Закони грошового обігу й основні тенденції його динаміки

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко: де є товар і гроші, там є й фінанси. І це невипадково. Адже термін "фінанси" походить від середньовічного латинського терміну "financia", що означає обов'язкову сплату грошей.

Отже, обов'язковою ознакою участі фінансів у економічному житті є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, у здійсненні державою своїх функцій, у тому числі і зовнішньоекономічних, не було б і фінансів. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі.

Гроші — це економічна категорія, що означає особливий, специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента, рівноцінності, тобто форму вартості всіх інших товарів. У господарській практиці назву грошей можуть мати: одиниці рахунку, в яких визначені ціни на товари; написи на банківських рахунках; кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання, які використовуються для платежів; національні грошові знаки; іноземна валюта тощо.

Грошовий обіг — це рух грошей у процесі товарного обороту, надання послуг, погашення боргових зобов'язань тощо.

У зв'язку з цим виникає запитання: а яка саме кількість грошей необхідна на ринку в певний час для безперебійного забезпечення товарного обороту?

На це запитання в загальному плані дає відповідь відкритий К. Марксом закон грошового обігу, згідно з яким, кількість грошей визначається відношенням суми цін товарів до числа оборотів однойменної грошової одиниці з урахуванням додаткових факторів — проданих у кредит товарів, суми взаємо-погашених платежів та платежів, для яких настав строк виплати, а також, маючи на увазі суму повторного обігу, де одні й ті самі гроші функціонують чи як засоби обігу, чи як засоби платежу. Закон грошового обігу діє там, де є товарне виробництво, товарний і грошовий обіг, а також за умов різних грошових систем. Він виражає одну з головних умов підтримування ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спроможності грошей. Виконання вимог цього закону особливо актуальне нині, коли відійшов у історію безпосередній зв'язок грошей із золотом, і маса грошових знаків, що знаходяться в обігу, має купівельну спроможність та суспільну значущість остільки, оскільки за ними стоять реальні, визнані суспільством, якісні товари. Недотримання вимог закону грошового обігу, як переконує практика, може призвести до виникнення в економіці країни значних елементів натуральних господарських зв'язків між виробниками і споживачами продукції та, зрештою, навіть до витіснення з господарського механізму економічних методів господарювання або до їх значного послаблення.

Формою організації грошового обігу, що встановлюється, як правило, державним законодавством певної країни, є грошова система. Вона містить у собі:*

товар, що відіграє роль загального еквівалента;*

грошову одиницю — масштаб цін;*

засоби обігу та засоби платежу (металеві, паперові, кредитні й електронні гроші);*

порядок карбування монет і порядок випуску в обіг паперових грошей;*

форми й умови безготівкового платіжного обороту та обігу кредитних грошей;*

порядок обміну національної валюти на іноземні, а також фіксований державою валютний курс.

Формування грошових систем розпочалося ще в період розкладу первіснообщинного ладу, певною мірою як завершення тривалого процесу розвитку форм вартості товару. Так, уже Київська Русь мала порівняно розвинуту грошову систему, а карбування монет тут почалося навіть раніше, ніж у деяких великих європейських державах, — у X—XI ст. Це ще один із незаперечних доказів значної ролі держави наших предків у економічному та політичному житті на той період. Пізніше, наприклад, Новгородська область платила за Ярослава 300 гривень данини, у XI ст. — 2500, татарам давали 2000 гривень сріблом. Із давньоруської грошово-вагової системи взяла початок московська грошова система, за якої з гривні (внаслідок поділу її на кілька частин) виникає карбованець, який згадується в історичних документах на початку XIV ст. Так, Дмитрій Донський у 1371 р, викупив із татарського полону сина тверського князя за 10 тис. карбованців сріблом. Виникнення централізованої Російської держави вимагало водночас формування єдиної грошової системи.

У всіх країнах із перетворенням суспільного виробництва на товарне, а натурального господарства на товарно-грошове, виникає об'єктивна необхідність значно спростити та стандартизувати форми й системи грошового обігу. Починається створення єдиної та централізованої регламентації грошового обігу, загальнодержавного фінансового апарату, централізованого банку та металевого фонду, що належить державі або надійно контролюється нею. Саме таку грошову систему створює буржуазна держава, а процес завершення й остаточного формування грошових систем закінчується в XVI—XVII ст. зі становленням та утвердженням розвинутих товарно-грошових відносин і товарного виробництва, а також із запровадженням національних грошових одиниць. Так, у 1694 р. був введений в обіг англійський фунт стерлінгів — одна з найстаріших, найповажніших і, в недалекому минулому, найсильніших грошових одиниць світу. У1785 р. в США був прийнятий закон про запровадження долара — нинішньої головної валюти світу. В 1795 р. було введено французький франк; 1830 р. —бельгійський франк; у 1875 р. —югославський динар; 1885 р. — єгипетський фунт; 1895 р. — гонконгівський долар і т, д.

При побіжному розгляді грошового обігу складається враження, що він відіграє важливішу роль, ніж обіг товарів, що гроші приводять товари в рух. Насправді, навпаки, — саме обіг товарів є основою грошового обігу, адже зміни в товарному обороті, пов'язані, головним чином, з умовами і масштабами виробництва, зумовлюють відповідні зміни в характері та масштабах грошового обігу.

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу на певний відрізок часу повинно перебувати грошей не більше, ніж це потрібно для оплати реально існуючих товарів і послуг за цінами, що склалися на цей момент. Цей закон ще може бути виражений таким чином: якщо дано вартість товарів і середню швидкість їх метаморфоз, то кількість золота, в обігу залежить від його власної вартості. Крім такого вираження закону грошового обігу, є більш специфічні закони обігу металевих і паперових грошей, до аналізу яких звернемося нижче.

Як показує багатовіковий досвід, є дуже багато грошових систем і державних форм регулювання грошового обігу. Найголовніші з них такі:*

система металевого обігу (грошовий товар функціонує у монетній формі);*

монометалізм (валютними грошима є один метал);*

біметалізм (валютними грошима е два метали: золото і срібло);*

система обігу номінальних грошових знаків (грошовий товар виступає не в монетній формі, а у формі паперово-грошового та банкнотного обігу).

Розвиток грошового товару відбувався поступово. Історично, з розвитком торгового обміну, функції грошей виконували товари, що частіше ніж інші використовувалися в обігу, а отже, були найбільш надійні щодо розвитку процесу обміну. На ранніх стадіях зародження товарного обміну такі функції виконувала у багатьох народів худоба. Гомер, наприклад, оцінював деякі види зброї у 100 биків, а деякі — в 9 биків. У Німеччині у І ст. н. е. використовувалися так звані коров'ячі гроші. У деяких північних народів грошовою одиницею був олень. Грошима були слонова кістка, хутро, боби какао, цукор тощо. Пізніше, певною мірою завдяки тому, що благородні метали людина почала використовувати значно раніше інших металів, та завдяки їх особливим якостям, роль загального еквівалента переходить до золота й срібла. Таким чином, наступний період динаміки еволюції грошового товару пов'язаний із функціонуванням металевого обігу, за якого повноцінні гроші починають виконувати роль загального вартісного еквівалента, та й самі безпосередньо обслуговують процес товарного обігу.

Біметалізму притаманні дві системи: паралельної валюти та подвійної валюти.

Система паралельних грошей характеризується тим, що ціннісне співвідношення між золотими і срібними монетами складалося стихійно відповідно до ринкової вартості цих благородних металів.

Система подвійних грошей відрізнялася встановленням державою ціннісного співвідношення між двома металами (паритет), а у зв'язку з цим карбування золотих і срібних монет, їх залучення до актів купівлі-продажу та інших операцій, здійснювалося згідно з встановленим співвідношенням.

Біметалізм певною мірою суперечить самій природі грошей як єдиного товару, що виконує роль загального еквівалента, атому не повністю відповідає потребам розвинутого товарного господарства, хоч і використовувався на певному етапі його розвитку. За біметалізму, як правило, виникали розбіжності між ринковими й офіційно встановленими вартостями золота і срібла, в результаті чого монети, відкарбовані з металу, відносна вартість якого на цей час зростала, вилучалися з обігу, а залишались монети з уціненого металу. У зв'язку з цим англійський державний діяч і фінансист XVI ст. Т. Грешем сформулював економічний закон, згідно з яким гірші гроші витісняють з обігу кращі, проте М. Коперник відкрив його значно раніше.

Розвинутому товарному господарству найбільше властивий монометалізм, що був встановлений спочатку в Англії, а потім і в інших розвинених країнах. Це означало перехід грошових систем на новий ступінь розвитку. Золотий монометалізм характерний тим, що поряд із золотом, яке виконує функцію загального еквівалента, в обігу можуть знаходитися не лише повноцінні золоті монети, а й неповноцінні монети із срібла й міді. Система золотого монометалізму, яка існувала