Валютний курс

План

1. Економічні функції валютного курсу

2. Методика визначення валютних курсів

3. Фіксований та плаваючий валютні курси

Економічні функції валютного курсу

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку даної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.

Курс національної валюти до іноземної визначається і встановлюється через валютне котирування.

Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют у відповідності до діючих законодавчих норм і практикою, що склалася. Котирування валют здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.

Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США, марки ФРН і деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за собою позицію загальновизнаного міжнародного платіжного і резервного засобу. Зміцнення позиції марки ФРН пояснюється також її становищем як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також центральною роллю цієї валюти в Європейському Союзі. На регіональному і національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних відносин більш вузького кола суб'єктів, набір валют, що котируються, може бути, звичайно, іншим.

У більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти, коли за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до неї прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їх часток.

При непрямому (зворотному ) методі валютного котирування, який традиційно використовується Велика Британією та деякими державами — колишніми її колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.

Історична традиція непрямого (зворотного) котирування англійського фунта стерлінгів сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою, частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 році до 80 %. На сьогодні, крім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування використовують такі валюти: ірландський фунт стерлінгів, австрійський і новозеландський долари, євро та деякі інші валюти. З 1978 р. введене зворотне котирування долара США стосовно більшості валют, крім англійського та ірландського фунтів стерлінгів.

При котируванні валют розрізняють поняття "база котирування" (базова валюта) та "валюта котирування" (валюта, що котирується). Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, яка визнана по всьому світу. Однак інколи, з історичних причин, базовою валютою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на тс, що останній має більш високу вартість.

Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов'язково слід враховувати методи котирування валют, які при цьому використовуються.

При котируванні валют вказуються курси, за якими банки даної країни купують іноземну валюту (курс покупця — bid rate — BR) а також курси, за якими ці банки продають іноземну валюту (курс про давця — ask rate — АR). Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за винятком валютного ринку Лондона, де використовується непряме котирування і тому курс продавця валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців становить прибуток балку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця), називається маржа (спред).

Розраховують як абсолютну (AR-BR), так і відносну маржу (спред):

Спред, або маржа, повинен покривати операційні витрати банку і забезпечувати йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є своєрідною "платою'' за надані банком форе кепі (безготівкові) послуги. При цьому величина маржі, що призначається комерційним банком для різних валют та різних клієнтів і в залежності від обсягу операцій може суттєво різнитися.

При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є не що інше, як залишки на рахунках в іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переказу з одного рахунку на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти, що, в свою чергу, призводить до відповідного зростання маржі (спреду) при котируванні іноземних банкнот.

При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порівняння двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світові — на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають в зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їх купівельної спроможності.

Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом.

Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866—1944), хоча подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.

Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Розраховуватись цей показник повинен на базі середньозважених товарних цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.

Сьогодні теорія ПКС переживає друге народження. МВФ і Світовий банк займаються зіставленнями показників виробництва продуктів надушу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу.

До 1992 р. ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом виступав долар США.

Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійснюється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначений відносно стабільний набір споживчих благ, їх ваги в купівельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду).

Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, німецької марки, франка, рубля і т. д. Таким чином складається "натуральний", або "природний", курс валюти.

Саме завдяки цьому були переборені різні кон'юнктурні коливання і перекоси валютного регулювання. Вдалося зробити досить цікаві висновки і внести суттєві корективи у співставлення і прогнози, які колись базувалися на перерахунках за офіційними курсами.

Так, виявилося, що частина країн, які розвиваються, у всесвітньому валовому продукті не така вже й мала (вона зросла при перерахунку даних за 1992 р. з 8 до 34 %), відповідно змінилося розташування країн у переліку першої десятки. Китай, наприклад, перемістився з валовим продуктом на друге місце у світі.

Сьогодні за даними МВФ і Світового банку, розрахованих на основі натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу за величиною мають таку послідовність (табл. 13.1).

Таблиця 13.1. ВВП

№ | Держава | Величина ВВП країни в 1996 p., млрд дол. США

1 | США | 6833

2 | Китай | 3497

3 | Японія | 2837

4 | Німеччина | 1649

5 | Індія | 1225

6 | Франція | 1176

7 | Італія | 1106

8 | Велика Британія | 1097

9 | Індонезія | 716

10 | Мексика | 676

11 | Канада | 639

12 | Росія | 588

13 | Бразилія | 588

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено золотий паритет, який визначався співвідношенням двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що вміщувалось у них. Цей вміст, або вага, чистого золота в грошовій одиниці країни встановлювався державою і законодавчо фіксувався.

При золотомонетному стандарті золотий паритет встановлювався шляхом фіксації ваги золотої монети. Після відміни золотомонетного стандарту золотий паритет визначався виходячи з ціни золота під якою мається на увазі сума паперових грошей, що сплачується за певну вагову одиницю золота — грам, унція і т. д. У США, наприклад, долар, введений в обіг з 1792 р., мав золотий вміст 1,603 77 г чистого золота. У 1873 р. грошовою одиницею був оголошений золотий долар, а Закон про золотий стандарт від 1900 р. встановив золотий вміст долара у розмірі 1,50463 г.

Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного стандарту. Проте, світова економічна криза 1929—1933 рр. підірвала позиції долара і США у 1933 р. змушені були відмовитися від золотомонетного стандарту. Одночасно, згідно з "Актом про золотий резерв" 1934 р., була проведена девальвація долара і його золотий вміст було знижено до 0,888 671 г; або на 41 % шляхом підвищення паперової ціни золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г чистого золота) (1 долар вміщував 31,1035/35 = 0,888 671 г). Ця ціна існувала до кінця 1971 р. (офіційно до квітня 1972 р.), коли ціна на золото була підвищена до 38 доларів за унцію, а долар девальвований на 7,89 %. Його золотий вміст становив 0,818 513 г. чистого золота (31,1035/38). З серпня 1971 р. був припинений обмін долара на золото, а в лютому 1973 р.