По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств. До них належать:—

прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;—

невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);—

надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;—

штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;—

штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;—

кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;—

дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;—

прибуток від завишення цін і тарифів;—

курсова різниця від операцій в іноземній валюті;—

прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;—

вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;—

прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.

Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак, на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України, момент реалізації визначається за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника або за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) — за датою фактичного виконання (надання) таких.

Однак, незалежно від визначення моменту реалізації, в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та ЇЇ собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, вже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Політика формування власних фінансових ресурсів

Фінансовою основою підприємства є сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві він представлений такими основними формами (рис. 7.2):

Рис. 7.2. Форми функціонування власного капіталу

1. Статутний фонд. Він характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, яку інвестують для формування його активів і початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначаться (декларується) статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

2. Резервний фонд (резервний капітал). Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу) здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх подальшого цільового використання. У складі цих фінансових фондів виділяють, зазвичай, амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку підприємства та інші. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється статутом, іншими установчими і внутрішніми документами підприємства.

4. Нерозподілений прибуток. Він характеризує частину прибутків підприємства, одержаного в попередньому періоді і не використаного на потреби власниками (акціонерами), пайовиками і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом він є однією з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, які забезпечують його виробничий розвиток у наступному періоді.

5. Інші форми власного капіталу. До них належать розрахунки за майно (при здаванні його в оренду), розрахунки з учасниками (після виплати їм доходів у вигляді відсотків чи дивідендів) тощо.

Управління власним капіталом пов'язане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, які забезпечують майбутній розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування, склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства показано на рис. 7.3.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів головне місце належить прибуткові, який залишається у розпорядженні підприємства, — він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а, відповідно, і приріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних засобів і нематеріальних активів; але суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом для його реінвестування. Інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів головне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків засобів у статутний фонд) чи акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним з внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безповоротна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). До числа інших зовнішніх джерел входять

Рис. 7.3. Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства

безкоштовно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, які включені в склад його балансу.

Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика, яка направлена на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до вимог його розвитку в майбутньому.

Політика формування власних фінансових ресурсів становить частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Етапи формування власних фінансових ресурсів

1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчається загальний об'єм формування власних фінансових ресурсів відповідно до темпів приросту власного капіталу, до темпів приросту активів і об'єму реалізованої продукції, підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному об'ємі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у перед плановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається за формулою:

Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, які формуються за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел.

3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться у розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, які забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

4. Забезпечення максимального об'єму залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. Перед тим, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Так як основними запланованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, тому, в першу чергу, слід у процесі планування цих показників передбачити можливості їх зростання