сягає масштабів цивільної дієздатності будь-якої фізичної чи юридичної особи. Але її дії з тих або інших причин, що випливають з національних особливостей цивільної правоздатності, можуть обмежуватися. Наприклад, у світі діє загальна формула: зобов'язуватися у векселях здатний той, хто володіє правом зобов'язуватися договірно. За англійсько-американською системою векселездатність тісно пов'язана з громадянством. Зокрема, правоздатність фізичних осіб визначається законом до-міциляції, а юридичних осіб — законом "ділової осілості". Тобто світове законодавство спирається на загальновизнану формулу: вексельні зобов'язання здатний брати кожний громадянин, який володіє правом брати договірні зобов'язання. Звідси, повторимо, векселездатність фізичних осіб визначається громадянством, а юридичних — місцем реєстрації.
Слід наголосити, що і світове законодавство допускає певні обмеження. Насамперед це обмеження зобов'язань іноземців, які взяті ними на території дії чужого вексельного закону, але, з одного боку, не мають значення для векселездатності, що діє на основі закону його країни, а з іншого — невідомі чужому вексельному законові. Отож, український підприємець, що видав вексель, трасуючи його до Канади, не може ґрунтуватися на своїй вексельній неспроможності за українським законодавством при розгляді справи у канадському суді, тому що в Канаді вона невідома.
По-друге, важливою є проблема узгодження форми вексельного зобов 'язання. За Женевською Конвенцією перевага у дієздатності вексельного зобов'язання надається законодавству місця складання й видачі векселя, місцям здійснення індосування, акцепту, посередництва та інших вексельних дій, що письмово засвідчені на векселі. Тобто перевага надається законодавству тієї країни, під дією якого боржник бере на себе вексельне зобов'язання. Приміром, для векселя, що переказується з Великої Британії до України, серед обов'язкових реквізитів не обов'язковою є вказівка на місце виписування, тому що цього не вимагає англійський вексельний закон. Але якби вексель було виписано в Україні й трасовано до Великої Британії, то, за нормами українського законодавства, таку інформацію слід було обов'язково вмістити, оскільки цим визначається правова дієздатність векселя. Водночас вексель, трасований з Великої Британії до України і акцептований не на лицевому боці, що є нормальним для вимог англійського закону, в Україні може визнаватися неакцептован ним, тому що наше законодавство передбачає акцептування лише у спеціально відведеному місці на лицевому боці векселя. І навпаки, вексель, акцептований за українськими правилами і трасований до Великої Британії, визнається там дійсним.
По-третє, врегульовано сам зміст тексту вексельного зобов'язання. Його дієздатність визначається законодавством місця виконання даного вексельного зобов'язання. Тобто, як зазначалося, перевага надається законодавству тієї країни, де дане вексельне зобов'язання має виконуватися. Приміром, вексель із терміном погашення через два місяці від складання трасується з Канади до України і містить у своєму тексті умову про сплату процентів. Така умова недієздатна в Україні, і власник не отримає процентів, оскільки це суперечить Положенню "Про переказний і простий вексель".
По-четверте, уточнено дії, пов'язані з охороною прав вексельного зобов'язання. І у цьому випадку пріоритет надається законам тієї країни, в якій дане зобов'язання має виконуватися. Необхідність і форма охоронних дій визначаються: а) тим, як і коли потрібно здійснити презентацію до акцепту і платежу; б) тим, що і як слід зробити у разі неакцепту і неплатежу; в) тим, чи потрібні протест і повідомлення векселезобов'язаних осіб про те, хто і в якій формі має здійснити опротестування; г) тим, що і як треба зробити у випадку втрати або викрадення векселя. Скажімо, якщо вексель трасовано з одного місця у Великій Британії до іншого, а потім індосовано до України, то векселетримачеві для збереження своїх прав вимоги від усіх надпису-вачів згідно з британським законом про переказний вексель не потрібно вчиняти протест.
По-п яте, встановлено термін давності векселя. Він залежить від законодавства місця прийняття вексельного зобов'язання. Наприклад, давність переказного векселя, трасованого з Великої Британії до Росії, потім переказаного в Україну, а далі в Німеччину, визначається так: для трасанта — згідно з вимогами британського закону; для першого індосанта — за українським законом; для другого індосанта — за німецьким; для акцептанта — за російським законом.
По-шосте, врегульовано вексельний процес. Проблеми підсудності, порядку процесуальних дій, виконання рішень та інші суд вирішує виключно на основі національного закону. Це стосується також процедури вексельного процесу, що визначається законом місця виконання вексельних дій. Швидкоплинність, формалізм і суворість вексельного процесу значною мірою ще не притаманні Україні, оскільки не вироблено достатньо дієвої системи вексельного процесуального права. А віднесення цих проблем до цивільного законодавства не сприяє ні справедливості, ні надійності та швидкості задоволення вимог векселетримачів.
Джерелами вексельного права спочатку були звичаї, потім — закони і звичаї, а нині існує лише вексельний закон, який закріпив їх у судовій практиці. Положення цього закону не можуть усуватися, замінюватися, їхня дія не може бути припинена. Вексельний закон, так би мовити, сам себе пояснює. Йому властивий прецептивний (настановний) характер, який виключає інше тлумачення норм і вказує на таке правило: заборонено все, що не дозволене. Допускається лише тлумачення самого вексельного факту, тобто встановлення його ознак.
Тривале затягування прийняття Закону України "Про обіг векселів в Україні" фактично блокувало й повнокровний вексельний обіг у державі. Нині становище поступово виправляється. Разом із тим практика диктує необхідність здійснення таких заходів:*
надійно гарантувати швидкоплинність і суворість вексельного стягнення. Цьому вже сприяє законодавчий акт про віднесення векселя до числа документів прямої дії;*
виробити нормативно забезпечену процедуру спрощеного судочинства без права відповідача на опротестування І без перенесення розгляду вексельної справи до цивільної судової установи;*
виключити відмову у забезпеченні вексельного позову. Запровадити арешт майна відповідача, якщо він не висунув суттєвих заперечень. Такими можуть бути повідомлення про підробку підпису, про неправоздатність відповідача укладати вексельні угоди або про сплату ним вексельного боргу;*
створити інститут попереднього виконання судових рішень, тобто до терміну їх можливого оскарження чи вирішення справи у касаційній інстанції.
ЛІТЕРАТУРА
1. Абаев М. М.Высочайше утвержденный 27 мая 1902 года Новый устав о векселях. Санкт-Петербург, 1903. Абрамович К. Г.
2. Практическое руководство к Новому уставу о векселях. Санкт-Петербург, 1903.
3. Акции и векселя в экономическом обороте Украины: Учеб.-спр. пособие. Харьков, 1999.
4. Аудит вексельных операций // Україна і бізнес. 1993. № 16. Барац С. М.
5. Курс вексельного права. Санкт-Петербург, 1893. Барац С. М.
6. Вексель. Санкт-Петербург, 1902. Белое М. М.
7. Вексель как важнейшее платежное средство. Москва, 1992. Белов В.
8. Банковский вексель и его правовая специфика // Бизнес и банки. 1993. № 19. Вексель:
9. Закон, практика, бухучет. Москва, 1998. Вексель как способ вытащить экономику из кризиса // Компаньон. 1996. № 7.
10. Вишневская А. А.Вексельное право. Москва, 1996. Возможности использования векселей в практике хозяйствования в Украине. Киев, 1998. Гиндин И. Ф.
11. Русские коммерческие банки: Из истории финансового капитала в России. Москва, 1948.
12. Гудков Ф.Вексель. Дефекты формы. Москва, 1998. Лемківський А.
13. Вексель, його форми та функції в ринковій економіці // Банківська справа. 1996. № 5.