Особливістю заборгованості уряду перед центральним банком є те, що значна її частина зводиться до прострочених емісійних кредитів. Строки погашення і обслуговування таких позик давно пройшли, але передбачені зобов'язання урядом у повному обсязі ще не виконані. Такі кредити було видано на основі проведення додаткових первинних емісій. Неповернення боргів центральному банку вчасно є фактором, що сприяє дестабілізації макроекономічного розвитку країни. Списання боргів уряду НБУ теж не можна вважати доцільною операцією.

З метою регулювання граничних обсягів державного внутрішнього боргу Верховна Рада України, приймаючи Закон "Про Державний бюджет на поточний рік", починаючи з 1998 p., затверджує граничну суму внутрішнього та зовнішнього державного боргу на кінець періоду. Ця сума є обмеженням для проведення операцій уряду з позиками та виплатою заборгованості, що виникла у попередні періоди.

Важливою складовою внутрішнього державного боргу є заборгованість, яка виникла на основі вкладів громадян в Ощадний банк України. Загальна сума заборгованості за такими вкладами, за оцінками фахівців досягає біля 130 млрд грн. Офіційно вона не враховується в сукупній сумі державного боргу. Це пов'язано з тим, що кошти громадян, які свого часу (у період існування СРСР) було вкладено в Ощадний банк, переведено в Державний банк СРСР. Але ці вклади варто враховувати у структурі внутрішнього державного боргу. У 2005 р. Верховна Рада України прийняла рішення щодо віднесення до внутрішнього державного боргу заборгованість за ощадними вкладами на суму 130 млрд грн.

До складу зовнішнього державного боргу України входять такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):

1. Зобов'язання за позиками, що надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР).

2. Заборгованість перед зарубіжними державами (Росією, Туркменістаном, Японією, ФРН, США та ін.).

3. Зобов'язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками (фідуціарні кредити).

4. Заборгованість перед фізичними та юридичними особами – нерезидентами з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.

Беручи за основу критерій мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України поділять на такі групи:

1. Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримки платіжного балансу країни.

2. Пов'язані кредити, надані в межах міждержавних та міжурядових домовленостей.

3. Інвестиційні кредити, залучені суб'єктами господарської діяльності під державні гарантії.

4. Довгострокові негарантовані кредити, залучен і недержавними позичальниками в межах власних проектів розвитку.

Форми державного зовнішнього боргу та джерела його фінансування зображено на рис. 12.2.

Обсяг і структуру прямого і гарантованого державного боргу України у валютах погашення відображено в табл. 12.8.

Таблиця 12.8. Прямий та гарантований державний борг України у валютах погашення, станом на 31.12.2006 р.

Показник | Валюта

тис. дол. США | тис. грн | у відсотках

Загальна сума прямо-го державного та га-рантованого боргу | 15 949 902,81 | 80 547 009,22 | 100,00

Долар СІЛА | 9 928 467,02 | 50138 758,46 | 62,25

Євро | 1 969 155,03 | 9 944 232,92 | 12,35

СДР | 830 244,25 | 4 192 733,45 | 5,21

Українська гривня | 2 204 935,30 | 11 134 923,28 | 13,82

Швейцарський франк | 629 445,50 | 3 178 699,78 | 3,95

Японська єна | 387 655,71 | 1 957 661,33 | 2,43

У тому числі:

Прямий борг | 13 091 839,72 | 66113 790,54 | 100

Долар США | 8 325 388,73 | 42 043 213,07 | 63,59

Євро | 1 544 605,81 | 7 800 259,33 | 11,80

Українська гривня | 2 204 743,97 | 11 133 957,03 | 16,84

Швейцарський франк | 629 445,50 | 3 178 699,78 | 4,81

Японська єна | 387 655,71 | 1 957 661,33 | 2,96

Гарантований борг | 2 858 063,11 | 14 433 218,67 | 100

Долар США | 1603 078,29 | 8 095 545,38 | 56,09

Євро | 424 549,23 | 2 143 973,59 | 14,85

СДР | 830 244,25 | 4 192 733,45 | 29,05

Українська гривня | 191,34 | 966,25 | 0,01

Рис. 12.2. Форми та джерела державного зовнішнього боргу

Боргова політика і управління державним боргом

Обсяг і структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку країни, вирішенні соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на бюджетну політику, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, обсяги і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, залучення іноземних інвестицій та ін. На мікрорівні боргові зобов'язання держави впливають на величину залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворення, формування процентних ставок, можливості мобілізації іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

З метою досягнення позитивного впливу державного боргу на розвиток економіки доцільно проводити зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Треба враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, перевищуючи які, він із стабілізуючого перетворюється на фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без урахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може стати зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Боргова політика – це діяльність, спрямована на визначення засад та напрямів формування, використання, погашення та обслуговування ресурсів, залучених за умов боргу. Проведення державної боргової політики має за мету сприяння стабільному економічному розвитку, стимулювання приросту ВВП та досягнення повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів

(і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки завдання такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними елементами фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

Слід звернути увагу на те, що мета державної боргової політики має передбачити врахування державного боргу не тільки як зобов'язань, а і як активу, спрямовуватися на досягнення оптимальних обсягів і структури державного боргу та забезпечення ефективного використання залучених активів.

На період до 2011 р. в Україні прогнозується зменшення частки державного боргу відносно ВВП. Такий підхід має певні позитивні сторони. Проте, якщо зменшення боргу супроводжуватиметься зниженням темпів розвитку економіки, стримуванням процесів проведення її структурної перебудови, затримками у впровадженні інновацій, призупиненням приростів інвестиційної діяльності, то такі заходи не можна вважати доцільними.

Заслуговує на увагу підхід до переорієнтації уряду на внутрішні запозичення. Можна погодитися з тим, що такі операції сприятимуть пожвавленню розвитку національного фондового ринку. Проте курс на збільшення державних внутрішніх запозичень може стати основою зменшення обсягу кредитних ресурсів, що буде пропонуватися вітчизняним товаровиробникам. За таких умов центральний банк замість призупинення тенденції до збільшення зовнішнього корпоративного боргу створюватиме умови для його нарощування.

Для забезпечення макроекономічної стабільності та зменшення боргового навантаження на видатки державного бюджету передбачено низку заходів. До них, зокрема, віднесено забезпечення розвитку ринку облігацій внутрішньої державної позики та сприяння здешевленню вартості грошових ресурсів для економіки. Для цього передбачається здійснити перетворення державних цінних паперів на універсальний та надійний інструмент управління ліквідністю фінансових установ, зокрема випуск облігацій внутрішньої державної позики на постійній основі, забезпечення постійного двостороннього котирування облігацій внутрішньої державної позики, випуску їх для некомерційних інвесторів.

Прийнято курс на утримання обсягу державного боргу відносно ВВП на економічно безпечному рівні та збереження відношення витрат на обслуговування державного боргу до дефіциту державного бюджету на рівні, не більше одного до трьох. Передбачається досягнення оптимізації структури боргу за валютою та строком погашення, зокрема збільшення частки боргу в національній валюті. Важлива роль відведена зменшенню вартості внутрішніх запозичень та сприяння зниженню вартості зовнішніх державних запозичень. Для збільшення попиту на облігації зовнішньої державної позики пропонується спростити процес їх придбання для резидентів, зокрема недержавними пенсійними фондами, компаніями зі страхування життя тощо.

Ще одним важелем підвищення ефективності боргової політики держави визначено удосконалення системи управління ліквідністю єдиного казначейського рахунку. До стратегічних завдань віднесено також застосування в процесі управління державним боргом операцій з дострокового погашення та інших активних операцій з управління державним боргом.

Управління державним боргом відіграє важливу роль в забезпеченні раціональних обсягів залучення і використання коштів на умовах позик. Особливе значення в процесі проведення таких операцій належить погашенню і обслуговуванню ресурсів, мобілізованих таким чином. У світовій практиці використовують декілька способів погашення державного боргу:

1) проведення передбачених умовами позик виплат основного боргу в установлені строки;

2) здійснення рефінансування позик;

3) викуп боргу або обмін боргових зобов'язань на інші активи, які перебувають в державній власності;

4) списання боргу повністю або частково, що здійснюється за ініціативою боржника та за рішенням кредиторів;

5) анулювання (повна відмова від виплати) боргу.

Рефінансування державного боргу – це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих в результаті емісії