Для укладення договору застави векселів клієнти подають до комерційного банку такі документи:*

заяву, у якій викладено зобов'язання дотримуватися умов заставного рахунку та вказані цільове призначення кредиту, сума кредиту, строки його використання і конкретний термін погашення;*

копії засновницьких документів позичальника та інших документів, що мають засвідчити правову дієздатність клієнта в отриманні кредиту, засвідчені нотаріусом;*

техніко-економічне обґрунтування кредитованої операції та розрахунок її економічної ефективності;*

бухгалтерські й статистичні звіти, а також висновки аудиторських закладів про фінансовий стан позичальника;*

оригінали векселів, що пропонуються для застави, з реєстром і двома ксерокопіями кожного векселя;*

документи, які підтверджують товарний характер векселів;*

картку зі зразками підписів і відбитком печатки, якщо клієнт обслуговується в іншому банку.

Заставна вартість узгоджується з векселетримачем за кожним векселем окремо. Коли позичальник не погоджується із заставною вартістю векселів, що її встановлює банк, вони повертаються йому взамін розписки банку. Після завершення експертизи реєстр векселів ще раз уточнюється. Із нього викреслюються векселі, що не відповідають вимогам банку і повернені тримачеві. Якщо питання про згоду банку на укладення договору застави векселів вирішене позитивно, складається остаточний реєстр прийнятих векселів і такий договір підписується.

На векселях, що внесені до реєстру і прийняті банком у заставу, ставиться відповідний штамп, а також робиться відповідна позначка у реєстрі заставлених векселів. Валюта позички з окремого позичкового рахунку спеціального призначення спрямовується на розрахунковий рахунок позичальника. Один примірник реєстру залишається серед документів банку, а другий повертається клієнтові разом із виписками з його титульного рахунку.

Операції, виконувані векселетримачем-заставодавцем і комерційним банком, що погодився стати заставотримачем, відображає схема 10.1.

Взаємодія між заставодавцем і заставотримачем у використанні наданого заставного кредиту реалізується на умовах спеціалізованого позичкового рахунку. Цей рахунок має ознаки рахунку "до вимоги" і надається фінансово стабільним клієнтам, які володіють значними пакетами "чужих" векселів, що регулярно надходять їм у процесі розрахунків з партнерами.

Погашення позички за спеціальним рахунком, що відкритий під заставу векселів, здійснює лише той суб'єкт підприємництва, який користується цим кредитом. Лише після цього йому повертають векселі із забезпечення. Якщо ж клієнт своєчасно не повернув позичку під заставу, її сума погашається банком тими коштами, що надходять як оплата за заставлені векселі.

Як і за звичайними позичками, заставотримач сплачує передбачену договором застави суму, що становить узгоджений між учасниками відсоток. Погашення позички і заставного відсотка може здійснюватися також за розпорядженням клієнта з його розрахункового рахунку або іншими коштами чи майном.

УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ ЗАСТАВИ

Заставний договір за своєю суттю наближається до одного з різновидів поточного банківського рахунку. До нього вдаються ті підприємства і фірми, які володіють значним вексельним портфелем і бажають скористатися перевагами та еластичністю даного виду позички. Адже кредитні ресурси під заставу векселів можна отримати у будь-який час, а проценти сплачуються лише за ті дні, на які ці кошти фактично були позичені.

У договорі застави векселів, як і у будь-якій обліковій операції, мають бути передбачені: виклад суті заставної вимоги, її розміри і строки виконання зобов'язань; перелік та вартість закладених векселів; інші умови, що узгоджуються між сторонами договору.

Договір застави укладається у письмовій формі. Якщо основна умова застави потребує нотаріального засвідчення, то і весь договір застави засвідчується нотаріусом, а за необхідності й реєструється у відповідних державних органах.

Суб'єктами договору виступають заставодавець — особа, яка заставила пакет векселів для отримання кредиту, і заставотримач — банк, що погодився надати кредит у забезпечення заставленими векселями. Хоч загалом заставодавцем в Україні може бути як фізична, так і юридична особа, але в операції застави векселів поки що має право брати участь лише юридична особа, яка підтверджує товарний характер заставлених векселів.

У разі надання спеціального позичкового рахунку під заставлені векселі клієнтові видається розрахункова книжка, а за відкриття чекового рахунку — чекова книжка. Кредит може надаватися як на строк, так і до вимоги. Видача позик під заставу векселів може мати як одноразовий, так і постійний характер.

Спеціальні позичкові рахунки найефективніше використовуються у взаємостосунках банків із торговими, збутово-постачальницькими та іншими посередницькими організаціями.

Безстроковість позички за цими рахунками дає банкові право у будь-який час вимагати повного або часткового її погашення чи надання додаткового забезпечення. Тому відкриття подібного виду рахунку передбачає укладення такого договору, де позичальник бере на себе жорсткі зобов'язання, виконання яких є необхідною умовою використання наданого кредиту. А за банком закріплюються такі права:*

за власними міркуваннями підвищувати розмір процентів і комісії, але з попередженням про це клієнта;*

закривати рахунок і вимагати у будь-який час повного або часткового погашення заборгованості чи надання додаткового забезпечення;*

обертати на погашення боргу суми, які надходять в оплату векселів, що забезпечують даний рахунок;*

погашати заборгованість клієнта із сум, які йому належать і перебувають в інших операціях.

Позички за спеціальним позичковим рахунком мають переважно постійний характер. У дебеті цього рахунку відображається видача позички, а її погашення — у кредиті. Погасити позику може сам позичальник, і тоді після відшкодування кредитованої суми і процентів йому повертаються векселі із застави. Коли розрахунок здійснено іншими особами, вони отримують векселі із забезпечення у розмірі, що відповідає внесеній сумі погашення. Якщо ж кошти для відшкодування кредиту не надійшли, то на це банк обертає суми, що надходять в оплату векселів. У випадку їхньої недостатності боржник відповідає перед банком усім своїм майном, хоч би де воно знаходилося і у чому виражалося.

Ще до завершення терміну заставного кредиту банк може встановити факт зниження платоспроможності клієнта. Тоді він отримує право терміново відкликати — повністю або частково — позичку або вимагати збільшення заставного забезпечення. Якщо спроби банку виявилися невдалими, а також у випадку невиконання заставодавцем своїх обов'язків заставотримачеві (кредиторові) дозволяється спрямовувати суми платежів за векселями на свою користь. А якщо і їх не вистачає, то він може покрити свої видатки іншими коштами боржника у судовому порядку.

У розрахункових операціях зі спеціального позичкового рахунку може створюватися кредитне сальдо. Тоді банк нараховує на кредитні залишки проценти розміром, який сплачується ним за зберігання коштів на розрахункових (поточних) рахунках, або переказує його на основні рахунки. Якщо у процесі використання спеціального рахунку з'ясується, що серед векселів у заставі є ті, що належать емітентам, які допустили опротестування своїх векселів, то банк повідомляє про це даного клієнта і пропонує викупити векселі цих емітентів або замінити їх у тижневий термін надійнішими векселями. У разі невиконання цієї вимоги спеціальний позичковий рахунок закривається.

В Україні кредити за спеціальним позичковим рахунком, що забезпечені заставою векселів, ще не набули належного поширення. Комерційні банки переважно надають одноразові позички під заставу векселів і здійснюють це шляхом простих позичкових рахунків. Об'єктом застави за цих умов стає окремо взятий вексель, який найскрупульознішим чином аналізується. Встановивши високу надійність платежу, банк надає позичку під нього розміром 60—90% номінальної суми і терміном погашення у день надходження вексельного платежу. Звичайно, така форма кредитування застосовується у випадках епізодичного використання векселів або тоді, коли векселями оформлюються угоди на великі суми.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абаев М. М.Высочайше утвержденный 27 мая 1902 года Новый устав о векселях. Санкт-Петербург, 1903. Абрамович К. Г.

2. Практическое руководство к Новому уставу о векселях. Санкт-Петербург, 1903.

3. Акции и векселя в экономическом обороте Украины: Учеб.-спр. пособие. Харьков, 1999.

4. Аудит вексельных операций // Україна і бізнес. 1993. № 16. Барац С. М.

5. Курс вексельного права. Санкт-Петербург, 1893. Барац С. М.

6. Вексель. Санкт-Петербург, 1902. Белое М. М.

7. Вексель как важнейшее платежное средство. Москва, 1992. Белов В.

8. Банковский вексель и его правовая специфика // Бизнес и банки. 1993. № 19. Вексель:

9. Закон, практика, бухучет. Москва, 1998. Вексель как способ вытащить экономику из кризиса // Компаньон. 1996. № 7.

10. Вишневская А. А.Вексельное право. Москва, 1996. Возможности использования векселей в практике хозяйствования в Украине. Киев, 1998. Гиндин И. Ф.

11. Русские коммерческие банки: Из истории финансового капитала в России. Москва, 1948.

12. Гудков Ф.Вексель. Дефекты формы. Москва, 1998. Лемківський А.

13. Вексель, його форми та функції в ринковій економіці // Банківська справа. 1996. № 5.