Сьогодні Україна використовує прості векселі переважно для:*

взаємозаліків заборгованості суб'єктів господарювання усіх форм власності;*

оформлення розрахунків іноземних замовників щодо відстрочки сплати податку на додану вартість;*

оплати акцизних зборів із давальницької продукції, яка після переробки в Україні повертається іноземним замовникам.

Розглянемо детальніше стан використання простих векселів у цих сферах.

Першою спробою активізувати обіг простих векселів став Указ Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" від 11 вересня 1994 р.

Він передбачав у цей спосіб подолати платіжну кризу, піднести на належний рівень майнову відповідальність усіх суб'єктів підприємницької діяльності та створити сприятливі умови для глибокого реформування економічних відносин. Цей документ започатковував формування системи нормативно-законодавчого забезпечення цивілізованого покриття взаємної заборгованості і давав реальний шанс уникнути злоякісної емісії неотоварених кредитів та інфляційного зростання грошової маси. При цьому Національним банком України був розроблений досить чіткий план проведення взаємозаліку та емісії простих векселів.

Проте, незважаючи на цілу низку директив і санкціонованих пільг, взаємозаліки і впровадження через них в обіг простих векселів не принесли очікуваних результатів. Простий вексель поступово втратив свої функції та девальвував у напрямі до простого "папірця" для примусових заліків взаємо заборгованості.

Утрату довіри до простих векселів в Україні зумовили такі чинники:*

напередзадана вузькість сфери їх застосування. Вони виписувалися лише для проведення заліку прострочених платежів, тому фактично не ставали високоліквідним засобом обміну й платежу, як це властиве класичним цінним паперам;*

прості векселі оформлювалися примусово, під наглядом і певним тиском державних структур. Не зайве додати, що класичні векселі виписуються вільними, рівноправними, не залежними один від одного контрагентами, що підтримують довготривалі та взаємовигідні розрахунки. Масштаби видачі векселів при цьому тісно пов'язані з рівнем ліквідності продукції підприємств-векселедавців та їхньої взаємної довіри;*

помилковим було використання простих векселів для покриття заборгованості державних підприємств. Адже причини неплатежів були викликані негативними наслідками гіперінфляції, тому керівники підприємств-боржників дотримувалися очікувальної тактики: мовляв, кошти для погашення їхніх боргів держава колись усе-таки знайде і т. ін.;*

залишився осторонь основний напрямок подолання дефіциту грошових коштів — ринок цінних паперів. І це незважаючи на те, що у світі успішно функціонують дві моделі організації цього ринку; німецько-японська, у якій провідні позиції посідає високорозвинена банківська система, та англійсько-американська, котра створює простір для активних дій, окрім банків, і іншим фінансово-кредитним інституціям. Провідне місце в такому ринку цінних паперів могли би посісти корпоративні векселі, предметом яких є товарно-матеріальні цінності. Щоб векселі підприємств краще гарантували отримання платежу, держава могла би посилити контроль за випуском векселів, розробити умови незалежної експертизи їхньої якості, визначати кредитний рейтинг підприємств, забезпечувати його висвітлення у засобах масової інформації, чим до мінімуму зменшити можливості появи "вексельних пірамід", коли обсяги зобов'язань не відповідають реально укладеним угодам, а отримання платежів за векселями стає проблематичним;*

у разі відмови боржника оформити свою заборгованість векселями кредиторові надавалося право як безакцептного списання сум заборгованості, так і застосування до тих підприємств, що не підлягають приватизації, норм санації, а до решти — оголошення банкрутом, проте таке право фактично не було реалізоване;*

нарешті, свою негативну роль у наслідках проведення взаємозаліку і виписування векселів відіграла також заборгованість державного бюджету і зовнішньоекономічна заборгованість за енергоносії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вексельное обращение. Киев, 1996.

2. Лысенков Ю. М., Рымарук А, И., Ляшко В. П., Фомичева С. Ю. Переводной и простой вексель: практика применения. Киев, 1998.

3. Львов О. М.Вексель как средство платежа и кредита и его практическое применение. Санкт-Петербург, 1995.

4. Максутов С.Векселем по бартеру // Бизнес. 1997. № 47. Малюк В. М.

5. Вексель в Україні. Київ, 1997, Мовчановский Б. Ф. Вексель. Москва, 1927.

6. Мороз Ю. Н. Вексельное дело. Киев, 1996. Нормы и обычаи вексельного оборота // Финансовая тема. 1999. № 3.

7. Павлова Л. Я.Корпоративные ценные бумаги. Москва, 1998.

8. Передача векселей, вексельная уступка и перевод векселя // Баланс. 1998. № 27. Про складання та форму векселя // Цінні папери. 1999. № 23.

9. Пятое М. Л.Вексель: вопросы учета, анализа и налогообложения. Москва, 1997.

10. Рекомендации по использованию векселей в хозяйственном обращении. Москва, 1991.

11. Симовьян С. В.Вексель и акцептный кредит. Харьков, 1993.

12. Снегирев В. И.Дружеские и бронзовые векселя. Санкт-Петербург, 1904.

13. Спиридонов И.Вексель и его обращение в торговом обороте. Москва, 1927. Федоров Л. Ф.

14. История векселя. Одесса, 1895. Фельдман А. А.

15. Вексельное обращение. Москва, 199$. Шемгер Ю. Е.

16. Вексель и вексельный оборот накануне кредитной реформы. Ленинград, 1930. Цитович П. П.

17. Курс вексельного права. Киев, 1887.