у сумі не більше як 5 тис. дол., а на лікування — 10 тис. дол. лише з валютного рахунку цієї особи за наявності підтверджувальних документів фірм-нерезидентів;—

у сумі, що перевищує 5 тис. дол. чи еквівалент цієї суми в іншій валюті на основі індивідуальної ліцензії, отриманої у відповідному управлінні НБУ;—

у сумі, що перевищує 25 тис. дол. на основі індивідуальної ліцензії НБУ.

Використання готівкової валюти на території України

Основним платіжним засобом для здійснення готівкових розрахунків є національна валюта. Однак для розрахунків між резидентами та нерезидентами може використовуватись готівкова іноземна валюта.

Згідно з правилами використання готівкової іноземної валюти, саме використання її з власних поточних рахунків юридичними особами дозволяється в таких випадках:—

для забезпечення витрат працівників на відрядження за кордон у сумі, що не перевищує на працівника 300 дол. на добу;—

для оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом в офіційних представництвах і представництвах юридичних осіб — нерезидентів;—

для відшкодування фізичним особам втрат у випадку форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання юридичною особою — нерезидентом або постійним представництвом юридичної особи-нерезидента зобов'язань перед юридичною особою, яка сплатила в іноземній валюті вартість послуг.

Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави фізичними особами — резидентами дозволяється при відсутності у них коштів у гривнях і неможливості здійснити валютно-обмінну операцію через пункт обміну іноземної валюти тільки на територіях митниць, вокзалів, аеропортів та в деяких інших випадках.

Міжнародні розрахунки на валютному ринку (банківський переказ, інкасо, акредитив)

У міжнародних розрахунках застосовують такі самі форми документів і порядок їх оплати, як і в розрахунках усередині країн, хоча існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах і контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами й імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта ціни — це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона обирається з найбільш сталих одиниць. Це може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу — валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переказу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют ("валютної корзини") або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відтермінування платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів — це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та переказні), чеки, платіжні розписки; до комерційних — рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси і под.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообігу й охоплюють розрахунки за допомогою акредитивів, інкасо, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Зазначені особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообігу, здійснення валютних операцій тощо.

Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів — підприємців, організацій — учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківського переказу; інкасо; акредитива.

Вибір конкретної форми визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі "Умови платежу" зовнішньоторговельної угоди.

Банківський переказ — це операція банку на валютному ринку з виконання доручення клієнта стосовно переведення грошей в інший закордонний банк для виконання його грошових зобов'язань.

Механізм проведення банківського переказу такий.

Експортер направляє документи імпортеру на основі отриманих документів, імпортер дає вказівку своєму банку про перерахування коштів до банку-отримувача, тобто банку експортера.

Банк імпортера виконує перерахування коштів у банк експортера напряму або через банк-кореспондент на основі заяви про переказ, в якій названа сума переказу, спосіб виконання, назва отримувача і його точна адреса, номер його рахунку в банку та назва банку, валюта переказу.

Інкасо — це банківська операція щодо стягнення грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів.

Така форма розрахунків здійснюється за допомогою інкасового доручення експортера, яке передається до банку після відвантаження товару.

Здійснюючи міжнародні розрахунки за інкасовою формою, працівники банку керуються уніфікованими правилами з інкасо, розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Акредитив — це розрахунковий документ, що є дорученням одного банку іншому провести оплату товаротранспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги за рахунок заздалегідь визначених джерел коштів.

До основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій належить документарний акредитив — угода, згідно з якою банк, що діє за дорученням клієнта, повинен упродовж певного часу виплатити зазначену суму третій особі.

Ці розрахунки регламентуються уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими Міжнародною торговельною палатою у 1995 p., і проводяться в декілька етапів:—

покупець і продавець укладають контракт, в якому передбачено форму розрахунків за акредитивом;—

покупець доручає банкові в своїй країні виставити акредитив на користь експортера, тобто бенефіціара;—

банк-емітент виставляє акредитив, гарантуючи цим оплату бенефіціарові, за умови виконання останнім вимог до контракту;—

банк-емітент просить банк країни експортера (авізний банк) повідомити позичальника про виставлення акредитива; проте авізний банк стежить лише за дотриманням умов акредитива, але не бере на себе жодних зобов'язань стосовно гарантування оплати експортерові;—

експортер після відвантаження товару подає до авізного банку або банку, названого в акредитиві, документи, що відповідають умовам контракту;—

банк перевіряє правильність поданих експортером документів і здійснює їх оплату одним із способів, передбачених умовами акредитива.

Акредитив видається на термін до 90 днів.

Моделювання обмінного курсу валют

На світовому ринку валютний курс визначається попитом і пропозицією валюти держави, яка може регулювати її курс, змінюючи процент на кредит, розмір самого кредиту, ціни на продукцію внутрішнього та зовнішнього ринків.

Абстрагуючись від факторів виробництва і технологій, що діють у різних країнах, а також від торгових, інституціональних та інших бар'єрів, розглянемо лише вплив цін на експортовану й імпортовану продукцію.

Цикли кругообігу товарів:—

купівля товарів на внутрішньому ринку з метою продажу за кордоном;—

продаж цих товарів за кордоном;—

купівля товарів за кордоном з метою продажу їх на внутрішньому ринку;—

продаж куплених товарів на внутрішньому ринку.

Нехай Рх — ціна експортованого товару, закупленого в обсязі х у грошовому виразі на внутрішньому ринку; Р1х — ціна експортованого товару на зовнішньому ринку; Пу — ціна імпортованого товару, що продається в обсязі у на внутрішньому ринку; П1у — ціна імпортованого товару на зовнішньому ринку; L — курс обміну іноземної валюти (наприклад, долара у гривнях).

Припустімо, що ціни Рх, Пу вимірюються у гривнях, а Р1х, П1у — у доларах, причому ці величини залежать від обсягів купівлі чи продажу. У найпростішому випадку такі залежності можуть бути підпорядковані лінійному закону:

Параметри Р, П — резерваційні ціни внутрішнього ринку; Р1 П1 — резерваційні ціни зовнішнього ринку; а, а1 b, b1 — невід'ємні параметри, які відображають еластичність попиту, тобто здатність ринку реагувати на зміну пропозицій: збільшення закупок призводить до подорожчання товарів, і навпаки, збільшення продажу сприяє їх здешевленню.

Розглянемо модель максимізації доходу від суміжної торгової діяльності:

де хн, ун — натуральні обсяги експорту та імпорту відповідно: хн = х/Рх, ун = у/Пу, D(x,у, L) — сума доходу від експорту та імпорту.

Цільова функція виражає сукупний дохід від торгівлі товарами: виручку від продажу з урахуванням витрат на купівлю товарів на зовнішньому та внутрішньому ринках.

Задача формулюється так:

Через прирівнювання похідних нулеві задача зводиться до розв'язання двох рівнянь щодо х, у:

Нехай постає питання вибору величин експорту й імпорту, згідно з критерієм, тоді їх оптимальні обсяги є розв'язками рівнянь і визначаються формулами:

Легко побачити, що умови х* ? 0, у* ? 0 рівнозначні обмеженням:

Отже, для забезпечення прибутковості операцій співвідношення експортного товару Р/Р1 не повинно перевищувати номінального курсу L, а для імпортованого товару співвідношення П/П1 повинно бути не меншим, ніж L. Тоді підкорінні вирази — невід'ємні.

Вибираючи критерій оптимізації L, варто взяти до уваги, що в цивілізованій співдружності країн цей параметр не повинен слугувати засобом збагачення одних за рахунок інших. Як і при досягненні безпеки країн за рахунок погоджень із мінімально можливим рівнем протистояння, так і в цій ситуації при виборі курсу валюти не потрібно прагнути до максимізації прибутку. Навпаки, тут сприятливіший критерій мінімізації. Саме так реалізується первісне призначення валюти — бути засобом взаєморозрахунків. Результатом цього підходу

є визначення валютного курсу L при розв'язанні міні-максної задачі:

Знаходження оптимального розв'язку можливе через ітераційне варіювання параметра L відповідним визначенням x*(L), y*(L) за формулами.

Література

1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997. — Ст. 85, 95, 96, 97, 98, 116, 119.

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. // Вісник НБУ. — 2000. — № 12. — С. 5.

3. Алєксєєв І. В., Колісник М. К., Вівчар О. Й. та ін. Гроші та кредит: Навч. посіб. —