Максимальний рівень ціни є законодавчо встановленою максимальною ціною, яку продавцю дозволяється запрошувати за свій товар або послугу.

У широких масштабах максимальні рівні цін, або загальний контроль за цінами, застосовуються для обмеження інфляційних процесів у економіці.

Наприклад, економічне процвітання обумовлює пересування кривої попиту на певний вид товару праворуч так, що рівноважна, або ринкова ціна, дорівнює Р. З одного боку, швидке зростання цін на товари сприяє розвитку інфляції, з іншого — відкидає з покупців товару тих споживачів, чиї грошові доходи не встигають за швидким зростанням цін.

Тому, щоб протистояти інфляції й дати змогу малозабезпеченим громадянам купувати необхідні їм товари, уряд може встановити максимальний рівень цін. Причому встановлення обмеження ціни має сенс лише за умови, що нова ціна буде нижчою за рівноважну.

Виникає питання стосовно наслідків уведення такого обмеження. Спроможність вільного ринку нормувати споживання буде паралізована. Існування обмеження цін створює стійкий дефіцит товарів. Наприклад, при ціні Р' обсяг попиту на товар буде дорівнювати Q, а обсяг пропозиції — лише Q1. Отже, виникає стійкий дефіцит, що дорівнює різниці між Q і Q1.

Оскільки введення цінового обмеження призводить до виникнення стійкого дефіциту певної продукції, розмір якого визначається відтинком Q1(s) - Q(d), уряд змушений перебирати на себе піклування про нормування її для споживачів в інтересах досягнення справедливішого розподілу.

Це здійснюється, наприклад, через введення карткової системи. Однак використання карткової системи не розв'язує іншої проблеми. Дійсно, крива попиту засвідчує про наявність великої кількості покупців, які прагнуть купити товар за ціною, що перевищує встановлений максимум.

І, безперечно, для продавців вигідніше реалізувати його за вищою ціною. Тому, незважаючи на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, зазвичай, уведення контролю за цінами, нелегальні "чорні ринки" — ринки, на яких товари купуються та продаються за цінами, вищими від встановлених меж, — отримують значне поширення.

Проблеми у реалізації політики контролю за цінами можна також пояснити значними адміністративними складнощами її проведення. До органів контролю постійно висуваються вимоги зробити виняток для тих чи інших видів товарів або тієї чи іншої галузі. Поступово, в міру подальшого відхилення цін від стану рівноваги й посилення дефіциту, відбувається тиск на контролюючі органи з вимогами надати пільги.

Отже, завдання подальшого реформування економіки, що постають перед Україною, можуть бути розв'язані лише за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на основі відродження інвестиційної активності та поступове підвищення життєвого рівня неможливо.

Грошові реформи: поняття, цілі та види грошових реформ

Грошові реформи — це повна або часткова структурна перебудова державою існуючої в країні грошової системи.

Головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу.

Грошові реформи у вузькому розумінні поділяють на такі типи:

1. Грошові реформи формального типу зводяться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує.

2. Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Головна мета — заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін.

3. Грошові реформи конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або без нього). Під час її проведення використовують диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові.

Грошові реформи в широкому розумінні передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову чинної системи грошово-валютних і кредитних відносин. Проведення структурної грошової реформи у широкому розумінні цього поняття передбачає також перехід від грошей адміністративно-командної економіки до грошей ринкової економіки.

Грошові реформи в широкому розумінні, в зв'язку з масштабністю й різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень, є тривалими у часовому вимірі. Вони проводяться, зазвичай, декілька років.

Література

1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997. — Ст. 85, 95, 96, 97, 98, 116, 119.

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. // Вісник НБУ. — 2000. — № 12. — С. 5.

3. Алєксєєв І. В., Колісник М. К., Вівчар О. Й. та ін. Гроші та кредит: Навч. посіб. — Л.: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2004. — 168 с.

4. Алєксєєв І. В„ Колісник М. К., Панкевич Л. В. та ін. Теорія фінансів. — Л.: ПЛІТ, 2001. — 359 с.

5. Базилевич В. Д., Базилевич К С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997. — 147 с.

6. Банківська енциклопедія / М. І. Савлук, А. М. Поддерьогін, А. А. Пересада та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993. — 327 с.

7. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

8. Бондарев Б. В., Шурко И. Л. Финансовая математика. — Донецк: Кассиопея, 1998. — 163 с.

9. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — 243 с.

10. Верхоглядова Я. Ь Фінансовий аналіз суб'єктів господарської діяльності промислових підприємств. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. — 203 с.

11. Гальчинський А. Г. Теорія грошей: Навч. посіб. — К.: Основи, 1998. — 415 с.

12. Грабовецький B.C. Економічне прогнозування і планування: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ-ри, 2003. — 188 с.

13. Гриньова В. М„ Коюда В. О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2004. — 424 с.