Поряд із цим реалізацію даного підходу не можна здійснити без відпрацювання механізму регулювання, який дозволяє коригувати відхилення від програмної траєкторії руху. Наприклад, збільшення або зменшення грошової маси, необхідність змін у кредитуванні цільових програм, проведення заходів з коригування прибуткової і видаткової частин бюджету тощо. Такий підхід дозволить ввести науково обґрунтовану систему управління цими процесами.

Слід зазначити, що в державі пройшов процес децентралізації управління формуванням бюджетів всіх рівнів, діють казначейства та податкові інспекції. Районні, міські фінансові органи та облфінуправління несуть відповідальність за використання коштів відповідних місцевих бюджетів. Можна навести приклади проблем розподілу кредитних ресурсів, оподаткування і введення місцевих податків. Усе назване, включаючи взаємовідносини органів місцевого управління з підприємствами, організаціями і установами, різко підвищує роль і відповідальність органів місцевого управління за економічний розвиток підпорядкованих територій.

В умовах переходу до ринкової економіки ефективним методом державного регулювання процесів економічного розвитку має бути планування в державному секторі економіки і регулювання діяльності недержавного сектору. Планування і регулювання має охоплювати як в цілому економіку держави (індикативне планування), так і місцеві органи управління на основі об'єктивної інформації з питань формування місцевих бюджетів, використання кредитних ресурсів та податкової політики.

Вихід з економічної кризи дасть змогу проводити дослідження за допомогою економічного програмування, основне значення якого базується на необхідності реалізації комплексної програми подальшого розвитку економіки держави, а також окремих програм, до яких належать фінансові, кредитні, податкові, цінові та ін.

Економічна наука, практика розвитку ринкової економіки передових держав показують необхідність чіткого державного регулювання інвестиційної діяльності, тим більше в умовах економічної кризи. Передусім цього потребує виробничий сектор, упровадження новітніх технологій на перспективних напрямках його розвитку. Функціонування підприємств усіх форм власності в умовах ринкових відносин потребує проведення ефективної інвестиційної політики, яка має спиратись на забезпечення якнайменших витрат на залучення інвестицій, формування чіткої системи фінансування та одержання максимального прибутку на вкладені кошти. Інвестиції можуть провадитись як за рахунок залучених, так і за рахунок власних коштів не тільки на рівні підприємств, а й на державному рівні. На рівні підприємств до власних коштів належать амортизаційні відрахування та реінвестована частина чистого прибутку, а до залучених - кредити банків, позички інших установ, емісія акцій та облігацій. На рівні держави можна виділити два види інвестицій - фінансові і виробничі. До перших слід віднести вкладення коштів у купівлю акцій, облігацій та інших цінних паперів, до других - кошти, вкладені у виробництво для його розширення, реновації, модернізації та купівлі новітніх технологій.

Перехід до ринкової економіки надає можливість поділити інвестиції на приватні і державні. Приватні інвестиції вкладаються в ті галузі виробництва, які мають високий прибуток, або коли є гарантія, що впровадження в них новітніх технологій дозволить одержати високі прибутки. Державні інвестиції спрямовуються, як правило, на пріоритетні напрямки розвитку виробництва як за рахунок бюджетних коштів, так і за рахунок довгострокових кредитів.

Аналіз показує, що на сьогодні немає відповідних умов для створення режиму найбільшого сприяння інвестиційній діяльності ні на мікро-, ні на макрорівнях. На цей час у підприємств немає бази для проведення заходів із відтворення виробництва, а тим більше для інвестиційної діяльності в розширенні виробництва та для придбання новітніх технологій, що потребує вирішення проблеми на рівні держави. Слід чітко визначитися з пріоритетними напрямками вкладення інвестицій і конкретними проектами, які мають великий економічний ефект. Головним же втілювачем проектів у фінансовому аспекті є банк, через який провадиться фінансування інвестицій. На сьогодні ми маємо центральний банк - Національний банк України та комерційні банки, серед яких і Промінвестбанк, сама назва якого свідчить про його цільову спрямованість - інвестиційну діяльність. Однак у діяльності Промінвестбанк у, на наш погляд, функція інвестування виробництва виконується дуже опосередковано.

Державну політику в інвестиційній діяльності мають визначити вибір мети, оцінка ситуації та стратегічна спрямованість. У процесі її реалізації слід забезпечити стратегічне планування, фінансову підтримку проектів; постачання інформацією про новітні технології та створення сприятливого інвестиційного клімату; нагляд за інвестиційною діяльністю та її оцінку; надання інвестиційних кредитів як за рахунок державних, так і за рахунок міжнародних інвестицій через Український інвестиційний банк, що ставить проблему створення розгалуженої системи спеціалізованих банків - як державних, так і комерційних.

На нашу думку, уваги потребує і діяльність інвестиційних філіалів окремих банків, які є такими лише за назвою. Зрозуміло, що пріоритети інвестиційних проектів мають визначитися на конкурсній основі, а захищеність їх впровадження повинна спиратися на спеціально створювану страхову компанію із страхування інвестиційних проектів. Слід сказати, що в Україні вже створено широку мережу інвестиційних фондів, інвестиційних компаній. На рівні держави провадиться державне регулювання ринку цінних паперів, але вторинний ринок ще недостатньо розвинутий.

Для розвитку інвестиційної діяльності необхідне об'єднання коштів банків, страхових компаній та підприємств і створення за їх безпосередньою участю фінансово-промислових компаній і груп. Було б доцільно включити в ці компанії та групи наукові установи, тому що без науки не може бути науково-технічного прогресу і розробки та впровадження в життя новітніх технологій. Практично в зародковому стані в Україні перебуває венчурний бізнес - мале, ризикове підприємництво в інноваційній сфері, у системі науково- і експериментально-дослідницьких розробок.

У цілому намічені заходи сприятимуть розвитку економіки України і створенню умов для активізації банківської, інвестиційної сфер і, головне, виробництва, що забезпечить зростання доходів бюджетів усіх рівнів.

Список літератури

1. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения.- М.: Прогресс-Универс, 1994. - 496 с.

2. Петрик О.І., Половньов Ю.О. Прогнозування інфляції // Вісник НБУ. - 2000.- К" 12.

3. Петрик О.І. Обмінний курс, інфляція та конкурентоспроможність економіки //Вісник НБУ. - 2001. - № 9.

4. Петров В., Глебова О. Об оценке инвестиционных качеств акций // Экономика и жизнь. - 1993. - № 17. - С. 14.

5. Покритан А., Звержов М. Сучасна криза і практика реформ // Економіка України. - 1994. - № 7. - С. 14-25.

6. Рапопорт В.Ш. Системная модель управления инфляцией. - К.: Скарбниця, 1994.-80 с.

7. Саблук П.Т., Малік М.Й., Валентинов В.Л. Формування міжгалузевих відносин:проблеми теорії та методології. - К.: ІАЕ, 2002. - 294 с.

8. Савлук М. Інфляція в Україні: витоки і сучасний стан // Економіка України. -1994. - № 2. - С. 9-18.

9. Савлук М., Огарін В. Теорія ринкової економіки і практики переходу України до ринку // Економіка України. - 1992. - № 2. - С. 65-74.

10. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку. -К.: Наукова думка, 1995. - 178 с.

11. Сало І.В., Д'мконова 1.1., Соколенко Т.І. Формування і розвиток державності, економіки та науки України. - Суми: Козацький вал, 2003. - 544 с.