Органи, що регулюють діяльність учасників | Не комерційного характеру, пов'язані з установленням "правил гри" та наглядом за їх виконанням

Стрижнем процесу фондової торгівлі є життєвий цикл паперу: випуск — обіг — погашення. Цей цикл охоплює процедуру емісії та реєстрації цінного паперу, зміну його власника, одержання результату і завершення обігу. В межах цього циклу фіксуються операції Первинного ринку, коли емітент продає цінний папір першому покупцеві, та вторинного ринку, де й розгортається боротьба за отримання зиску від обігу цінного паперу.

Регулювання фондового ринку

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів кожного з його суб'єктів.

Правове регулювання поділяється на міжнародне, державне і саморегулювання. Це система, що охоплює:—

органи, котрі регулюють ринок;—

законодавчі й під законні акти;—

етику фондового ринку;—

традиції та звичаї.

Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:—

визначення головних напрямів розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;—

створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулювального оточення;—

створення перешкод і встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції й омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема, стосовно довірчих операцій.

На сучасному етапі українська модель фондового ринку ґрунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності суб'єктів ринку. Водночас фондовому ринку притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропозиції цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропозиції. Це регулювання має на меті:—

ввести у процес котирування всі зацікавлені сторони;—

встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;—

запобігти можливості монопольного встановлення цін;—

обмежити ризики інвесторів;—

уникнути роздроблення національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Зазначену мету регулювання можна досягти за рахунок створення єдиної національної системи котирування й обліку цінних паперів. Однак функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у СІЛА є 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає в тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. У Франції цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й обліковуються в одному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі й одному національному депозитарію.

В Україні не існує єдиної системи котирування цінних паперів, торги відбуваються окремо на п'ятьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового діє позабіржовий ринок. Національний депозитарій перебуває на початковій стадії, оскільки його було створено лише у березні 1999 р. Засновники: Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (430 акцій за ціною 10 тис. грн за акцію) і НБУ (22 акції), комерційні банки, інвестиційні компанії та саморегулювальні організації (48 акцій). Національний депозитарій є центральним елементом депозитарної системи країни і забезпечує функціонування єдиної системи обліку й обігу цінних паперів, а також інтеграцію національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних організацій.

Водночас доцільно зупинитися на міжнародному правовому регулюванні фондового ринку, яке здійснюється двома способами: в системі окремих міжнародних договорів і в системі міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька країн домовляються про режим допуску й обігу своїх цінних паперів на територіях через укладання договорів між ними. У другому — міжнародне правове регулювання — це регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, що встановлюється в системі конкретної міжнародної організації (Європейського Союзу — European Union і Міжнародної організації комісій з цінних паперів — International Organization of Securities Commissions — IOSCO).

Крім міжнародного правового регулювання фондового ринку, існує, як уже зазначалося, державне регулювання та саморегулювання.

Під державно-правовим регулюванням фондового ринку розуміють регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюють уповноважені державні органи країн унаслідок створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку.

Основними елементами державного регулювання фондового ринку є:—

законодавчі та підзаконні акти;—

органи державного управління, що забезпечують пряме втручання в діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;—

непряме втручання держави у фондовий ринок.

Отже, головне завдання державного регулювання фондового ринку — це узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

1. За допомогою державних нормативних актів регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:—

механізм реєстрації емісії цінних паперів;—

відкритість інформації про емітентів;—

порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;—

мінімум норм поведінки учасників ринку;—

процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;—

облік і звітність.

2. У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості країн Існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основні завдання якої:—

формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на розвиток і функціонування ринку цінних паперів у країні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;—

координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;—

забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;—

організаційне забезпечення запровадження системи заходів про захист інтересів суб'єктів фондового ринку, впорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами й інших фінансових посередників;—

підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;—

узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску й обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій, спрямованих на його вдосконалення;—

узагальнення та поширення досвіду іноземних держав з формування та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:—

податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак — на потребу в фінансових ресурсах;—

регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позичкового процента;—

зовнішньоекономічна політика регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій і под.;—

гарантії держави за позиками приватного сектору;—

вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створюють пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм контролю за учасниками фондового ринку охоплює такі заходи:—

проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;—

на підставі аналізу різноманітної інформації — з'ясування всіх обставин порушення законодавства;—

створення системи внутрішнього контролю з допомогою впровадження в діяльність фахових учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок використовує такі види контролю:—

перевірку учасників "на вході" до ринку;—

реєстрацію приватних осіб на "відфільтровування" потенційних порушників;—

моніторинг фондової діяльності;—

виїзди на місця та надання права співпрацівникам контролюючих органів самостійно розв'язувати питання проведення перевірок.

Саморегулювання фондового ринку — це нормативне регулювання ринкових відносин стосовно цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).

Саморегулювальні організації фондового ринку — об'єднання суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основні риси саморегулювання фондового ринку:—

саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного регулювання, але не замінює останнього;—

саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності й вигідності участі;—

самоорганізація та владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків, — це основа саморегулювання фондового ринку.

Головні функції саморегулювання фондового ринку:—

виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового ринку;—

здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;—

сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;—

інші.

Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам:—

послідовність;—

раціональність;—

концептуальність.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок:—

добровільність об'єднання;—

наявність різноманітних видів діяльності;—

захист інтересів членів організації;—

встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;—

виконання низки регулювальних функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювальна організація:—

забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;—

розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;—

контролює виконання санкцій і заходів, що застосовуються до учасників СРО;—

розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками фахової діяльності, контролює їх дотримання.

Учасники СРО мають право:—

у встановленому порядку брати участь у роботі СРО;—

виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов'язаними з діяльністю СРО, її органів;—

безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;—

бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних торгах ФДМУ;—

бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської контори на фондовій біржі;—

довгострокової оренди брокерського місця на пільгових умовах.

До саморегулювальних організацій належать: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та ін. В Україні відомі Донецька