Зміцнення командно-адміністративної системи вимагало від компартії інших якостей, ніж в роки непу. Замість певною мірою аморфної, що було спричинено перманентними внутріпартійними дискусіями, поставала дисциплінована, зорієнтована на неухильне виконання директив центру монолітна організація.

Наприкінці 20-х років набагато жорсткішим став внутріпартійний режим, зникали залишки внутріпартійної демократії. Так, у 1928 р. ЦК партії припинив надсилання на місця стенограм пленумів ЦК, планів роботи Політбюро та Оргбюро; у 1929 р. перестав виходити інформаційний журнал "Известия" ЦК ВКП(б); все рідше скликали партійні з'їзди, конференції, пленуми ЦК (до 1925 р. з'їзди ВКП(б) відбувалися щорічно; після XIV з'їзду (1925) XV відбувся через 2 роки (1927), наступний XVI — через З (1930), XVII — через 4 (1934), XVIII — через 5 років (1939). У 1934 р. ЦКК — РСІ (Центральна контрольна комісія і Робітничо-селянська інспекція), які мали повноваження контролювати партійно-державні органи всіх рівнів, були реорганізовані в комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) і Комісію радянського контролю при Раднаркомі СРСР, тобто органи, підлеглі ЦК і Раднаркому. Набули розвитку практика кооптації в партійні комітети, голосування списком. Не припинялися чистки для регулювання чисельності партії. Чергова з них відбулася у 1933—1934 pp., а у 1935—1936 pp. — перевірка та обмін партійних документів. Ці заходи, крім очищення від компрометуючих елементів, мали на меті придушення місництва, будь-яких виявів опозиційності, інакомислення, забезпечення безумовної влади центру над периферією, а також зняття соціальної напруги шляхом покарання "стрілочників" — конкретних чи надуманих винуватців певних негативних явищ у суспільстві.

Жорсткий політичний режим 30-х років з його періодичними перетрусами кадрів партократії (чистками) був генетично пов'язаний з моделлю індустріалізації, з командно-адміністративною системою управління економікою, за якої постійне оперативне керівництво виробництвом здійснюється з центру.

У роботі партійних організацій усіх рівнів почали переважати командні методи, а господарські питання повністю поглинули внутріпартійні. Протоколи засідань партійних комітетів того часу схожі на адміністративні розпорядження про те, які площі відводити під посіви, як орати, боронувати, утримувати без бур'янів поля, як оберігати картоплю від шкідників, як розподіляти квартири тощо.

Література

Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР // Радянська Україна. — 1991. — 31 серпня.

Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української національної демократії: Політологічне есе. — К., 1999.

Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів 1734—1775 pp.: У 2-х т. — Київ. 1998 — 2000.

Багатопартійна Українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших українських партій. — Київ, 1992.

Багринець В. М. Коли і як виникли назви Україна, українці. — Ужгород, 1997.

Бандера С. Перспективи української революції: Збірник творів. — Мюнхен, 1978,

Бар М., Зеленоокий А. Війна втрачених надій: Український самостійний рух у 1932—1945 pp. // УІЖ. — 1992. — №6.

Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953—1985 pp. — Львів. — 1992.

Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов'ян. — К., 1991.

Белебеха І. Україна і комунізм. Кн. перша. — Харків, 2000.

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: Суспільно-політичний та правовий аналіз. — К., 1994. — Кн. 1.

Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917—1941 pp.). — К., 1999.

Боєчко В. Ф., Чабан А. Ю. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва // УІЖ. — 1999. — № 2.