Пристосування підприємств до нових умов економіки перехідного періоду потребує створення системи адаптації. Основні функції системи адаптації: забезпечення конкурентоспроможності підприємства та продукції його стратегічних одиниць бізнесу, заснування заходів щодо адаптації на основі бізнес-планів, маркетингове, інформаційне та фінансове забезпечення діяльності підприємства. При цьому необхідно враховувати особливості сучасного періоду формування ринку: плюралізм форм власності та форм господарювання; посилення конкурентної боротьби за ринки збуту; орієнтацію на довгочасний комерційний успіх, пошук зовнішніх джерел і, передусім, кредитів банків.

Невід'ємною складовою діючої системи адаптації має стати організація малого бізнесу на основі договірних відносин між великими та малими підприємствами. Необхідність створення конкурентоспроможних підприємств, прийняття рішень про напрямки їх пристосування до ринкового середовища з метою подальшого функціонування та розвитку передбачає використання бізнес-планів. При такому підході слід застосовувати методики, які стимулюють умови господарювання економіки перехідного періоду.

Складність і комплексність завдань, які вирішуються в межах адаптаційних процесів, потребує застосування відповідного інструментарію. Для цього доцільно використовувати маркетинг, який забезпечує ринкову орієнтацію управління.

Прискоренню адаптації підприємств до ринку допомагає рекламна діяльність, оскільки її основною функцією є формування попиту. Цю проблему можна ефективно вирішити на основі комплексного підходу до планування рекламної кампанії. При цьому слід визначити її цілі та засіб складання рекламного бюджету, сформувати рекламну політику, розробити методику ефективності обраних заходів.

Перехід до ринку потребує значних змін в усіх сферах діяльності людей. За ринкових умов потрібно також спрямовувати достатні кошти на соціальні потреби робітників. Адже підприємства мають бути зацікавлені у сприятливому соціальному кліматі, підвищенні кваліфікації трудового потенціалу, врешті, у нормальному порядку в країні.

Поліпшення професійної підготовки та вимог до умов необхідно врахувати як соціально-економічний фактор при розробці стратегічного плану розвитку підприємства, оскільки людський фактор є основним "енергетичним фактором", завдяки якому здійснюється реалізація економічних переваг розвитку підприємства в конкурентній боротьбі. Стратегії ж підприємств, які досить широко використовуються на Заході і які випробовують в Україні, спрямовані на досягнення максимальних прибутків шляхом задоволення ринків, і тому, на наш погляд, не мають бути пріоритетними стратегіями розвитку. До речі, прибуток - це важливий показник підприємницької діяльності, але не головний. Проведені соціологічні дослідження підтверджують цей факт. Основні положення, на яких базується стратегія розвитку підприємства з урахуванням соціально-економічних факторів, такі:

1) затрати підприємства поділяються на явні (які безпосередньо враховуються в калькуляції витрат) та приховані. Так, недостатньо швидка перебудова організаційних структур виробництва може спричинити зростання втрат виробництва, наприклад, у результаті збільшення кількості робітників, що зумовлює нерівномірне завантаження різних підрозділів; втрат робочого часу внаслідок прогулів, виробничих травм тощо. Часто скорочення прихованих втрат можливе лише за умови збільшення явних витрат. У цьому випадку створюється можливість поставити питання про доцільність витрат та отримання вигоди. Однак, як правило, економія на явних витратах призводить не тільки до зростання прихованих витрат, але й негативно впливає на продуктивність праці персоналу;

оскільки приховані витрати та втрати звичайно впливають на зростання поточних витрат, то з економічної точки зору найраціональнішим може бути одночасне зростання капіталовкладень (наприклад, на заміну устаткування, поліпшення умов праці) з метою усунення причин, які використовуються при приховуванні втрат і збільшенні поточних витрат;

виграш у часі за рахунок скорочення втрат, пов'язаних з організацією виробництва (наприклад, прогулами, поверненням продукції незадовільної якості, виробничими травмами), може створити умови для реалізації додаткових заходів, спрямованих на підвищення виробництва праці (наприклад, інформування виробників, їх перепідготовка, проведення зборів по обговоренню внутрішньовиробничих проблем);

підприємство, яке прагне скоротити витрати на охорону навколишнього середовища або зекономити на явних витратах (скоротити частку персоналу), може постраждати, оскільки з часом йому доведеться зараховувати всі приховані втрати до витрат у виробництві продукції, та ще й у значно більших розмірах.

Тому доцільно при розробці стратегічного прогнозування розвитку підприємств враховувати всі фактори. Завдання полягає у виборі принципового способу вирішення конкретних проблем, які випливають з підтримки конкуренції за ринкових умов, а також з поширення ринкових умов функціонування підприємств, які нерозривно пов'язані з їх фінансовим становищем. За складних умов взаємних неплатежів підприємства гостро відчували потребу в залученні зовнішніх джерел фінансування, передусім - кредитів банків. Вирішення цієї проблеми обумовлює необхідність формування фінансової політики підприємства і розв'язання таких основних завдань, як визначення фінансової структури, аналіз ризику та вибір засобів страхового захисту, вибір критеріїв оцінки фінансового стану підприємства-позичальника. При такому комплексному підході оцінюється реальна можливість підприємства в одержанні зовнішніх кредитів і обґрунтовуються рішення, які приймаються комерційними банками щодо кредитоспроможності одержувачів кредиту.

Список літератури

1. Симоненко В.К. Регіони України (проблеми розвитку). - К.: Наукова думка, 1997. - 263 с.

2. Соколенко Т.І. Теоретичні, методологічні і організаційно-економічні основи приватизації. - Суми: Слобожанщина, 1998. - 41 с.

3. Україна: проблеми сталого розвитку (наукова доповідь) / Б.М. Данилишин, СЛ. Дорогунцов, Е.М- Лібанова, В.Я. Шевчук. - К.: РВПС України НАН України. 1997. - 149 с.

4. Федосов В.М., Огородник С.Я.. Сутормина В.Н. Государственные финансы. - К.: Либідь, 1991. - 276 с.

5. Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал. - М.: Прогресс-Универс, 1993. - 488 с.

6. Царенко A.M. Экономические проблемы производства экологически чистой агропромышленной продукции (теория и практика). - К.: Аграрна наука, 1998. -252 с.

7. Царенко О.М., Щербань В.П., Тархов П.В. Економіка та менеджмент екологізації АПК. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2002. - 256 с.

8. Щербань В.П. Екологічні проблеми землекористування в Україні // Вісник СДАУ. Серія "Фінанси і кредит". - 2000. - № 1. - С. 153-156.