Правила проведення інкасових операцій

Для інкасування приймаються векселі з оплатою в тих місцях, де діють установи банків. Прийнявши вексель на інкасо, банк зобов'язаний:*

засвідчити наявність перепоручительського напису, про який мова йшла вище;*

своєчасно надіслати вексель у місце платежу і повідомити платника про надходження документів на інкасо;*

отримати належний платіж і повернути погашений вексель платникові;*

якщо платіж не отримано, негайно опротестувати неоплачений вексель від імені довірителя та повідомити його про виконання доручення.

Неоплачені документи зберігаються в банку для повернення їх клієнтові протягом установленого терміну. Після його закінчення банк не відповідає за подальше їх зберігання.

Нагадаємо, що інкасо буває двох видів: "чисте" і документарне. "Чисте" інкасо використовується з метою отримання акцепту і платежу, а документарне — для видачі комерційних документів платникові (акцептантові) проти платежу (акцепту). Залежно від випадку та чи інша форма інкасо здійснюється й на інших умовах, які вказує довіритель.

Основні вимоги інкасо можна сформулювати таким чином:

по-перше, вексель, що відправляється на інкасо, як ми вже знаємо, обов'язково супроводжується інкасовим дорученням;

по-друге, банк має старанно перевірити дане доручення і перелічені в інкасо документи. При цьому він повинен діяти тільки у межах цього доручення і у відповідності з юридичними правилами інкасо. Далі перевірки документів обов'язки банку не сягають. Якщо з якихось причин банк не може виконати розпорядження поручителя або відсутній якийсь із перелічених документів, він зобов'язаний негайно повідомити про це того клієнта, який дав йому доручення інкасо;

по-третє, для виконання розпорядження поручителя банк-ремітент може використати і банк, який указав поручитель, і будь-який інший. З цією метою він направляє йому відповідні документи і доручення власним коштом. Згідно з "Уніфікованими правилами інкасо", банки не несуть відповідальності за можливі затримки або втрату документів у ході пересилань, за помилки або перекручення у телексах, телеграмах чи повідомленнях електронних систем зв'язку, неточності перекладу з однієї мови на іншу тощо;

по-четверте, для отримання платежу або акцепту вексель слід пред'являти трасатові у такій формі, в якій він був отриманий від поручителя. На ньому додатково можна лише наклеїти необхідні марки, а також зробити потрібні супровідні передавальні написи та прикласти відтиски печатки або інші ідентифікаційні знаки чи символи;

по-п'яте, оплата інкасованих іноземних векселів має виконуватися негайно і тільки місцевою валютою, якщо інших вказівок у дорученні немає;

по-шосте, банк — виконавець інкасового доручення зобов'язаний простежити, щоб форма акцептування векселя була дотримана повністю і згідно з дорученням клієнта. Водночас він не несе відповідальності за вірогідність підписів та повноваження осіб, що поставили свої підписи на векселі. В інкасовому дорученні має бути також розпорядження щодо опротестування та інших юридичних процедур, які можуть виникнути у випадку відмови від акцепту або несплати вексельної суми. Якщо такого застереження немає, то банк не бере на себе у цьому плані ніяких зобов'язань. Усі комісійні винагороди і затрати, пов'язані з операцією протесту, відносять на рахунок поручителя;

по-сьоме, якщо поручитель призначає свого представника для вчинення дій на випадок відмови від акцепту або невиконання платежу, то інкасове доручення має містити чітко сформульовані його повноваження. У разі відсутності останніх жодні розпорядження представника банком не виконуються.

Повідомлення про виконання інкасового доручення оформлюється банками з дотриманням таких правил:*

у кожному з них мають бути всі потрібні уточнення, включно з номером інкасового доручення, яке присвоїв йому банк;*

повідомлення відправляється найшвидшим засобом зв'язку. Якщо банк вирішує відправити його телеграфом, електронними телекомунікаційними системами, то це здійснюється коштом поручителя;*

повідомлення про оплату, що її прийняв банк, негайно надсилається до того банку, який доручив виконати інкасо. При цьому воно містить зазначення інкасової суми або тієї суми, що переказується, за вирахуванням видатків інкасо, комісійних та інших затрат, пов'язаних зі способами розпорядження фондами.

Повідомлення про відмову від акцепту чи платежу також надсилаються до банку доручителя негайно. А той має вжити необхідних заходів для з'ясування причин несплати чи неакцепту і поінформувати той банк, який дав доручення інкасо. У свою чергу останній повинен дати відповідні вказівки, як розпорядитися інкасовими документами. Якщо банк-пред'явник не отримав таких розпоряджень упродовж трьох місяців після відправлення повідомлення, такий вексель та інкасові документи він повертає до банку поручителя інкасо.

Коли доручення інкасо передбачає стягнення додаткових процентів, у ньому мають зазначатися величина такої процентної ставки і період, за який вона стягується. Якщо доручення передбачає віднесення інкасових видатків на трасата, але той відмовляється це зробити, банк-пред'явник може видати документи проти оплати чи акцепту, не вимагаючи покриття інкасових видатків і комісійних. їх оплата відноситься на рахунок поручителя і стягується з інкасованих сум.

Для якісного оформлення та виконання документарного інкасо рекомендується використовувати спеціально розроблені форми бланків. Основними пунктами у них є:

ф точне і повне юридичне найменування фірми трасата; * назва і адреса банку трасата. Якщо це не вказане, банк-ре-мітент може за своїм вибором передати інкасове доручення будь-якому банкові, що іноді породжує помилки або затримки виконання платежу;*

у міжнародних розрахунках кількість і характер документів для оформлення інкасових доручень визначаються чинним законодавством країни-покупця. Якщо такі відомості не досить чіткі, то консульство країни-імпортера, торгова палата чи транзитна фірма можуть дати необхідні уточнення;*

вказівка на те, хто має нести банківські затрати та інші можливі видатки. При цьому ставки комісійних розраховуються на основі чинних тарифів і мають містити винагороду за передання документів проти оплати чи акцепту* вання, а також за інкасування акцепту при настанні строку оплати; зазначення того, чи повинен банк-пред'явник зберігати акцепт до збігу його терміну, чи має повернути його банкові-ремітенту;*

адреса представника або довіреної особи, котра займеться юридичними процедурами на випадок несплати.

Технологія класичних вексельних операцій інкасо передбачає активну діяльність інкасового сектора банку. Після належного аналізу інкасованих векселів він визначає розмір кредиту під них, який відкривається клієнтові на спеціальному позичковому рахунку, повідомляє необхідні дані для оперативного проведення кредитованих сум на рахунки клієнтів у відповідних відділах банку та видає відповідні розписки. Інкасовані векселі разом Із реєстрами передаються до журнального сектора, котрий перевіряє роботу попередніх ланок технологічного ланцюга банку і заносить векселі до журналу інкасованих векселів. Після цього вони надходять до останньої ланки, яка займається своєчасною оплатою врахованих, інкасованих і прийнятих у забезпечення векселів. Тут з них знімають копії, класифікують між відповідними портфелями згідно з категоріями та строками, надсилають повідомлення місцевим платникам, відстежують оплату векселів і т. ін. Врешті-решт опрацьовані векселі надходять до каси або фондового відділу.

Отже, в умовах розвиненого вексельного обігу інкасові операції з векселями органічно перекликаються з функціями усіх структурних підрозділів банку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лемківський А. В. Сучасний вексельний обіг. Київ, 1996. Лемківський А.

2. Формування сучасного вексельного обігу в Україні // Наша справа. 1996. №2. Лемківський А.

3. Вексельна справа. Киш, 1999. Дмітріснко М., Ющенко В., Литвин В. Гроші в Україні. Київ, 1998. Єфімов А.

4. "Енергетичні" векселі (правова основа, бухгалтерський облік операцій з ними // Бухгалтерський облік і аудит. 1997. № 2. Жалнинский Б. А.

5. Перспективы развития вексельного рынка Украины // Банковское дело. 1997. № 5. Захарьин В.

6. Все о векселе. Москва, 1998.

7. Иванов Д. Л.

8. Вексель. Москва, 1993.

9. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А.

10. Рынок ценных бумаг. Киев, 1997.

11. Каратуев А. Г.

12. Вексель в вопросах и ответах. Москва, 1997. Корнсва 0.

13. Вексель як один з способів подолання платіжної кризи // Економіка України. 1993. № 4. Красько И. Е., Жушман В. П.

14. Справочное пособие по вексельному обороту. Харьков, 1997.

15. Бібліографія

16. Кузнецова Н. С, Назарчук И. Р.

17. Рынок ценных бумаг в Украине. Киев, 1998.

18. Лысенков Ю. Л/., Ляшко В. П.

19. Вексель в хозяйственном обороте. Киев, 1994.

Лысенков ДО. М., Ляшко В. П., Фомичева С. Ю