і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний із названих способів рефінансування боргу має позитивні та негативні аспекти. Залучення коштів у процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови погашення боргу залишаються незмінними, а строки його погашення не пролонгуються. Такі операції є більш затратними для держави. Негативним моментом у використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення невиваженої політики управління боргом така тактика може призвести до виникнення так званої перевернутої піраміди, коли проводиться погашення поточних боргів за рахунок нових емісій. Врешті-решт цей спосіб може спричините те, що фінансування боргу стане нераціональним і навіть збитковим для держави порівняно з іншими способами.
Реструктуризація боргу – це прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація може проводитися за рахунок:
1) пролонгації боргу;
2) прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;
3) введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу;
4) проведення конверсії боргу.
Конверсія позик – обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. При цьому проводиться зміна умов проведення погашення та обслуговування заборгованості: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів та ін. Конверсія може бути добровільною, обов'язковою і примусовою. У разі прийняття примусового варіанта конверсія здійснюється тільки в межах установленого періоду. Використовуються також такі методи рефінансування, пов'язані з конверсією, як консолідація позик (переведення короткострокових зобов'язань на довгострокові) та уніфікація позик (заміна або об'єднання декількох зобов'язань в одну позику).
При проведенні конверсії державні органи управління, як правило, намагаються перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, за допомогою заміни старих боргових цінних паперів новими. Такі і операції є менш затратними з боку організації їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик. Але вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави.
Прикладом може бути проведення випуску конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) у 1998 р. У них були конвертовані ОВДП, випущені в 1997 р. і в 1998 p., які підлягали погашенню в 1999 р. Обмін проводився на добровільних засадах. Погашення КОВДП передбачалося здійснити (залежно від номера траншу) до 2001–2004 pp. За КОВДП в 1999 р. була передбачена виплата відсотків в обсязі 40% річних. У наступні роки доходи нараховувалися за плаваючою ставкою.
В окремих випадках держави-боржники вдаються до проведення дострокового викупу боргу. Такі операції здійснюють за наявності достатніх валютних резервів, чого досягають за рахунок нарощування темпів зростання ВВП і стимулювання експорту. В умовах, коли на фінансових ринках державні боргові цінні папери продаються з високим дисконтом, позичальнику стає вигідним проведення дострокового викупу боргу. Тоді загальна сума боргу зменшується, причому такий результат отримують без узгодження з кредиторами. Більш складними є операції з дострокового погашення неринкової частини боргу. Для їх здійснення потрібно одержати згоду з боку кредиторів.
У ситуації, коли державні борги країни накопичуються досить швидко, державні органи управління можуть вдатися до проведення списання їх сум. Здійснення таких операцій передбачає досягнення відповідних домовленостей з кредиторами. Останні можуть дати згоду на повне або часткове списання боргів за певних причин: непрогнозованих умов розвитку країни, погіршення її позицій на світових ринках з незалежних від уряду причин та ін. Відомо випадки списання зовнішніх боргів держав-позичальниць. В минулому десятиріччі західні інвестори дали згоду на списання 60% заборгованості Польщі на суму біля 15 млрд дол. США.
Рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів приймають або на підставі політичних мотивів, або у разі фінансової неспроможності держави виконати свої зобов'язання. Прикладом анулювання боргів з політичних мотивів є відмова уряду СРСР від визнання зобов'язань царської Росії. Коли держава неспроможна виконати платежі з погашення та обслуговування позик, тоді в односторонньому порядку може бути прийняте рішення про відмову від проведення передбачених платежів на користь кредиторів. Така відмова одержала назву дефолту. Він можливий за умов, коли державні органи управління не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик. Причиною може бути брак валютних резервів та відмова кредиторів від проведення рефінансування боргу.
Оголошення дефолту має негативні наслідки для економічного і політичного розвитку країни. В таких випадках, як правило, з боку світової спільноти блокується участь держави в проведенні міжнародних операцій. Зарубіжні кредитори відмовляються надавати додаткові кредити. Можливі фінансові санкції до держави-боржника, включаючи заморожування її активів в іноземних банках, проведення арештів державної власності за кордоном. Негативними наслідками може стати і відтік з внутрішнього фінансового ринку коштів нерезидентів, навіть скорочення експортно-імпортних операцій.
Обслуговування державного боргу охоплює мобілізацію і організацію виплати коштів, процентних платежів, нарахованих за використання фінансових ресурсів, одержаних в борг на умовах позики. Такі операції проводяться, як правило, за рахунок коштів державного бюджету. Та частина коштів, яка не перекривається доходами державного бюджету, вилучається з державних валютних резервів або підлягає рефінансуванню.
До джерел погашення та обслуговування державного боргу належать:–
кошти державного бюджету;–
фінансові ресурси державних цільових фондів;–
кошти центрального банку країни.
Управління державним боргом зводиться до заходів органів державної виконавчої влади із залучення і використання фінансових ресурсів за умов позик. Такі операції пов'язані з фінансуванням дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу, забезпеченням реалізації державних, економічних та соціальних програм, зі сприянням розвитку підприємницької діяльності, збільшенню обсягів кредитування економіки та ін. Основним суб'єктом управління державним боргом є Кабінет Міністрів України, у складі якого провідна роль належить Міністерству фінансів України. Важливі функції також виконують Національний банк України, Міністерство економіки України, Державний експортно-імпортний банк України (фінансовий агент уряду, що здійснює обслуговування кредитів, наданих під гарантії уряду).
Управління державним боргом охоплює декілька напрямів (рис. 12.3):
1. Мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими, крім пов'язаних з державним боргом, джерелами.
2. Організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.
3. Проведення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками.
4. Організацію обслуговування державного боргу в обсягах і структурі, узгоджених з кредиторами.
Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися у прямих та непрямих формах. До першої групи належать емісія і розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами та ін. Непрямі форми охоплюють проведення додаткових первинних емісій центральним банком; накопичення заборгованості з виплати заробітної плати в державному секторі економіки, а також пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством; продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом); проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності та ін.
Важливим є питання про розміри раціональних обсягів коштів, що використовуються з метою погашення та обслуговування державного боргу. Експерти вважають, що при цьому необхідно брати за основу показник у 1,5–2,0% від обсягу ВВП за умов забезпечення 4–5% темпів економічного зростання.
Рис. 12.3. Напрями управління державним боргом
До основних показників, що дають змогу провести аналіз результативності управління державним боргом, належать: частка суми державного боргу відносно ВВП, співвідношення між величиною державного боргу та обсягами експорту товарів і послуг, відношення загальної суми річних боргових платежів до прибутків, що одержано від експорту товарів і послуг, а також до ВВП. Так, за розрахунками спеціалістів Світового банку, критичним є рівень державного боргу, що становить 50% від ВВП. Межовою вважається частка державного боргу до обсягів експорту, у розмірі 20–25%.
Важливим напрямом управління державним боргом є проведення дострокового викупу його частини. В Україні такі операції ще не здійснюються, але їх проведення може стати доцільним. Прикладом може бути досвід Росії. Зокрема, проектом основних напрямів боргової політики Росії у 2006– 2008 pp. передбачається продовжити достроковий викуп найбільш дорогого держборгу. Майже 40% російського зовнішнього держборгу припадає на заборгованість колишнього СРСР за кредитами, реструктуризованими Паризьким клубом кредиторів. У зв'язку з цим визнається необхідність трансформації клубної заборгованості у ринкові інструменти або її суттєве скорочення.
У 2005 р. Мінфіном України проведені операції з перетворення зовнішнього боргу на внутрішній, здійснено спроби виправити досягнутий дисбаланс: зовнішні зобов'язання на початок року становили 75% всього боргу. Така політика дала певні результати. За дев'ять місяців частка зовнішніх зобов'язань зменшилася до 71,7% у гривневому еквіваленті, у доларовому вираженні зниження цієї частки вагоміше – з 76 до 70,7%.
Проте, переорієнтування на проведення внутрішніх державних запозичень може мати і негативні наслідки, зокрема, виникає загроза появи "ефекту витіснення". Замість збільшення вкладень в економіку суб'єкти господарювання купують більше безризикових зобов'язань держави. Такі заходи можуть призвести до стримування темпів зростання обсягів ВВП.
Згідно з