Запровадження СПЗ — це фактично повернення до старої ідеї Кейнса, яку він висунув ще в 1944 р. перед підписанням Бреттон-Вудської угоди, — ідеї створення "регульованої валюти". Але на той час, коли США володіли 2/3 валютних запасів світу, ця ідея була для США неприйнятною. Адже у 1949 р. централізовані золоті запаси США у 3,15 раза перевищували загальну суму доларів, розміщену в іноземних банках. Саме тому цій країні при підписанні Бреттон-Вудських угод було вигідно "прив'язати" валюти інших країн до золота, перевалена більшість світових запасів якого зберігалась у банківських сховищах США.

Зовсім іншою була ситуація кінця 60-х — початку 70-х років, коли було введено СПЗ: США великою мірою втратили на світовому ринку конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Досить зазначити, що у 1971 р. централізовані золоті запаси США у 6 разів були меншими від доларової суми, що перебувала у міждержавному обігу. Тому було знайдено вихід саме у впровадженні "колективної валюти". СПЗ було випущено в обіг з 1 січня 1970 р. згідно з рішенням МВФ. Спеціальні права запозичення не мають власної вартості. Спочатку за масштаб СПЗ було прийнято золотий вміст долара СІЛА (0,888 671 г золота). Після девальвації долара (грудень 1971 p., лютий 1973 p.) 1 СПЗ була прирівняна до 1,206 35 дол. З 1 липня 1974 р., після переходу до "плаваючих" курсів національних валют країн — членів МВФ, було введено новий метод розрахунку вартості СПЗ — метод "стандартного кошика" через ринкову вартість валют 16 провідних країн — членів МВФ (0,4 дол. США + 0,38 марки ФРН + 0,45 ф. ст. + + 0,44 франц. франка тощо, які в сумі на певну дату дорівнювали 1,20635 дол. США). Пізніше МВФ перейшов до визначення вартості СПЗ на основі середньозваженої величини ринкового курсу "валютного кошика" п'яти провідних валют світу, частка яких станом на 1 січня відповідного року була такою (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Визначення вартості СПЗ, %

Назва валют | 1981р. | 1986 р. | 1991 р. | 1996 р. | 2001 р.

Долар США | 42 | 42 | 40 | 39 | 44

Японська єна | 13 | 15 | 17 | 18 | 11

Фунт стерлінгів | 13 | 12 | 11 | 11 | 11

Французький франк | 13 | 12 | 11 | 11 | Євро 31

Марка ФРН | 19 | 19 | 21 | 21 | Євро 31

Склад і частка окремих валют у "кошику" СПЗ переглядаються кожні 5 років і відображають відносну роль кожної з п'яти валют у світовій торгівлі та платежах, яка оцінюється за вартістю експорту товарів та послуг кожної з цих країн, а також за величиною активів у цій валюті, що використовувались країнами — членами МВФ як резерви протягом попереднього 5-річного періоду.

СПЗ можуть використовуватися тільки в міждержавних розрахунках для покриття дефіцитів платіжних балансів та на деякі інші цілі шляхом обміну національної валюти країн — учасниць угоди про СПЗ. Крім того, ці розрахункові засоби можна використовувати для проведення розрахунків з міжнародними банками і країнами, не членами МВФ, на основі купівлі-продажу СПЗ.

Наприкінці 60-х років Бреттон-Вудська валютна система розпалася внаслідок кризи. У нових умовах "доларовий стандарт" перестав відповідати співвідношенню сил, що склалося, яке характеризувалося значним зростанням частки у світовій економіці країн "Спільного ринку" та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу СІЛА, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу — все це свідчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

У1971—1973 рр. відбулася ломка Бреттон-Вудської валютної системи. Початок їй поклала заява тодішнього президента США Р. Ніксона від 15 січня 1971 р. про припинення розміну долара на золото та введення "надзвичайних заходів", спрямованих на врятування валюти США.

У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основоючетвертої світової валютної системи — Кінгстонської (Ямайської) , яка набрала чинності 1 квітня 1978 р.

Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, сутність яких така:*

кожна країна — член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної валюти, тобто фактично узаконювався режим "плаваючих" курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим "плаваючих" курсів для "своїх" валют всупереч вимогам Статуту МВФ;*

золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і відповідно скасовується його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42,2 одиниці СПЗ за 1 унцію. При цьому відпадали всілякі обмеження на операції центральних банків із золотом і на переоцінку ними наявних золотих резервів за ринковими цінами. Наданими правами швидко скористалися країни з розвинутою ринковою економікою, які розпочали враховувати золоті запаси за ринковими цінами. Досить широку програму аукціонів із продажу золота з державних сховищ здійснили США, які протягом 1978 р. і до липня 1979 р. на 15 аукціонах Казначейства реалізували 382,6 т золота;*

відбувається процес повної демонетизації золота — виведення цього благородного металу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було за системи золотомонетного стандарту, і перетворення його на звичайний, хоч і стратегічний, товар з правом вільної купівлі-продажу на світових валютних аукціонах. На основі цього скасовано зобов'язання країн — учасниць Кінгстонської системи використовувати золото в операціях з МВФ і скасовано повноваження Фонду на прийняття від цих країн золота. У Статуті МВФ була зафіксована принципова згода його членів на реалізацію офіційних золотих запасів Фонду —160 млн. унцій, або 4665 тонн;*

юридично надано право кожній з валют країн — учасниць Кінгстонської системи виконувати функцію резервної валюти, але в перспективі перевага віддавалася СПЗ (з перетворенням останньої в головний резервний актив міжнародної валютної системи);*

досягнуто взаємної домовленості учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ — Директорату — широких повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо щодо дотримання ними погоджених валютних курсів.

Отже, Кінгстонська валютна система фактично легалізувала практику валютних відносин, яка стихійно склалася на початку 70-х років у період розпаду Бреттон-Вудської системи. Узаконений примат ринкових методів регулювання валютних курсів і в цьому разі, як і завжди в історії, віддає переваги найбільш економічно сильним партнерам по Кінгстонській угоді. Відтепер США, наприклад, одержали можливість не створювати значних валютних резервів, а також не турбуватися про систематичне підтримання курсу долара, як це було в період дії Бреттон-Вудської системи. Певні економічні вигоди одержали й інші розвинуті країни, перш за все за рахунок можливості вільного маніпулювання валютними курсами у своїх національних інтересах. Окрім того, використання їхніх валют як резервних третіми країнами значно обмежує домінуючу роль американського долара.

Створення Кінгстонської валютної системи поки що не завершено. Однак уже сьогодні цілком очевидним є той факт, що під прикриттям СПЗ продовжує зберігати провідне становище в системі міжнародних валютних відносин долар США як міжнародний платіжний засіб, не розмінний на золото. Прийняття поправок до Статуту МВФ, спрямованих на повну демонетизацію золота й витіснення його з міжнародних розрахунків, також відповідає перспективним економічним інтересам США, які намагаються усунути з арени міжнародних валютних відносин найбільш небезпечного конкурента долара. Формально виступаючи за підвищення ролі СПЗ у міжнародних розрахунках, США фактично мало чим ризикують. Адже досвід майже 30-річного використання СПЗ продемонстрував їх слабку конкурентоспроможність порівняно з національними валютами провідних країн світу, і перш за все з доларом США. Досить зазначити, що частка останнього становить понад 60 % офіційних світових валютних резервів, а частка СПЗ — лише 2,4 %.

Кінгстонська валютна система поки що не забезпечує повної валютної стабілізації у світі. Кредитні можливості МВФ незначні порівняно з величезними міжнародними фінансовими потоками і дефіцитом платіжних балансів переважної більшості країн світу. Незадоволення країн-партнерів валютним механізмом Кінгстона, який дає США можливість продовжувати доларову експлуатацію інших країн, об'єктивно посилює необхідність подальшої фундаментальної розробки і проведення докорінної реформи світової валютної системи. Перш за все йдеться про пошук шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики як провідних країн між собою, так і з іншими країнами світу.

Нині в рамках Кінгстонської угоди намітилась тенденція переходу від доларового стандарту до багатовалютного, який включає поряд з дол

Література

1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000