Економічний зміст платіжного балансу

План

1. Методологія платіжного балансу

2. Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності

3. Економічна рівновага платіжного балансу

Методологія платіжного балансу

Економічні, політичні, військові, культурні й інші відносини між країнами породжують різноманітні грошові платежі та надходження.

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни призводить до виникнення двох зустрічних потоків іноземної валюти: вхідного (наприклад, виручка від експорту продукції) та вихідного (наприклад, оплата імпорту). Інтегральним показником цих потоків можуть бути баланси міжнародних розрахунків як співвідношення грошових вимог і зобов'язань, надходжень і платежів однієї країни щодо інших.

Є кілька видів балансів міжнародних розрахунків: розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості і платіжний баланс.

Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн нетто-кредиторів і нетто-боржників. Він характеризує співвідношення всіх заборгованостей цієї країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов'язань щодо них цієї країни незалежно від строків надходження платежів.

З одного боку, розрахунковий баланс дав можливість визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Однак, з іншого боку, він недостатньо повно віддзеркалює стан справ, оскільки і серед іноземних боргів і серед зобов'язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, строк погашення яких ще не настав.

Крім того, тут не враховується таке широковживане у світогосподарських відносинах поняття, як надійність іноземного боржника. Наведемо приклад з недавньої історії. СРСР, перед його розпадом вважався нетто-кредитором (борги йому перевищували зобов'язання перед іншими країнами), але реально погасити свої зобов'язання шляхом повернення боргів не було ніякої можливості, оскільки, в свою чергу, країни, що розвиваються (головні боржники Союзу), не в змозі були розрахуватися з ним.

Баланс міжнародної заборгованості (його ще називають балансом міжнародних інвестицій) не враховує поточну заборгованість (наприклад, заборгованість України за отриману в поточному році російську нафту), а показує лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов'язаннями перед іноземними вкладниками, з другого.

Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).

При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні (які приносять іноземну валюту) і дебетні (пов'язані з її витратами). Тому в балансі перші йдуть зі знаком "+", і другі — зі знаком "—". Так, експорт товарів і запозичення, отримані країною, — це кредитні операції, а імпорт і кредитування інших країн — дебетні.

Багатогранний комплекс міжнародних відносин країни відбивається у балансовому рахунку її міжнародних операцій, які за традицією мають назву платіжного балансу.

Платіжний баланс — це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Іншими словами, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.

Останнім часом як додаток до платіжного балансу, який відображає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають баланс міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату — це співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день постійно змінюються.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії та дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерської позиції платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Але за підсумками його основних розділів може бути або активне сальдо — якщо надходження перевищують платежі, або пасивне — коли платежі перевищують надходження.

Тому платіжний баланс — це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують одна одну, але і певний стан цих операцій, що містять якісні і структурні характеристики основних його елементів.

Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх викликають, зате показує, що в дійсності відбувається, відображаючи реальні і фінансові потоки між цією країною і зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.

По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи "плаваючих" валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження певної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримання фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів за основною сумою боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

Кількісне визначення стану міжнародних платіжних відносин має давню історію і пройшло за цей час значний шлях розвитку.

Перші спроби обліку масштабів і оцінки наслідків міжнародних економічних операцій з'явилися в Англії ще в кінці XIV ст. і пов'язані з економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним багатством і на цій основі вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни.

Саме ж поняття "платіжний баланс" було вперше введено в економічну теорію Джеймсом Стюартом у 1767 р", але складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній країні були різними.

Практично всі видатні представники світової економічної думки, включаючи класиків політичної економії — А. Сміта і Д. Рікардо, в тій чи іншій мірі віддали належне у своїх працях проблемі рівноваги платіжного балансу.

Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання платіжного балансу набули у США і Великій Британії на початку XX ст. Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена Міністерством торгівлі у 1923 р. за показниками 1922 р. У 1923 р. Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого вперше були згруповані в трьох розділах: поточні операції, рух капіталів, операції з золотом і сріблом. Ця форма без суттєвих змін збереглася до початку Другої світової війни.

У 1943 р. американський економіст X. Лері склав платіжний баланс США за 1919—1934 рр., форма якого була взята за основу для складання платіжного балансу США після Другої світової війни.

Формування світового господарства з часом не тільки ставило більш жорсткі вимоги до методик складання платіжних балансів окремих країн, але й вимагало зіставлення показників міжнародних розрахунків окремих країн. Тому принципи складання платіжних балансів окремих країн закономірно піддавалися все більшій уніфікації.

Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла і діяльність Ліги націй та МВФ, що був створений на основі рішень міжнародної конференції в Бреттон-Вудсі.

Так, ще у 1924 р. публікація Лігою Націй даних про платіжні баланси 13 країн за 1922 р. дала початок міжнародному порівнянню цих показників. У1927 р. Лігою Надій була запропонована схема і низка рекомендацій, в яких за зразок приймалися, головним чином, платіжні баланси США і Англії. У результаті уточнень, внесених експертами Ліги Націй, була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка у 1947 р. була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом.

Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного балансу, результати якої знаходять відображення у періодичних випусках "Керівництва з платіжного балансу".

Запропонована МВФ схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деякими уніфінаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати і аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних держав.

Дефіцит і профіцит платіжного балансу. Концепція резидентності

Платіжний баланс країни — це результат, перш за все, торговельного обміну товарами, послугами і капіталом між певною країною і навколишнім світом. По суті, це балансовий звіт, в якому фіксуються, з одного боку, зовнішні надходження, з іншого — платежі країни за кордон протягом певного періоду.

Основні принципи побудови платіжного балансу зводяться до такого.

Платіжний баланс країни, як правило, складається з двох частин: балансу поточних операцій і балансу руху капіталів. Баланс поточних операцій відображає співвідношення експорту (вартість товарів цієї країни, проданих за кордон) та імпорту (вартість закордонних товарів, куплених жителями цієї країни). Сюди також належать: оплата послуг; кошти, потрачені за кордоном громадянами країни; платежі іноземних урядів і міжнародних організацій (наприклад, гранти на економічні реформи). Баланс руху капіталів відображає співвідношення вартості обсягу інвестицій і