Міністерству фінансів України дозволено залучати у 2006 р. юридичних осіб для представництва органів державної влади в судах у справах про стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками, в тому числі в процесі банкрутства, стосовно стягнення якої органам податкової служби було відмовлено.

Міністерству фінансів України надається право використовувати на оплату таких послуг юридичних осіб до 5 % від фактичних надходжень до державного бюджету внаслідок забезпечення цими особами здійснення стягнення.

Установлено, що кошти, отримані згідно з п. 6 ст. 11 цього Закону, спрямовуються на погашення державного боргу України перед Російською Федерацією відповідно до укладеної міжурядової угоди.

Фонду державного майна України поставлено завдання забезпечити у 2006 р. надходження до Державного бюджету України коштів, отриманих від приватизації державного майна, відповідно до п. 2 ст, 20, п. 2 та 3 ст. 21 цього Закону, у сумі не менш як 2 121532 тис. грн..

Міністерству фінансів України надано право здійснювати у 2006 р. на відкритих аукціонахпродаж права вимоги погашення простроченої більше ніж три роки заборгованостіперед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою на поворотній основі, у тому числі оформленої простими векселями на ім'я Міністерства фінансів України.

Векселі видаються у валюті кредиту, бюджетної позички та фінансової допомоги на зворотній основі, за якими юридичні особи-резиденти мають заборгованість перед державою. При цьому дозволяється зниження початкової ціни продажу прав вимоги до 50% їх номінальної суми.

Сума пені, нарахованої внаслідок невиконання позичальником зобов'язань за кредитом та/або бюджетною позичкою, фінансовою допомогою на поворотній основі, на оформлену векселями суму заборгованості, списується.

Міністерство фінансів України здійснює продаж таких прав вимоги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проблеми і напрями вдосконалення управління й обслуговування державного зовнішнього боргу України

Починаючи з січня 2003 р. у загальній структурі зовнішнього боргу заборгованість за облігаційними позиками збільшилася з 24,6 до 32 %. Зміна структури зовнішнього фінансування на користь комерційних кредиторів відображає розширення ринкових механізмів у процесі формування зовнішнього державного боргу та зменшення залежності України від політично зумовлених позик міжнародних фінансових організацій та урядів іноземних держав.

З іншого боку, частка офіційних позик у структурі зовнішнього державного боргу України є непропорційно великою (68 % ), що свідчить про слабку інтегрованість до міжнародного ринку позичкових капіталів та ставлення світового співтовариства до України — ризики кредитування України несуть переважно офіційні кредитори.

Згідно з прийнятими у світі нормами, позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку, ЄБРР) не підлягають реструктуризації, у випадку надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає в наданні позитивних нетто-кредитів. Заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами реструктурується шляхом укладення угод із Паризьким клубом; заборгованість за облігаційними позиками — із застосуванням спеціальних конверсійних схем, що почали відпра-цьовуватися останнім часом.

З огляду на структуру зовнішньої заборгованості, Україна теоретично може претендувати як на застосування схем реструктуризації заборгованості офіційним двостороннім кредиторам, так і схем реструктуризації єврооблігаційних позик.

За стандартними показниками, що використовуються у світовій практиці для оцінки рівня боргового навантаження, Україна входить до групи держав із низьким рівнем зовнішньої заборгованості.

Зовнішній офіційний борг перед двосторонніми офіційними кредиторами було реструктуризовано у липні 2001 р. Уряд України досяг домовленості з Паризьким клубом кредиторів про реструктуризацію заборгованості обсягом 580 мли дол., яка по-кривала виплати в рахунок погашення основної суми боргу, що припадали на період із 19 грудня 2000 р. по 30 вересня 2002 р. Термін погашення основної суми було подовжено на 12 років, включаючи трирічний пільговий період. Розміри відсоткових ставок підлягали погодженню з окремими кредиторами у двосторонньому порядку.

Борг України Паризькому клубу кредиторів було реструктуровано за так званими стандартними умовами, які не передбачають жодних пільг для позичальника, крім подовження у часі погашення основної суми боргу зі сплатою ринкових відсоткових ставок за надання відстрочки.

Крім короткого терміну погашення основної суми боргу, умо-ви реструктуризації боргу України не містили положень про можливість проведення операцій "своп" Хоча починаючи з 1990 р. операції "своп" у формі обміну боргових зобов'язань на корпоративні цінні папери, конверсії у програми розвитку й обміну на зобов'язання у національній валюті широко застосовувалися країнами-позичальницями у процесі реструктуризації їхніх боргів Паризькому клубу кредиторів.

У лютому 2000 р. уряд України реструктурував 2,7 млрд. дол. заборгованості за єврооблігаціями, термін погашення яких при-падав на 2000—2001 pp., на умовах обміну на нові цінні папери за такою ж номінальною вартістю з терміном погашення сім років і відсотковою ставкою 11 % у дол. СПІАта 10 % у євро.

Знехтувавши міжнародним досвідом реструктуризації комерційного боргу, не беручи до уваги методи і механізми реструк-туризації, напрацьовані світовою практикою, уряд не вимагав від кредиторів жодних пільг і знижок. Не розглядалися можливості викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку (які на той час котирувалися з дисконтом 50 %), сек'юритизації боргу з дисконтом, обміну боргу на корпоративні цінні папери; уряд не запропонував кредиторам обміняти частину боргу на майнові активи чи цільові програми.

Для порівняння: у 2000 р. усі країни із середнім рівнем доходів, що мали більший економічний потенціал для обслуговування зовнішнього боргу, реструктурували 20,6 млрд. дол. заборгованості комерційним кредиторам шляхом дострокового викупу з дисконтом та обміну на нові зобов'язання нижчого номіналу. Серед країн із середнім рівнем доходів, що пішли на реструктуризацію своєї заборгованості комерційним кредиторам, були Аргентина, Бразилія, Еквадор, Йорданія, Мексика і Польща.

Таким чином, під час проведення реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України не враховувалося, що з 1989 р. основними методами реструктуризації заборгованості країн із низьким та середнім рівнем доходів стали викуп зобов'язань боржника на ринку та їх свопи з істотними знижками; такі операції фактично передбачали списання частини зовнішньої заборгованості позичальників, оскільки боргові цінні папери викуповувалися чи обмінювалися за поточним ринковим курсом, що завжди був нижчим від номіналу.

Отже, на основі узагальнення методів реструктуризації зовнішнього державного боргу, аналізу досвіду їх застосування у країнах світу та оцінки вразливості боргової позиції України до ризику пролонгації боргу було зроблено висновок про актуальність проблеми реструктуризації зовнішнього боргу в середньостроковій перспективі. Оцінивши доцільність застосування різноманітних методів і механізмів реструктуризації заборгованості, врахувавши вимоги та критерії, що висуваються до країн-позичальниць міжнародними кредиторами, та проаналізувавши адекватність різних інструментів реструктуризації фінансово-економічним умовам України, експерти вважають що нагальними завданнями у сфері валютно-кредитних відносин нашої країни на найближчу перспективу є:

- вирішення питання про членство в Міжнародному агент-стві розвитку (МАР) для отримання права на застосування механізмів Програми зниження боргу;

- включення положення про колективні дії (САС) у документацію на випуск єврооблігаційних позик.

Зазначені механізми поширюватимуться лише на зовнішній державний борг України комерційним кредиторам. Заборгованість перед офіційними багатосторонніми кредиторами, як зазначалося, не підлягає реструктуризації, а заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами вже була реструктурована у 2001 p., а згідно з принципами діяльності Паризького клубу кредиторів, борги, що вже були реструктуровані в рам-ках клубу, повторній реструктуризації, як правило, не підлягають.

Оскільки переважну частину зовнішніх зобов'язань України комерційним кредиторам становлять єврооблігаційні позики, основна увага має приділятися застосуванню арсеналу методів та інструментів, напрацьованих світовою практикою щодо цьо-го виду заборгованості.

У такому контексті надзвичайно важлива роль належить правовим аспектам управління борговими процесами і належному юридичному супроводу запозичення. Для впорядкування процесу реструктуризації боргів особливе значення має включен-ня у документацію на випуск міжнародних облігацій положення про колективні дії (САС).

На відміну від синдикованих кредитів, що надаються комер-ційними банками, облігації зовнішніх позик розміщуються серед великої кількості інвесторів. Досягнення угоди з такою кількістю кредиторів у разі виникнення боргових ускладнень у позичальника породжує низку проблем.

У кризових умовах юридичні підстави для реструктуризації заборгованості за іноземними облігаціями надає положення про колективні дії (САС).

Загалом у 2003—2004 pp. практика застосування положен-ня про колективні дії набула значного поширення. Це положення займало чільне місце у процесі юридичного супроводу зовнішніх облігаційних позик Белізу, Гватемали, Корейської Республіки і Південної Африки. Застосування положення про колективні дії майже не вплинуло на вартість запозичення для урядів-позичальників.

Отже, внесення положення про колективні дії в документа-цію на випуск єврооблігаційних позик України цілком відповідатиме, на думку експертів, світовим тенденціям розвитку міжнародних кредитних відносин. Воно надасть законні підста-ви для реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України шляхом укладення відповідних угод із кваліфікованою більшістю кредиторів.

При цьому слід ураховувати необхідність активної позиції уряду на переговорах із комерційними кредиторами.

При проведенні реструктуризації єврооблігаційних позик України привабливими інструментами, на думку експертів, є сек'юритизація та обмін боргових цінних паперів на корпоративні. В рамках операцій обміну боргу на корпоративні цінні папери кредитор отримує певну суму в національній валюті позичальника, яка згодом інвестується у майнові