Правило простої більшості означає, що щонайменше 0,5 п + 1 з п-го числа громадян повинні віддати свої голоси за проект, аби він був ухвалений.

Державна політика пов'язана як із бюджетними, так і позабюджетними витратами, які необхідно аналізувати. Для цього використовують квоти, що обмежують втручання держави в ринково-економічні процеси: 1) (норми) реальних витрат держави (PQ); 2) загальних витрат (gQ); 3) податків (зборів) держави (AQ); 4) сукупних доходів держави (EQ). Для ФРН у 1994 р. ці квоти у ВВП відповідно становили (%): PQ — 20; gQ — 47; AQ — 45; EQ — 52. Розглянуті державні квоти стосуються переважно лише сфери державного бюджету й позабюджетних фондів. Сукупна квота державної активності охоплює широке коло об'єктів. Це не тільки результати господарської діяльності державних підприємств, а й сукупна заново створена цими

підприємствами вартість. При цьому треба враховувати, що у більшості випадків ВВП вимірюється на базі поточних ринко-вих цін, а частку державного сектору у ньому оцінюють відповідно до витрат на надання суспільних благ. На цій основі визна-чають названі вище квоти держави у народногосподарському балансі, які залежать від показників видаткової й дохідної частин державного бюджету. Вони можуть прийматись як показники, що характеризують обсяг державної активності. Якщо громадяни не задоволені обсягами державного сектору, то ма-ють право змінити чинні правила прийняття рішень шляхом використання механізму суспільного вибору. Значний внесок у теорію суспільного вибору зробив відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки Дж. Б'юкенен.

Поряд із групами, об'єднаними інтересами, на зростання державних витрат у постсоціалістичних країнах суттєво впливає державна бюрократія. Це пояснюється тим, що користуючись своєю монопольною владою, бюрократія має можливість спожи-вати більше суспільних благ, ніж приватне підприємство, яке надає такі послуги, що і бюрократичний апарат. Подібне становище вигідне передусім для управлінської ланки бюрократії, оскільки приносить їй владу, прибутки та пошану. Причому бюрократії властива спроможність пересуватися — збільшувати обсяг контрольованих нею коштів. У зв'язку з цим бюрократія з року в рік намагається реалізувати свої прогресуючі бюджетні запити, що потрібно враховувати в Україні.

Які методи обмеження зростання державних витрат використовуються сьогодні? В сучасній фінансовій науці склався консенсус стосовно того, що самими лише зверненнями до політиків із вимогами про скорочення державних видатків мети досягти неможливо, оскільки політики мають практично необмежені повноваження в бюджетних питаннях і водночас не зацікавлені в скороченні державних витрат. Радикальні зміни в цій сфері можуть відбутися лише у вигляді суттєвого обмеження їхньої бюджетної компетенції, що тепер і відбувається в розвинутих країнах. Заходи щодо обмеження зростання державних витрат можна згрупувати за такими двома ознаками: кількісні фіскальні обмеження й обмеження щодо порядку прийняття фіскальних рішень. За кількісних фіскальних обмежень державним інституціям, відповідальним за прийняття політичних рішень у фіскальній сфері, не дозволяється переходити за встановлений граничний рівень оподаткування (наприклад, за рівень податкової квоти у ВВП). Процедурні фіскальні обмеження полягають у регламентації порядку прийняття рішень у сфері оподаткування. З цією метою використовують різноманітні методи оподаткування, головним з яких є поєднання рішень про доходи і видатки, обґрунтоване К. Вікселлем (Швеція). Відповідно до цього підходу рішення про державні витрати мають ухвалюватися тільки за наявності реального джерела їхнього покриття.

Непоганою ідеєю було б упровадження в Україні спрощеної системи оподаткування для всіх підприємств, а не тільки для малого бізнесу. Введення спрощеного оподаткування зі сплатою єдиного податку вже неодноразово обговорювали в Україні. Півтора року тому, відразу після обрання Ю. Тимошенко на посаду прем'єр-міністра, такий пункт містився у програмі дій її уряду, але, на жаль, такої системи не запровадили. Наприкінці 2005 р. це питання знову обговорювали в уряді Ю. Єханурова і знову єдиного податку для всіх підприємств введено не було.

Із 26 країн колишнього соціалістичного табору 18 уже мають систему єдиного податку, наприклад, Естонія, Литва, Словаччина, Болгарія, Угорщина, Румунія, Вірменія, Грузія. Цікаво, що єдиний податок введено саме в країнах із перехідними еко-номіками. У15 з цих 26 країн цю систему вже введено в дію. До країн із перехідними економіками спрощена система оподатку-вання діяла, зокрема, в Ізраїлі (з середини 1980-х років). Країни з перехідними економіками почали впроваджувати єдиний податок у себе років десять тому, і дотепер більшість із них уже працюють зі спрощеною системою оподаткування.

Досвід найуспішніших реформаторів, таких як Грузія, Румунія та ін., показує, що реформи треба здійснювати паралель-но в трьох основних напрямах. Перший — це сплата податків. При цьому насамперед треба зменшити і податковий, і адміністративний тягар, який несуть підприємства при сплаті податків. Другим напрямом є сфера ліцензування підприємницької діяльності, що фактично зводиться до скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, і до спрощення процедур отримання ліцензій і дозволів. Важливо зазначити, в Україні вже займаються цим, і досить успішно-1 третій — вступ України до COT: спрощення умов для експорту продукції, тобто все, що стосується перегляду процедур або зміни рівня витрат для експортерів.

Ці три напрями є найважливішими, оскільки вони найбіль-ше пов'язані зі створенням нових робочих місць у приватних компаніях і насамперед на малих підприємствах.

У 17 з 18 країн із перехідною економікою, за винятком Румунії, яка тільки недавно впровадила єдиний податок, загальна сума надходжень до державного бюджету від сплати податків насправді збільшилася, і дуже істотно. Наприклад, у Грузії єдиний податок було введено два роки тому і, по суті, за цей період до сьогодні сума надходжень до бюджету від сплати податку на прибуток підприємств становить 300 %.

Така система оподаткування сприяє виходу підприємств із тіні. Саме це є найважливішою причиною, чому в країнах колишнього соціалістичного табору такі зміни в оподаткуванні мають дуже позитивний результат. Коли уряд зменшує ставку податку, велика кількість бізнесменів, які працюють у тіньовій економіці, переходять в офіційну економіку. Дуже багато людей вважають за краще перейти з неофіційної економіки в офіційну, оскільки менша ставка податку на прибуток не є для них такою болісною. Іноді уряди таких країн, як Україна, дивляться на країни Західної Європи, наприклад, на ту саму Німеччину, де розмови про необхідність запровадження єдиного податку тривають давно. Од-нак якщо послухати німецького консультанта з питань економіки, то він, швидше за все, відмовлятиме від руху в цьому напрямі, бо свого часу введення спрощеної системи оподаткування в Німеч-чині такого позитивного ефекту не дало. Це пояснюється дуже просто. У Німеччині сектор тіньової економіки дуже малий. Якщо там знизити ставку податку, то такого значного зростання доходів до бюджету, яке було б можливе в Україні, уряд не отримує. Але в країнах із перехідними економіками можна отримати дивовиж-но позитивні результати.

У країнах із трансформаційною економікою, в тому числі в Україні, доходи державного бюджету мають збільшуватися не за рахунок посилення податкового навантаження на економіку, а шляхом глибокої лібералізації податкового законодавства, розширення бази оподаткування, створення сприятливих умов для розвитку виробництва, малого і середнього бізнесу, скорочення тіньової економіки. Одночасно необхідно передбачити можливості стимулювання економічної, інноваційної та інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання незалежно від того, до якої галузі вони належать, а також звільнення від оподаткування доходів громадян, що інвестуються в цінні папе-ри. Прогнози розвитку державних фінансів України наведено в табл.1.3.

Розглянувши еволюцію теорії економічного зростання, можна зробити висновок, що багато проблем суспільного розвитку України не вирішувалися належним чином, тому що не було поєднання відповідної теорії, стадій розвитку, врахування особливостей України, зокрема ментальних проявів. У сучасних реаліях України необхідно визначити, що основою економічного зростання, генеруючим чинником, координуючим важелем має бути бюджетний потенціал, і вся історія економічних теорій, концепцій переконливо підтверджує, що в трансформаційних періодах розвитку суспільства у держави є вагомий національ-ний ресурс — бюджетний потенціал.

Необхідність і проблеми розробки тендерних бюджетів в Україні

За останні роки ініціативи щодо підтримки тендерної рівності в Україні було зосереджено на соціально-економічних факторах, а на сьогодні тендерні аспекти управління стають ключовими для ефективного та стабільного розвитку суспільства.

У процесі підготовки конференції "Жінки-2000" (Пекін + 5) багато урядів із різних країн світу підготували звіти щодо прогресу фінансування програм із розвитку й підтримки жінок та із фінансування заходів реалізації Платформи дій, в