Зокрема, при цьому зростають обсяги неплатежів між суб'єктами господарської діяльності, збільшується обсяг "пов'язаних" грошей (запасів нереалізованої продукції, кредиторської заборгованості), поширюється бартеризація економіки. А ці явища є передумовою зменшення обсягів виробництва, скорочення зайнятості, зниження купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку, скорочення рівня доходів державного бюджету. До похідних явищ, пов'язаних з проведенням жорсткого курсу в грошово-кредитній сфері, належать: підвищення процентних ставок, скорочення обсягів кредитування економіки, зменшення заощаджень населення та ін.

Контроль займає особливе місце в системі фінансової політики. Фінансовий контроль – це сукупність заходів з організації нагляду за проведенням фінансових операцій суб'єктами господарювання, а також перевірки результатів їх діяльності. Нагляд передбачає втручання органів контролю у процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів під час проведення фінансових операцій. При цьому розглядаються і затверджуються фінансові плани, прогнози розвитку об'єкта, звіти про виконання тих чи інших проектів. З метою здійснення контролю створюються спеціальні органи управління.

Перевірка діяльності суб'єктів господарювання в процесі проведення контролю має за мету визначення законності та доцільності виконання фінансових операцій. При цьому проводять аналіз способів мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та напрямів використання. Залежно від того, які суб'єкти проводять фінансовий контроль, використовуються певні способи. Так, державні органи управління в процесі перевірки діяльності суб'єктів господарювання визначають законність та правильність проведення обов'язкових платежів до бюджету, порядок формування резервних та обов'язкових фондів, відповідність використання коштів державного бюджету затвердженим видаткам, правильність використання коштів цільового державного кредитування, відповідність проведення обліку та складання фінансової звітності встановленим правилам та ін.

Власники підприємства здійснюють контроль за фінансовою діяльністю об'єкта для визначення раціональності та ефективності проведення фінансових операцій. Основними показниками, що використовуються в процесі такого контролю, є обсяги прибутку підприємства, формування фондів виплати дивідендів, рентабельність власного капіталу, використання та обслуговування позикового капіталу, обсяги та динаміка адміністративних витрат, строки окупності вкладеного капіталу та ін. Контроль фінансової діяльності акціонерних товариств доповнюється аналізом динаміки ринкових курсів акцій, змін у структурі акціонерної власності, створення та ліквідації дочірніх підприємств та ін.

Фінансовий контроль проводиться в певних формах, до яких, зокрема, належать бюджетний та банківський види контролю; валютний і галузевий (відомчий) контроль; контроль з боку власників підприємств; контроль менеджерів та ін. Бюджетний контроль здійснюється в процесі складання, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів. Він спрямований на проведення операцій з нагляду та перевірки процесів формування доходів і видатків бюджету. Поширюється бюджетний контроль не тільки на суб'єктів, залучених до бюджетного процесу, а і на підприємства і установи, які є платниками податків і зборів. Об'єктами такого контролю є також суб'єкти фінансової діяльності, що використовують бюджетні кошти.

Банківський контроль – це контроль, що здійснюється банківськими установами. Він охоплює контроль центрального банку країни за операціями комерційних банків, а також ті контрольні функції, що здійснюють комерційні банки відносно підприємств, установ і громадян. Контроль за діяльністю суб'єктів господарювання проводиться комерційними банками в процесі виконання банківських операцій. До його складу входять як наглядові операції (дотримання умов цільового використання кредитів, стан і використання застави, планування фінансової діяльності підприємства), так і перевірка кредитоспроможності та надійності клієнтів. Банківський контроль проводиться з метою здійснення впливу на діяльність кредиторів з питань забезпечення зобов'язань боржниками.

До валютного контролю належить проведення нагляду та перевірки діяльності суб'єктів фінансових відносин з питань залучення, обігу та використання іноземної валюти на території країни. Це контроль за надходженням до країни валютних коштів, використанням валюти, відтоком валютних коштів за межі країни та ін. Галузевий (відомчий) контроль – це контроль за діяльністю підприємств і установ міністерствами та відомствами. Контроль власниками – це нагляд і перевірка діяльності правління з боку власників підприємств. До контролю менеджменту відносять контроль правління за діяльністю суб'єкта господарювання.

Однією з важливих задач державного контролю за проведенням фінансових операцій в Україні є боротьба з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом. За визначенням Міжнародної групи з розробки фінансових санкцій з боротьби із відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом (РАТР), в Україні фінансова система є недосконалою. Відмивання "брудних" грошей здійснюється за участю банків, страхових компаній, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників. Причиною неврегульованості процесів відмивання грошей є великий обсяг готівки у структурі грошової маси. Можливість здійснення значних внесків у готівковій формі та зняття готівки з банківських рахунків призводять до вільного переливання капіталу з фінансового ринку до кримінального сектору і навпаки.

Важливу роль у проведенні фінансової політики відіграють розробка та реалізація фінансових планів, що приймаються на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському, місцевому підприємствами і установами та іншими суб'єктами фінансової діяльності. За допомогою фінансових планів здійснюється прогнозування фінансового розвитку об'єкта. Прийняті й затверджені плани розглядаються як керівний документ, що є основою проведення фінансового планування об'єкта. Особливе місце в проведенні державної фінансової політики займають загальнодержавні плани.

Фінансовий план – це обов'язкове завдання з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, прийняте на визначений період з метою забезпечення діяльності об'єкта. У фінансовому плані містяться завдання з визначення обсягів і джерел доходів, напрями їх розподілу, структура витрат, обсяги і джерела інвестиційної політики, формування та використання резервних фондів та ін. Фінансовий план розробляється у формі балансу доходів і витрат і має декілька розділів: надходження коштів і структура доходів; витрати і відрахування фінансових ресурсів; фінансові результати (сальдо доходів і витрат).

До фінансових планів, що виконуються на загальнодержавному рівні, належать:–

зведений бюджет держави;–

державний бюджет;–

баланс фінансових ресурсів і витрат держави;–

бюджети державних цільових фондів;–

баланс грошових доходів і витрат населення;–

інші плани.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави – це план надходжень фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки країни. В ньому відображена система показників, що характеризує утворення, розподіл, перерозподіл та використання фінансових ресурсів держави. Такий план складають з метою здійснення прогнозів економічного та соціального розвитку, що є основою розробки багатьох державних планів і програм: державного бюджету, балансу грошових доходів і видатків населення, платіжного балансу країни та ін.

Баланс фінансових ресурсів і витрат складають не тільки на загальнодержавному, а і на регіональному рівні. В першому розділі балансу відображають фінансові ресурси, створені в регіоні, та надходження коштів до регіону від інших суб'єктів. Зокрема, тут фіксують доходи бюджетів області, фінансові ресурси господарських структур, кошти централізованих і децентралізованих державних цільових фондів, кредитні ресурси комерційних банків, а також кошти, що залучаються на умовах позики. Другий розділ балансу містить витрати, що здійснюються різними суб'єктами фінансової діяльності: місцевими бюджетами, державним бюджетом, суб'єктами підприємництва, державними цільовими фондами та ін.

16.2. Бюджетна політика та її інструменти

Важливу роль у розвитку державних фінансів відіграє бюджетна політика. Бюджетна політика – це комплекс заходів, спрямованих на залучення, розподіл і використання коштів державного бюджету. Мобілізація доходів до державного бюджету здійснюється за допомогою стягнення податків, зборів та обов'язкових відрахувань, залучення неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, одержання трансфертів та ін. Розподіл ресурсів державного бюджету проводиться в процесі формування державних видатків. Задачами бюджетної політики є також забезпечення раціонального й ефективного використання коштів державного бюджету. Для їх вирішення встановлюють певні вимоги до фінансування витрат державного бюджету, державні органи здійснюють контроль за використанням бюджетних коштів, запроваджують більш досконале податкове регулювання бюджетного процесу та ін.

До основних засад проведення бюджетної політики в Україні належать: збільшення обсягу грошових надходжень до доходів бюджету; скорочення взаємозаліків та інших негрошових витрат; оптимізація видатків державного бюджету; обмеження зростання державного боргу; скорочення дефіциту державного бюджету; зміцнення місцевих бюджетів та ін. Організація та ефективність проведення такої політики впливають на інфляційні процеси, валютний курс, обсяги і напрями використання кредитних ресурсів, залучення іноземних капіталів, державний борг, розвиток окремих галузей економіки, фінансування підприємницької діяльності та ін.

Бюджетна політика охоплює операції з формування, розподілу і використання коштів державного бюджету з метою досягнення необхідних результатів. Бюджетна політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському і місцевому, на кожному з яких вона має певні особливості. Разом з тим, цей різновид політики на рівні окремого бюджету тісно пов'язаний з іншими бюджетами. Першочергове значення в розвитку бюджетної політики належить її проведенню на макроекономічному (загальнодержавному) рівні.

Перш за все така політика проводиться в процесі формування доходів бюджетів. У ході и здійснення визначають:–

перелік та межі податкових надходжень;–

пільги з оподаткування галузей, підприємств і певних груп населення;–

форми та обсяги неподаткових доходів;–

межі проведення операцій державних органів управління з капіталом;–

джерела формування доходів бюджетних цільових фондів;–

напрями і обсяги офіційних трансфертів;–

граничні величини державних внутрішніх та зовнішніх запозичень;–

умови надання, обсяги та механізми стягнення державних гарантій за кредити;–

умови проведення управління державним боргом;–

порядок реструктуризації та списання заборгованості (недоїмки) до бюджетів;–

джерела формування коштів установ і організацій, які утримують за