швидкість обігу грошей дорівнює

де Q — фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізуються; Р — рівень цін товарів і послуг; М — маса грошей, що перебуває в обігу.

Статистично показник швидкості обігу грошей визначається або кількістю обігів певної грошової одиниці за певний період часу, або тривалістю одного обігу.

Фактори, що впливають на швидкість обігу грошей:—

обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;—

величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;—

рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення;—

збалансованість попиту та пропозиції на ринку;—

рівень розвитку маркетингу;—

рівень інфляції;—

рівень розвитку економічної інфраструктури, транспорту, торгівлі, банківської справи і ринку ЦП.

Отже, швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси (при зменшенні кількості грошей, яка обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростає). Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

Закон кількості грошей, необхідних для обігу

Закон грошового обігу полягає в тому, що впродовж даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Зміст цього закону можна відтворити рівнянням

де Кф — фактична маса грошей в обігу; Кн — об'єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо Кф > Кн, в обігу з'являються зайві гроші, й навпаки. Виходячи з відомого рівняння обміну, кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці:

де Р — абсолютний рівень цін; Q — реальний обсяг виробництва; V — швидкість обігу грошей.

У країнах з розвинутою ринковою економікою врахування закону грошового обігу здійснюється на основі визначення його стану, тобто фактичної міри збалансованості Кфі Кн розроблення та впровадження в життя відповідної кредитної і бюджетної політики. Збалансованість Кф та Кн є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення Кф і Кн на сталість грошей впливають фактори їх кількості та швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину Кф, постійно збільшуючи її щодо Кн. Це пояснюється, з одного боку, прагненням емітентів отримати додаткові грошові ресурси за рахунок нового випуску грошових знаків, з іншого — прискоренням обігу грошей унаслідок вдосконалення організації й автоматизації грошового обігу.

Механізм поповнення маси грошей в обігу

До методів поповнення грошової маси в обігу належить емісія, тобто випуск в обіг грошових знаків у всіх формах. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність", НБУ є емісійним центром, і він має монопольне право на випуск грошей в обіг.

Іншим каналом поповнення маси грошей в обігу е система обслуговування бюджетного боргу, що ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов'язань.

НБУ здійснює також емісію грошей у випадку купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Комерційні банки як безпосередні суб'єкти емісійного процесу утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, то грошова маса зростає, і навпаки. Такий ефект емісії грошей має місце, якщо комерційні банки купують на фондовому ринку цінні папери. У такому випадку державні зобов'язання перетворюються на платіжні засоби. Додаткова емісія можлива також через придбання комерційними банками іноземної валюти.

Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов'язує зберігати. Обов'язкові резерви — частка банківських депозитів, яка, згідно з чинним законодавством, встановлена нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки КБ і його депозитів у ЦБ (НБУ). Норми обов'язкового резервування в Україні встановлює НБУ.

Зв'язок між банківськими резервами і масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Величина грошового мультиплікатора дорівнює:

де т — грошовий мультиплікатор, чи коефіцієнт експансії депозитів; MR — норма обов'язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця наднормативних резервів величини MR, Щоб визначити максимальну суму нових грошей DM, які можуть бути утворені банківською системою, потрібно на основі даної суми наднормативних резервів (Е) помножити цю суму на коефіцієнт експансії ту внаслідок чого отримаємо формулу, яка визначає ефект кредитного мультиплікатора

Сучасні засоби платежу, які обслуговують грошовий обіг

Грошовий обіг обслуговує готівкові гроші та гроші в безготівкових розрахунках. Для розрахунків готівкою використовують банкноти і розмінні монети.

Банкноти мають примусовий офіційний курс і не можуть не прийматися під час розрахунків. Монети використовують як засіб розмінювання невеликих сум, що перебувають в обігу, і тому їх сумарна вартість незначна порівняно з загальною масою грошей і обмежена потребами населення.

Гроші безготівкових розрахунків, на відміну від готівкових, не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитних грошей. У процесі безготівкових розрахунків клієнти банків України використовують такі форми розрахунків:

Платіжне доручення — це документ, який становить письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який є вимогою одержувача коштів до платника про сплату певної суми через банк.

Акредитив — це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити третій особі, безпосередньо або через інший уповноважений банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги за умовами, передбаченими в акредитиві.

Вексель — письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику незаперечне право вимагати від боржника названу в ньому суму платежу після закінчення зазначеного терміну.

Чек — письмовий наказ банку власника поточного рахунку про виплату певній особі названої в ньому суми грошей.

Крім цих форм, використовують також інкасові доручення та платіжні вимоги.

Досконалішим засобом обслуговування депозитних грошей на банківських рахунках стали пластикові платіжні картки. Платіжна картка є грошовим документом, що засвідчує наявність рахунку власника в кредитній установі. Якщо операції на банківських рахунках здійснюються за допомогою терміналів електронних платежів, то такі гроші називаються електронними.

Література

1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997. — Ст. 85, 95, 96, 97, 98, 116, 119.

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. // Вісник НБУ. — 2000. — № 12. — С. 5.

3. Алєксєєв І. В., Колісник М. К., Вівчар О. Й. та ін. Гроші та кредит: Навч. посіб. — Л.: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2004. — 168 с.

4. Алєксєєв І. В„ Колісник М. К., Панкевич Л. В. та ін. Теорія фінансів. — Л.: ПЛІТ, 2001. — 359 с.

5. Базилевич В. Д., Базилевич К С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997. — 147 с.

6. Банківська енциклопедія / М. І. Савлук, А. М. Поддерьогін, А. А. Пересада та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993. — 327 с.

7. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

8. Бондарев Б. В., Шурко И. Л. Финансовая математика. — Донецк: Кассиопея, 1998. — 163 с.

9. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — 243 с.

10. Верхоглядова Я. Ь Фінансовий аналіз суб'єктів господарської діяльності промислових підприємств. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. — 203 с.

11. Гальчинський А. Г. Теорія грошей: Навч. посіб. — К.: Основи, 1998. — 415 с.

12. Грабовецький B.C. Економічне прогнозування і планування: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ-ри, 2003. — 188 с.

13. Гриньова В. М„ Коюда В. О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2004. — 424 с.