Державна фінансова політика і управління фінансами

План

1. .Державна фінансова політика та напрями їі проведення.

2. Бюджетна політика та їі інструменти.

Державна фінансова політ та напрями її проведення

Важлива роль у фінансовому розвитку країни належить фінансовій політиці. В широкому значенні фінансова політика – це управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави, підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних організацій та ін. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів спрямована на досягнення певних цілей.

Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці, яка є діяльністю державних органів управління, що спрямована на забезпечення розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає проведення заходів із залучення фінансових ресурсів у розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення реалізації державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою, використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектору економіки, регулювання економічного розвитку, міжнародної діяльності та ін.

Державна фінансова політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Заходи, пов'язані з мобілізацією і використанням фінансових ресурсів, здійснюються також державними підприємствами та об'єднаннями в процесі управління державними корпоративними правами та ін. Задачі фінансової політики залежать від того, на якому рівні вона проводиться. Особливості її реалізації визначаються також суб'єктами її виконання. Залежно від рівня проведення фінансової політики і задач, що поставлені перед її суб'єктами, застосовують різні способи мобілізації державних коштів.

Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи. До них, зокрема, належать: забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач у процесі проведення державної фінансової політики використовують відповідні інструменти: податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін.

Проведення державної фінансової політики здійснюється за певними напрямами. Кожний напрям – це особливий сегмент державної фінансової політики, в процесі виконання якого вирішуються певні задачі і застосовуються визначені інструменти. Усі напрями державної фінансової політики пов'язані між собою і в поєднанні мають забезпечувати реалізацію основних цілей фінансово-кредитного розвитку країни. Разом з тим, кожен із напрямів є відносно самостійним і передбачає використання відповідних організаційних структур.

Основними напрямками державної фінансової політики є:–

бюджетна політика;–

податкова;–

кредитна;–

інвестиційна;–

валютна;–

інші напрями фінансової політики (цінова, митна, амортизаційна та ін.).

Податкова політика охоплює заходи, спрямовані на залучення фінансових ресурсів до державного бюджету і державних цільових фондів, що передбачають забезпечення обов'язкових платежів та відрахувань. Основною метою податкової політики є формування достатнього рівня доходів до державного бюджету за рахунок податків, обов'язкових відрахувань та платежів за умов поступального розвитку ділової активності. У процесі проведення податкової політики здійснюється перерозподіл доходів між галузями, територіями та групами населення. До інструментів податкової політики належать: податки, збори, обов'язкові відрахування, платежі за ресурси, податкові пільги, податкові ставки, податкові знижки, податковий кредит, податкові санкції та ін. Оподаткування виконує декілька функцій: фіскальну, стимулювальну, обмежувальну та ін.

Основними напрямками удосконалення податкової політики в Україні є:–

підвищення стимулюючої ролі оподаткування;–

зменшення податкового тиску на фізичних і юридичних осіб;–

підвищення ролі прямого оподаткування;–

зменшення податкових пільг;–

спрощення системи оподаткування.

Кредитна політика охоплює заходи із залучення та надання кредитних ресурсів. Її суб'єктами є органи державного управління, які залучають кредити з метою фінансування дефіциту державного бюджету або платіжного балансу. Кредиторами є фізичні та юридичні особи (резиденти та нерезиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави. Поряд з цим, державні органи управління з метою забезпечення розвитку територій, галузей, підтримки окремих груп населення надають державні кошти визначеним суб'єктам на умовах позики. До інструментів, що використовуються в процесі проведення кредитної політики, належать: процентні ставки, строки надання кредитів, пільги, порука, застава та ін.

Інвестиційна державна політика – це заходи державних органів управління, що здійснюються з метою залучення, розподілу та використання інвестиційних ресурсів. Проведення інвестиційної політики передбачає забезпечення фінансовими ресурсами розвиток народного господарства, соціальної сфери, впровадження інноваційних програм, проведення фундаментальних наукових досліджень та ін. У процесі реалізації державної інвестиційної політики визначаються напрями проведення капітальних вкладень та забезпечення ефективності їх упровадження. При цьому цілями інвестиційної політики держави є забезпечення пропорційності розвитку народного господарства, розподіл фінансових ресурсів між галузями і територіями, дотримання оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери та ін.

До джерел фінансування державних інвестицій належать:–

кошти державного бюджету;–

фінансові ресурси державних цільових фондів;–

кошти державних підприємств і установ;–

кредитні ресурси, залучені державними органами управління;–

інші джерела.

З метою проведення державної інвестиційної політики використовують певні інструменти: державні інвестиції, капітальні вкладення, фінансові інвестиції, реальні та інтелектуальні інвестиції, прямі та портфельні інвестиції, іноземні інвестиції, проценти, дивіденди та ін.

Валютна та грошово-кредитна політика держави передбачає проведення заходів державних органів управління з урегулювання валютних і грошово-кредитних відносин. Основною метою реалізації таких заходів є стабілізація розвитку грошово-кредитної системи країни. Основними задачами проведення грошово-кредитної політики є: підтримка платіжного балансу, регулювання валютних курсів, організація проведення міжнародних фінансових розрахунків, формування і використання державних золотовалютних резервів, регулювання руху вітчизняного та іноземного капіталу та ін. Така політика охоплює певні сфери, до яких, зокрема, належать: регулювання облікових ставок (дисконтна політика), стримування темпів інфляції та оздоровлення платіжного балансу (дефляційна політика), регулювання валютного курсу (девізна політика), регулювання грошового обігу (антиінфляційна політика), регулювання обсягів банківського кредитування в країні (політика "дорогих" та "дешевих" грошей) та ін.

Державна фінансова політика проводиться певними способами, кожний з яких застосовується з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони мають бути тісно пов'язані між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило, зводиться до поняття "фінансовий механізм". Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.

До основних форм проведення державної фінансової політики належать:–

фінансове планування;–

управління фінансами;–

проведення фінансового контролю за діяльністю об'єкта;–

інші форми.

Важливу роль у процесі проведення фінансової політики відіграє фінансове планування. Фінансове планування – це діяльність суб'єкта з підготовки та прийняття до виконання проектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Основними складовими фінансового планування є: визначення джерел та обсягів мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення запланованої діяльності; розробка плану розподілу залучених коштів за різними напрямами; запровадження раціонального й ефективного використання одержаних ресурсів. Як правило, фінансові плани передбачають використання певної системи управління проектами, а також проведення контролю за їх розробкою, прийняттям і реалізацією.

У процесі проведення фінансового планування використовують різні методи, основними з яких є: нормативний, балансовий, аналітичний методи і метод прогнозування. Балансовий метод дає змогу врахувати співвідношення між активами та джерелами їх утворення. Нормативний метод дає можливість розраховувати плани на основі врахування заданих норм і нормативів. Методи факторного аналізу використовують у процесі визначення впливу певних факторів на можливий розвиток об'єкта. В основу розробки фінансових планів з використанням методу прогнозування покладено визначення можливих варіантів майбутніх подій шляхом проведення розрахунків вірогідних моделей розвитку.

Фінансове планування проводиться в різних формах. До основних з них належать: стратегічне, поточне та оперативне планування.

Управління фінансами (фінансовий менеджмент) – це діяльність суб'єктів з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. З одного боку, фінансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого – фінансове планування використовують як один із способів управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкта передбачає вирішення таких основних задач:–

розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;–

вибору найраціональніших шляхів фінансового розвитку об'єкта;–

реалізація прийнятих проектів;–

здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;–

коригування розвитку об'єкта у процесі впровадження фінансових планів.

Наприклад, управління фінансовими ресурсами країни державними органами здійснюється у різних формах. До основних з них, зокрема, належать: прийняття законів і затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фінансової діяльності; управління обсягами грошової та кредитної емісії; коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів; внесення змін в обсяги та напрями державних інвестицій; прийняття рішень щодо залучення іноземного капіталу та ін. Цілі, що переслідуються в процесі управління фінансами державою, це, насамперед, забезпечення розвитку ділової активності; стримування темпів інфляції; досягнення повної зайнятості, поглибленого співробітництва з іншими державами та ін.

Прикладом може бути управління розвитком грошово-кредитної системи держави. Збільшення обсягу грошових емісій центральним банком має певні межі. їх подолання зумовлює зростання темпів інфляційних процесів і порушення фінансових відносин між суб'єктами господарювання. За таких умов зростає інфляційний тиск