефективності при проходженні кожного параметра. Основним недоліком нашого інноваційного процесу була відсутність орієнтації на споживача. При створенні СП іноземні партнери можуть допомогти усунути цей недолік. У західній практиці стало звичним потреби споживачів ставити на перше місце. У результаті цього висувається цілий ряд факторів, тенденції яких треба відслідковувати для стабільного зростання фірми.

Список літератури

1. Близнюк А. Підтримка серйозним інвесторам гарантована // Економіст. — 2003. — .№ 3.

2. Богуславский М. М. Международное экономическое право. — М.: Международные отношения, 1986.

3. Богуславский Ы. М. Правовое положение иностранных инвестиций. — М.: СОВИНТЕРЮР, 1993. — 176 с.

4. Гайдуцький А. Проблеми корпоративного управління. Перестороги для інвесторів // Економіст. — 2002. — № 8.

5. Денисенко М. Проблеми удосконалення організаційно-економічного механізму інвестування // Економіст. — 2002. — № ю. — 46 с.

6. Законодательство об иностранных инвестициях России и стран ближнего зарубежья. — М.: Международные отношения, 1993.

7. Кобилянський Л. С. Управління проектами. Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 200 с.

8. Коссак В. М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. — Л.: Центр Європи, 1999.

9. Международное частное право: Сб. докум. — М.: БЕК, 1997.

10. Омельченко А. В. Законодавство про іноземні інвестиції в системі законодавства України // Право України. — 1996. — № 8.

11. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Атіка, 1999.

12. Омельченко А. В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. — К.: Юрінком, 1997.

13. Омельченко А. В. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні. — К.: Юрінком, 1996.

14. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

15. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: Підручник. — Харків: Право, 2000.

16. Славов М. Бізнес-план як запорука залучення інвестицій // Економіст. — 2002. — № 10.

17. Федоренко В. Г. Інвестознавство: Підручник. — 3-тє вид., доп. — К.: МАУП, 2004. — 480 с.

18. Чернявский А. Д. Антикризисное управление: Учеб. по-соб. — К.: МАУП, 2000. — 208 с

19. Щунін Б. Інвестування: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.