Державне регулювання фінансового ринку України

План

1. Державне регулювання фінансового ринку України

2. Завдання та основні функції державних органів з регулювання ринків фінансових послуг

Адміністративне регулювання фондового ринку, зокрема ринку цінних паперів, здійснюється на основі Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Украї-ні". Цей закон визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. Згідно з цим законом державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Держава розглядає ринок цінних паперів як пріоритетну галузь розвитку економіки, що має керуватися та контролюватися окремим відомством —Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР). Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює ця комісія, яка підпорядкована Пре-зиденту України та підзвітна Верховній Раді України. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників рин-ку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чин-ним законодавством.

З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада. До її складу входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні.

Основними напрямами здійснення державного регулювання ринку цінних паперів є:

- формування державної політики та створення умов для розвитку фондового ринку в Україні (реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх по-хідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, гарантування прав власності на цінні папери, захист прав учасників фондового ринку);

- створення рівних умов для всіх учасників ринку та запобігання створенню монопольних ситуацій (забезпечення рівних можливостей для виходу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів, запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів);

- інформаційне забезпечення ринку (надання учасникам ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод із цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів);

- контроль за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів;

- експансивно-інтеграційний напрям (інтеграція у європейський та світовий фондові ринки).

Закон передбачає такі основні форми державного регулювання ринку цінних паперів:

- правничо-нормативна форма (прийняття актів законодавства щодо питань діяльності учасників ринку цінних паперів, регулювання випуску й обігу цінних паперів та обов'язків учасників ринку цінних паперів, створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів);

- система ліцензування та спеціальної реєстрації (видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю, заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяль-ність і притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством, реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформування про випуск (емісію) цінних паперів);

- безпосередній контроль за діяльністю учасників ринку (контроль за достовірністю інформації, що подається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформування про випуск цінних паперів, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів, контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів, та ін.).

- Закон "Про державне регулювання рийку цінних паперів в Україні" насамперед зорієнтований на вжиття превентивних та контролюючих заходів і не визначає функцій держави, спрямованих на формування державної політики та створення умов для прискорення процесу формування фондового ринку.

Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку є:

- формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку й функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

- координація діяльності державних органів із питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

- здійснення державного регулювання та контролю випуску й обігу цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;

- захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

- сприяння розвиткові ринку цінних паперів;

- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Поряд з іншими структурами, окремий сегмент фінансового ринку регулює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. В останні роки в Україні стрімко розвиваються страхування, недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди і компанії тощо, діяльність яких саме і регулює ця комісія. Поки в цій сфері багато невирішених проблем, що пояснюється про-цесом становлення ринку фінансових послуг в Україні. Передусім це стосується проблеми добровільного страхування майбутніх пенсій, за що борються недержавні пенсійні фонди та страхові компанії. Не все врегульовано в діяльності кредитних спілок та ломбардів, до яких багато претензій у контролюючих органів. Дуже складно контролювати діяльність інвестиційних фондів, які займаються будівництвом житла, тощо. Але поступово ці питання вирішуються на основі досвіду зарубіжних країн.

Завдання та основні функції державних органів з регулювання ринків фінансових послуг

Нині у всьому світі відбувається взаємне проникнення капі-талів — банків, страхових компаній, пенсійних фондів. У цих умовах розрізнений нагляд за кожним окремо взятим фінансовим закладом втрачає ефективність. Більшість розвинутих країн уже прийняла рішення про об'єднання наглядових функцій, наприклад, у Великій Британії 12 наглядових органів об'єднуються в єдиний.

Саме тому основними принципами закону України визначена інтеграція фінансового нагляду в єдиному органі й незалежність цього наглядового органу від виконавчої влади. Держава має бути впевнена в тому, що компанії, які працюють як фінансові посередники, є фінансово здоровими. Особливу увагу слід приділити компаніям, які залучають гроші від фізичних осіб і надають послуги населенню. Саме на цьому і повинен сконцентруватися нагляд.

Отже, в Україні передбачається створення ефективної систе-ми державного регулювання ринків фінансових послуг. Із цією метою (ст. 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") повноваження з державного регулювання фінансових ринків і закладів надають-ся таким структурам:

- Національному банку України (ринок банківських послуг і нагляд за комерційними банками);

- Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ринок цінних паперів та похідних цінних паперів і, власне, фондів компанії);

- Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (інші ринки фінансових послуг і небанківські фінансові заклади — кредитні заклади, страхові компанії, ломбарди, пенсійні та інвестиційні фонди і т. ін.).

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом. Проблема створення ефективної системи регулювання діяльності небанківських фінансових установ і нагляду за нею є досить гострою. Нині ця система має фрагментарний характер і не є завершеною ні у функціональному, ні в організаційному аспектах.

З огляду на зростаючі вимоги ринку до нових фінансових інструментів та установ, а також з урахуванням численних законодавчих ініціатив щодо розробки нових, часто неузгоджених законодавчих актів про створення небанківських фінансових установ та регулювання їх діяльності, Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" пропонує прозорий та цілісний підхід, який допоможе усунути правові негаразди та забезпечити створення ефективної системи регулювання і нагляду за діяльністю як окремих видів небанківських фінансових установ, так і сектору в цілому.

Статтею 22 Закону "Про фінансові послуги та державне регу-лювання ринків фінансових послуг" окреслено структуру цілісної системи регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ та визначено механізм взаємодії та інформаційного обміну окремими державними органами, що входять до її складу:

- Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг зобов'язані співпрацювати, а за допомогою засобів зв'язку, що дають змогу фіксувати інформацію, своєчасно повідомляти одне одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків;

- Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг мають право на доступ до інформаційних баз одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг;

- голова