РЕФЕРАТ

на тему:

Учасники інвестиційного процесу, суб’єкти та об’єкти інвестування

План

1. Суб'єкти інвестування

2. Держава як учасник інвестиційного процесу

3. Емітенти як учасники інвестування

4. Особливі учасники інвестування

5. Функціональні учасники інвестиційного процесу

6. Об'єкти інвестування

7. Список літератури

Суб'єкти інвестування

Відповідно до українського законодавства, суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі їх урядів.

Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених, залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційного процесу.

Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності щодо розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, є рівні. Умови інвестування можуть бути різними для вітчизняних та іноземних учасників. Це залежить від державної політики щодо активізації інвестиційних процесів та напрямків їх державного регулювання.

Учасники інвестиційної діяльності — громадяни та юридичні особи України, інших держав, а також держави, які забезпечують реалізацію вкладень як виконавці замовлень або за дорученням інвестора.

Інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестування. Для їх реалізації він залучає будь-яких учасників на договірній основі.

Держава як учасник інвестиційного процесу

Відповідно до функцій, які виконує держава, вона виступає або як інвестор, або як учасник, або одночасно і як інвестор, і як учасник.

Держава як інвестор бере на себе функції фінансування тих галузей та виробництв, продукція яких має загальнодержавний характер (військово-промисловий комплекс, об'єкти загальнодержавної інфраструктури, магістралі, термінали тощо).

В окремих галузях, таких як транспорт, зв'язок, сільське господарство, держава зберігає свої функції інвестора лише частково. Більшість об'єктів цих галузей може належати до приватного сектора економіки. В інших галузях функція держави як інвестора проявляється через здійснення державних замовлень.

У перехідний період виправданим є державне інвестування структурної перебудови економіки та розвитку інфраструктури ринку. Тобто держава може як рядовий інвестор фінансувати розвиток виробництв чи структур, створення та розвиток яких обумовлюються потребами ринкового розвитку. Доходи, отримані від такого інвестування, використовуються державою для розширеного відтворення та соціального захисту населення.

Держава виступає як інвестор самостійно або здійснює фінансування на договірних умовах з іншими учасниками інвестиційного процесу через створення різноманітних організаційних структур та спільних виробництв.

Держава здійснює свою участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано впливом на інвестиційну діяльність через органи влади. До них належать органи виконавчої влади, судові органи, спеціальні державні органи, такі як: Національний банк, Фонд державного майна України, Анти монопольний комітет. Митний комітет, спеціальні державні фонди тощо.

Пряма участь держави в інвестиційному процесі здійснюється через такі форми:—

державні підприємства у різних галузях економіки;—

виконання державних замовлень;—

державну частку майна у змішаних підприємствах.

З розвитком ринкових відносин та стабілізацією економіки державний сектор буде скорочуватись, а держава більше зусиль буде зосереджувати на методах опосередкованої дії.

Основними формами державного регулювання інвестиційних процесів є такі:—

державне кредитування, державні позики та субсидії;—

роздержавлення та приватизація;—

податкове регулювання підприємницької діяльності;—

амортизаційна та інноваційна політика;—

ліцензування та квотування тощо.

У світовій практиці відомі різні державні інвестиційні стратегії. Так, одна з них — це політика протекціонізму як форма захисту національного виробника. Політика протекціонізму передбачає: високі мита на імпортні товари, податки на іноземні інвестиції, обмеження або заборону ввезення окремих видів товарів, субсидування національних інвесторів та експорту товарів.

Інша стратегія — широке залучення іноземних інвестицій для розвитку окремих галузей чи реґіонів. Вона здійснюється через впровадження податкових пільг або канікул, пільгових кредитів, державного субсидування, створення вільних економічних зон тощо.

Емітенти як учасники інвестування

Емітентами є юридичні особи, що здійснюють випуск цінних паперів. Кожен емітент, залежно від функцій, які він виконує в інвестиційному процесі, може бути як інвестором, так і учасником цього процесу.

Залежно від видів діяльності емітенти можуть належати до виробничої або невиробничої сфер економіки. Інвестиційні характеристики емітентів представлені у табл. 1.1:

Таблиця 1.1. Інвестиційні характеристики емітентів

Емітенти | Організаційно правові

форми | Основні ВИДИ

діяльності | Інвестиційна

діяльність | Види

розміщення

активів

(коштів)

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Підприємства

та господарські товариства | приватне

підприємство.

ВАТ, ЗАТ, ПТ, КТ, ТзОВ, ТзДВ | виробництво

товарів

та послуг

матеріальної сфери

--— | випуск цінних паперів;—

здійснення

реальних та

портфельних

інвестицій— | капіталовкладення,

оборотні

фонди;—

цінні папери;—

інтелектуальні цінності;—

майнові права

Закінчення табл. 1.1

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Банки | АТ,

ТзОВ— | кредитно-

розрахункове

та касове

обслуговування юридичних та фізичних осіб;—

депозитні

та трастові

(довірчі)

операції— | кредитування;—

емісійна діяльність;—

аналіз інвестиційного

ринку;—

консультування з питань

вкладення коштів | реальні та

портфельні

інвестиції

Страхові

компанії | АТ, ПТ,

КТ,

ТзДВ | страхові

послуги— | емісія;—

здійснення

реальних та портфельних інвестицій; — аналіз інвестиційних ризиків | цінні

папери

(ліквідні), нерухомість, майнові права

Інвести-

ційні

фонди | АТ | спільне

інвестування— | випуск

цінних

паперів;—

вкладення

в цінні папери | портфельні

інвестиції

Особливі учасники інвестування

Кредитні спілки створюються з метою залучення особистих збережень громадян для взаємного кредитування.

Засновниками кредитної спілки є фізичні особи, яких має бути не менше 50. Кредитна спілка діє на основі установчого договору та статуту, узгоджених з Національним банком України.

Відповідно до статуту, кредитна спілка:—

видає позики своїм членам, у тому числі під заставу майна;—

приймає вклади від членів спілки та розподіляє доходи за ними;—

виступає поручителем перед третіми особами за своїх членів;—

видає позики іншим кредитним спілкам.

В Україні нині нараховується 300 кредитних спілок. Створено Національну асоціацію кредитних спілок, яка охоплює близько 70 членів. Визначальними рисами кредитної спілки порівняно з іншими фінансовими установами є:—

громадська організація, що створюється групою громадян (об'єднаних за територіальною, професійною та іншими ознаками) для надання позичково-ощадних послуг її членам;—

засновники та учасники спілки є водночас і власниками;—

засновники спілки не мають жодних переваг перед учасниками.

Кредитні спілки пропонують різні варіанти заощаджень рахунків: ринкові рахунки (на зразок депозитних), пенсійний рахунок, соціальний рахунок (передбачає страхову виплату), рахунок до запитання тощо.

У розвинутих країнах до групи особливих учасників інвестиційного процесу належать недержавні пенсійні фонди. Вони створюються приватними та державними структурами для акумулювання вільних коштів фізичних та юридичних осіб, вигідного (прибуткового) їх розміщення з метою виплати пенсій та виплат їх учасникам.

Функціональні учасники інвестиційного процесу

Організація реалізації інвестиційних проектів на різних етапах їх життєвого циклу (передпроектні дослідження, техніко-економічне обґрунтування проекту, планування виконання, експлуатація проекту) вимагає від інвестора широкого використання теоретичних знань та практичних послуг інших учасників інвестиційного процесу.

Функціями цих учасників є надання спеціальних послуг та виконання різноманітних робіт на договірних умовах.

У розвинутих країнах існують фірми-девелопери, які повністю приймають на себе відповідальність за реалізацію інвестиційного проекту. До складу їх послуг належать такі: пошук об'єкта вкладення коштів інвестора; розробка проекту; фінансування проекту; введення в експлуатацію.

Фірма-девелопер може самостійно виконувати будівельно-монтажні роботи або залучати підрядників. Угода між фірмою-девелопером та інвестором може передбачати різні умови їх участі в інвестуванні проекту та його результатах.

До фірм, які займаються виключно одним з видів інвестиційних послуг, належать фірми-ріелтори як посередники на ринку нерухомості. Серед їхніх послуг — оцінка нерухомості різного призначення та реалізація угод купівлі-продажу.

Важливе значення в організації інвестиційної діяльності належить різного роду консультаційно-інформаційним фірмам та бюро, інжиніринговим компаніям, аудиторським фірмам, спеціалізованим банкам даних про стан та розвиток ринку, агентствам з досліджень ринку тощо.

У фінансуванні інвестиційних процесів можуть брати участь різного роду фінансові структури (банки, страхові компанії, лізингові та факторингові компанії) та фінансові посередники (інвестиційні фонди та компанії, довірчі товариства, торговці цінними паперами).

Об'єкти інвестування

Визначені в ЗУ "Про інвестиційну діяльність" об'єкти інвестування можуть бути поділені на такі групи: матеріальні цінності, цінні папери та майнові права, інтелектуальні цінності. Визначені види об'єктів інвестування можуть бути як об'єктами, в які вкладаються кошти, так і формами, в яких здійснюються вкладення.

Залежно від характеру інвестицій інвестор може вкладати кошти у споживчі, фінансові чи підприємницькі об'єкти.

Споживчі об'єкти — це об'єкти особистого або сімейного довгострокового використання (нерухомість, різні види транспортних засобів особистого використання, предмети розкоші тощо). До споживчих можуть бути віднесені також вкладення, що пов'язані з підвищенням якості виробничого та офісного побуту.

Підприємницькі об'єкти — це вкладення у будь-які види виробничої чи комерційної діяльності.

Фінансові об'єкти — вкладення у заснування або розвиток фінансових структур (банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, кредитні спілки тощо), а також придбання активів у вигляді цінних паперів чи майнових прав.

Реальні та фондові (фінансові) інвестиції можуть здійснюватись у підприємницькі об'єкти та їх розвиток (через розробку та реалізацію інвестиційних проектів) або у впровадження наукомістких та високотехнологічних виробництв (венчурне інвестування).

Будь-які інвестиції пов'язані з певним рівнем ризику. Для зниження ризику вкладення здійснюються не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів. Метод генерування об'єктів інвестування у певну сукупність називається формуванням інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель — цілеспрямовано сформована сукупність активів (різного виду інвестицій) інвестора.

Теорія інвестиційного портфеля передбачає вкладення у різні, часто альтернативні, види активів. В умовах сучасної економічної практики портфель, як правило, формується як сукупність певної кількості об'єктів реального або фінансового інвестування.

Портфель реальних інвестицій формується з вкладень різно-термінових (коротко-, середньо-, довгострокових). Прикладом короткострокових інвестицій може бути: придбання підприємств і виробництв, обладнання,