Державні цільові фонди

План

1. Економічна сутність та види державних цільових фондів

2. Загальнодержавні фонди цільового призначення. їх роль і класифікація

3. Джерела формування і напрями використання Пенсійного фонду України

Економічна сутність та види державних цільових фондів

Як ми вже зазначали, державні фінанси - це регульовані у визначеному правовому полі потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на макрорівні систему централізованих грошових фондів. До сфери державних фінансів відносять зокрема державні цільові фонди. їх головною особливістю є те, що вони мають чітко виражені джерела формування і чітко виражені напрями використання. Ці фонди формуються для соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, для забезпечення необхідного рівня життя у випадку тимчасової втрати працездатності, випадку настання безробіття, для розв'язання пріоритетних завдань, які потребують особливої уваги з боку держави і стосуються забезпечення фінансовими ресурсами заходів щодо прискорення науково-технічного прогресу, впровадження інноваційних технологій, виробництва нових видів продукції тощо.

Необхідність функціонування цільових державних фондів обумовлюється такими причинами:

1. Бюджет передбачає дефіцитне фінансування і, отже, не всі статті видатків за несприятливих фінансових умов можуть виконуватись у повному обсязі. Недофінансування в певних випадках є недопустимим, тому існують захищені статті бюджету. Прикладом є статті, які забезпечують виплату заробітної плати бюджетним працівникам. Подібна роль відводиться і цільовим державним фондам, які мають чітко виражені джерела формування та використання коштів.

2. За наявності дефіциту бюджету, в окремих випадках кошти державних цільових фондів можуть використовуватись на покриття дефіциту.

3. Державні цільові фонди формуються виконавчими органами влади і є більш прийнятними для виконання покладених на них завдань.

Джерелами формування доходної частини державних цільових фондів є:

- обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб;

- доходи від інвестування власних коштів;

- добровільні внески, спонсорська допомога;

- бюджетне фінансування.

В Україні державні цільові фонди діляться на дві групи: загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні цільові фонди створюються на загальнодержавному рівні з метою фінансування державних програм. Місцеві фонди формуються місцевими органами самоврядування для забезпечення регіональних програм.

Загальнодержавні цільові фонди поділяються на дві групи: постійні і тимчасові. Створення постійних фондів пов'язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. До постійних загальнодержавних цільових фондів відносять: пенсійний фонд, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання поставлених завдань. До тимчасових фондів відносять: фонд охорони навколишнього природного середовища, фонд охорони праці.

Отже, джерела формування коштів державних цільових фондів можуть мати як стабільний, так і тимчасовий характер.

За критерієм відносин із державним бюджетом державні цільові фонди поділяються на бюджетні й позабюджетні. Бюджетні - це фонди, які входять до складу державного бюджету, фінансування видатків яких здійснюється за рахунок коштів, як загального, так і спеціального фондів державного бюджету. До бюджетних фондів України відносяться: інноваційний фонд, фонд охорони навколишнього природного середовища, фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, спеціальний фонд безпеки авіації, фонд соціального захисту інвалідів, державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях, фонд розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства тощо. Формування цільових фондів у структурі Державного бюджету України закріплено Бюджетним кодексом України. Передбачено, що Кабінет Міністрів України разом із проектом державного бюджету на наступний рік подає проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які утворюються за рахунок обов'язкових платежів (податків та зборів) виходячи з потреб конкретних галузей економіки та соціальної сфери.

Позабюджетні цільові фонди: пенсійний фонд, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонд гарантування вкладів фізичних осіб, державний позабюджетний фонд приватизації тощо.

Загальнодержавні фонди цільового призначення. їх роль і класифікація

Україна розпочала перебудову загальнодержавних фондів цільового призначення починаючи з 2000 року, оскільки зазначені фонди відіграють важливу роль у наданні соціальних послуг та матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, безробіття з незалежних від громадянина обставин, старості, інших причин, передбачених законодавством. Кошти фондів формуються за рахунок сплати страхових внесків працедавцями, найманими працівниками, а також з інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до чинного законодавства у системі державного соціального страхування роль страховика виконує держава, вона бере на себе зобов'язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. Страхувальниками є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахованими - працівники підприємств і організацій, а з деяких виплат і непрацюючі громадяни.

Головним джерелом фінансових витрат цих фондів є платежі роботодавців та найманих працівників - застрахованих осіб. Ці платежі здійснюються одночасно обома сторонами, крім випадків, куди відрахування здійснюють лише роботодавці.

Аналіз джерел фінансових заходів соціальної спрямованості показує, що основна частина витрат припадає на роботодавців - 92 % і значно менше на працівників - 8 %. В більшості країн світу внески роботодавців і найманих працівників в загальнодержавні фонди цільового призначення об'єднують в єдиний соціальний податок. Але таке об'єднання, за думкою більшості економістів в умовах українських реалій є передчасним, оскільки соціальний податок для найманих працівників є одним з прямих податків на їх заробітну плату, натомість внески роботодавців являються непрямими податками, оскільки їх дозволено відносити на валові витрати підприємства.

Співвідношення між ставками податків на роботодавців і найманих працівників в розвинених країнах наступне: у Франції - податок на роботодавців перевищує податок з найманих працівників в 3 рази, в Іспанії — в 5 разів, в Італії — в 4 рази, в Швеції соціальний податок з робітників обчислюється лише з осіб вільних професій (наймані працівники звільнені від цього податку). Протилежна ситуація спостерігається в Австралії та Данії, де соціальний податок на роботодавців не існує, його сплачують лише наймані працівники.

В Україні сумарний страховий тариф для роботодавців і найманих працівників з усіх видів страхування становить близько 40 % фонду оплати праці. Це означає, що з кожної гривні фонду оплати праці роботодавець сплачує понад 40 копійок соціального податку. Таке податкове навантаження змушує роботодавців частину заробітної плати платити у "конвертах", з так званої "чорної каси" та не створює стимулів до збільшення заробітної плати.

На сьогодні в Україні систему загальнообов'язкового державного соціального страхування представляють Пенсійний фонд, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Фонди створювались і діють як незалежні, самоврядні організації і функціонують відокремленого один від одного. Така відокремленість певним чином перешкоджає формуванню та реалізації цілісної політики, адже кожний фонд намагається відстояти власні інтереси як щодо встановлення розміру внесків, так і щодо кола платників та соціальних послуг.

Крім того, ізольоване існування фондів призводить до дублювання однакових функцій: нині фонди самостійно ведуть реєстрацію та облік платників внесків і застрахованих осіб, збирають внески, контролюють своєчасність та повноту їхньої сплати, призначення та виплату страхової соціальної допомоги чи надання послуг. Звіти подаються лише на паперових носіях, а не в електронному вигляді. Усе це призводить до неефективного витрачання страхових коштів і додаткового організаційно-адміністративного навантаження на платників внесків.

Основними напрямами реформування у спрощенні системи формування фондів загальнообов'язкового соціального страхування мають бути:

- передача функцій збирання всіх соціальних внесків до єдиного уповноваженого

органу;

перехід до електронної системи подання звітів; - об'єднання всіх соціальних внесків у єдиний соціальний податок;

поступовий перерозподіл обсягів соціальних внесків від роботодавців до працівників;

перегляд величини ефективної ставки з метою її зниження і з урахуванням економічної, демографічної ситуації та пріоритетів подальшого соціально-економічного розвитку.

Джерела формування і напрями використання Пенсійного фонду України

Створення ефективної пенсійної системи дуже гостре й актуальне питання для будь-якого суспільства. Для України існуюча система пенсійного забезпечення була і залишається одним з найсерйозніших чинників напруженості в суспільстві. її необхідно реформувати, причому так, щоб забезпечити людям похилого віку гідне життя.

Саме поняття про пенсію виникло ще в Древньому Римі та в Древній Греції, де інститут держави був тоді найрозвинутішим. Свій правовий статус близький до сучасного розуміння пенсія знайшла в законодавстві Франції в 1790 році. Тут вперше сформульовані принципи пенсійного забезпечення, які не втратили своєї актуальності і сьогодні:—

на державі лежить обов'язок виплачувати пенсію, нація зобов'язана сплачувати жертви, принесені громадянами заради суспільного блага;

- усякий, хто служив батьківщині, захищав, просвіщав чи прославляв її, вправі жадати від нації вдячності і претендувати на винагороду, яка відповідає характеру і тривалості наданих ним послуг.

Взагалі вперше у світі проект Закону про обов'язкове пенсійне страхування за віком був внесений Томасом Пейном