Етапи розвитку векселя і вексельних відносин

План

1. Економічні передумови появи прообразів векселя 

2. Італійський етап: зародження основоположних засад вексельного обігу 

3. Французький історичний етап становлення вексельного обігу 

4. Німецький етап: удосконалення вексельного права й практики 

5. Міжнародне співробітництво у справі уніфікації вексельного обігу 

6. Література

Економічні передумови появи прообразів векселя

Вєксель як знаряддя комерційного кредиту і різновид цінного паперу закономірно виник на певному історичному етапі розвитку товарного виробництва і суспільного ринку. Нерівномірність надходжень і видатків так ускладнила укладання торговельних угод, що вони ставали можливими лише за умов продажу товару виробником за певну ціну, але з отриманням платежу з відстрочкою, тобто у встановлений взаємною угодою між покупцем і продавцем період. Тут покупець і продавець мали спільний інтерес, однаково прагнули укласти угоду, а її реалізацію здійснювали шляхом виписування боргового зобов'язання, що згодом стало зватися векселем. При цьому погашення зобов'язання передбачало зустрічні дії: з одного боку — повернення боргу кредиторові, а з іншого — повернення боргової розписки боржникові. Така сукупність відносин обміну згодом, коли вексель став обслуговувати чимало операцій купівлі-продажу, стала називатися вексельним обігом.

Початки появи вексельних зобов'язань сягають у таке далеке минуле, що сучасним дослідникам важко вказати історичний період виникнення векселів та визначити народ, який першим винайшов і запровадив вексельні відносини. Щодо цього існує кілька версій.

По-перше, ідея використання векселя нібито одночасно виникла повсюдно, тому належить усім народам і всім вікам існування людства. Зрозуміло, що таке тлумачення не є науковим, але воно зайвий раз підтверджує надзвичайну важливість векселів для суспільного прогресу.

По-друге, вексель — це витвір давніх римлян. Така думка правомірна, бо спирається на реальні факти застосування переказів грошей, які оформлялися належним документом, ще за часів Римської імперії. Прихильники цієї версії такі перекази намагаються видати за прообраз сучасного векселя. Але сучасні векселі мають набагато складніші властивості, у тому числі, безперечно, виконуючи функцію переказу грошей.

По-третє, вексель винайшли євреї середньовічної Франції. Історія Західної Європи знає період цькування євреїв, що призвело до їхньої втечі з територій осілості. Щоб отримати своє майно і гроші, які вони передали на зберігання своїм прихильникам, євреї Франції, нібито, придумали векселі і стали переказувати їх своїм співвітчизникам, що проживали в інших країнах Заходу.

Майже подібна місія приписувалася гвельфам Флоренції. Ця партія у XII—XV ст. об'єднувала торгово-ремісничі кола населення. Гвельфи боролися проти німецьких імператорів, зазнали поразки від партії гібелінів і змушені були емігрувати до Амстердама та інших тогочасних центрів торгівлі й ремесел. Аби вилучити свої кошти, флорентійці укладали особливі торговельні угоди, в яких необхідно було зберігати певні таємниці, що й стало однією з основоположних засад вексельних угод. Свої вміння й навички стислого викладу суті таких угод гвельфи прищепили амстердамським купцям. Останнім використання векселів дало змогу суттєво спростити торговельні відносини та поширити вексельні принципи на всю Європу. Якраз жителі Ліона, котрі вели жваву торгівлю з Амстердамом та італійськими купцями, першими у Франції почали застосовувати векселі.

По-четверте, пальму першості у винаході й використанні в різні історичні часи векселів почергово намагалися перебрати представники Італії, Франції та Німеччини. Але вже у другій половині XVIII ст. німецькі історики навели цілу низку обгрунтованих доказів того, що вексель з'явився і почав активно діяти внаслідок розвитку обміну і товарно-грошових відносин, тому це слід пов'язувати з відображенням потреб міжнародного обміну і рівня виробництва за часів середньовіччя.

Отже, вексельний обіг не може тлумачитися як результат винаходу окремої особи чи навіть цілого народу. Його поява не була раптовою, а складалася історично на основі загального прогресу і вдосконалення продуктивних сил суспільства, відбиваючи розвиток товарно-грошових відносин узагалі та розвиток грошового обігу зокрема.

Виникнення векселів пов'язане також із необхідністю переказу грошових коштів, а також з обміном монет однієї держави на валюту іншої. Чималу роль у прискоренні впровадження векселів відіграли ризики пограбування та необхідність подолання заборон на вивіз монет за межі країн, в яких вони карбувалися.

На розвиток вексельного обігу впливали не лише позитивні чинники, а й негативні. Зокрема, католицька церква і громадська думка середньовічних часів дивилися на вексель як на форму лихварського кредиту, коли гроші надавалися у позику під проценти. Згідно з тогочасним канонічним правом лихварський спосіб отримання доходів у вважався різновидом злочину, одним із грішних способів збагачення без праці, а така сфера діяльності є непочесним заняттям для добропорядних громадян.

Спираючись на наукові свідчення, ми виходимо з того, що перші прообрази векселя з'явилися ще у XII ст., коли в обігу середньовічної Європи одночасно перебувало безліч коштовних монет різноманітного карбування, визначити справжній вміст золота чи срібла в яких без спеціальних лабораторних досліджень було важко. Щоб обмежити їх обіг і можливі втрати від фальшивих монет, італійські купці придумали простий спосіб протидії: зберігали реальні гроші (золоті й срібні монети) у лавках міняйлів, куди вони здавалися за принципом вартості чистого срібла, яка вимірювалася у марках. Узамін вкладники отримували боргові розписки (майбутні векселі), пред'явлення яких давало право на отримання вкладу не лише в лавці даного міняйли, а і в інших містах, як це робила відома банкірська фірма Медічі. Таким чином уже починаючи з XIV ст. стали можливі перекази платежів за допомогою векселів.

Процес формування характерних рис і функціональних властивостей векселя та вексельного обігу охоплює значні історичні періоди становлення звичаїв і морально-етичних норм, на основі яких сформувалися італійський, французький та німецький етапи їх законодавчого закріплення у відповідних статутах (див. табл. 2.1). Розроблені тоді правила становлять основу нині чинних норм вексельного права у переважній більшості країн світу та підготували необхідні підстави для плідного міжнародного співробітництва у рамках спеціальної комісії ООН щодо забезпечення уніфікації підходів до тлумачення цих норм.

Таблиця 2.1

Історичні етапи становлення вексельного обігу

Етапи | Розвиток функцій векселя | Правове забезпеченні

Італійський | Засіб переказу грошей | Вексельний статут Болоньї, 1569 р.

Французький | Засіб покриття відстрочених платежів; засіб обігу цінностей | Вексельний статут Людо віка XIV, 1673 р.

Німецький | Абстрактне грошове зобов'язання; визнання форм векселів; вихід вексельного права за межі торговельного права | Загальнонімецький вексельний статут, 1847 р.

Поява паперової форми векселя не лише стимулювала міжнародну торгівлю, а й сприяла застосуванню інших видів міжнародних засобів платежу.

Більше того, вся історія зародження і швидкого поширення паперових грошей органічно пов'язана з виписуванням та обігом векселів. Та й самі паперові гроші виникли з випуском вексельних зобов'язань банків у вигляді банкнот. І лише пізніше паперові гроші об'єднали в собі економічну роль векселів і механізм жорсткого державного регулювання. Наприклад, на британських купюрах номіналом п'ять фунтів стерлінгів поряд із портретом правлячої королеви вміщено було її обіцянку сплатити пред'явникові даної купюри відповідну суму. Векселедавцем у даному випадку виступала держава, яка зобов'язувалася перед власником купюри (векселетримачем) сплатити йому вказану суму, а платником ставав Англійський банк. За допомогою поєднання авторитету королеви і платоспроможності національного банку у Великій Британії було сформовано надійну основу фунта стерлінгів як авторитетного і стабільного засобу платежу.

Початки своїх властивостей надійно виконувати функції і кредиту, і засобу платежу, бути об'єктом купівлі-продажу, врахування (дисконту) і застави, здатність надавати його власникові право вимоги оплати з боржника вказаної суми в установлений термін вексель набув уже в італійський період свого становлення.

Італійський етап: зародження основоположних засад вексельного обігу

Цей період в історії векселя справедливо можна виокремити через те, що, по-перше основоположних за однією з версій, вексель виник в Італії; по-друге, практика вексельного обігу тоді, навіть поширившись за межі цієї країни, переважно перебувала в руках італійських міняйлів-банкірів; по-третє, про італійське коріння векселя свідчить вексельна термінологія.

На користь цієї гіпотези свідчать також численні історичні факти. Це, зокрема, великий припливло Італії коштів для спорядження армій хрестоносців; регулярний і систематичний переказ церковної десятини до Ватикану; виникнення багатьох торговельних республік, що контролювали значний обсяг торгівлі Європи зі Сходом. Спричинене цим величезне нагромадження коштовних монет різноманітного карбування і неоднакової реальної вартості з країн Європи, Азії та Африки активно наштовхувало учасників міжнародного обміну на необхідність визначення купівельної сили цих монет, урегулювання торговельно-розрахункових відносин та заміни у повсякденному обігу металевих грошей відповідно оформленими розписками на ім'я банкірів-міняйлів в інших країнах.

Але безпосереднє виникнення вексельного обігу історики пов'язують з грошовими переказами купців і власників обмінних лавок, які на ярмарках Італії здійснювали обмін золотих і срібних монет різноманітної ваги і походження. При цьому, як зазначалося, експертиза золотого вмісту цих монет була надто складною справою. Тому купцям після реалізації товарів було вигідніше та безпечніше здавати грошову виручку у місцях проведення ярмарків, а замість коштовних монет у дорогу брати у міняйлів рекомендовані листи-доручення до їхніх колег в інших містах і країнах з пропозицією сплатити пред'явникові