Разом із тим у країнах ЄС із другої половини 90-х років XX ст. спостерігається тенденція до переключення пріоритетів розвит-ку з обмеженням використання природних ресурсів у виробництві та стримуванням зростання товарного споживання на підвищення ефективності економіки. Добробут пов'язується насамперед із підвищенням темпів економічного зростання (зростання споживання товарів та послуг), що дає змогу також вирішувати низку соціальних і екологічних проблем. Цей процес ставить на перший план значущість індикаторів економічного зростання та ефективності економіки.

Успішного економічного, екологічного і соціального розвит-ку України, її регіонів можна досягти тільки завдяки відповідним методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх із метою розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, збережен-ня навколишнього природного середовища, утримання працівників бюджетної сфери, армії, всіх ланок влади.

Одночасно у сфері мобілізації грошових ресурсів слід чітко законодавчо закріпити грошові потоки, які спрямовані до дер-жавного та місцевих бюджетів, що фінансуються з відповідних джерел. Адже досі частка державного бюджету у зведеному бю-джеті України перевищує 60 %. Розмір такого відсотка є спір-ним як у наукових колах, так і у світовій практиці (у США він обернений, у Німеччині, Франції, Данії — майже такий).

За оптимальної структури прогресивного оподаткування, ко-ли багаті платять більше на одиницю доходу, ніж бідні, акцент оподаткування має змінюватися пропорційно в міру зростання багатства громадян, з урахуванням курсових різниць і відсотко-вих доходів у бік збільшення оподаткування громадян і зменшен-ня оподаткування підприємств, які активно інвестують кошти в основний капітал і прогресивні технології, висококваліфіковану робочу силу. Інакше вірогідним є розвиток тіньової економіки.

Як зазначає багато українських учених, одна з основних при-чин існування тіньової економіки в Україні — це нестабільність у функціонуванні фіскальної політики, наявність значних по-даткових пільг для "вибраних" галузей і підприємств, склад-ність і заплутаність податкового законодавства.

Держави — члени ЄС | Регіони | Рік заснування | Середня площа "регіону", тис. км

Бельгія | 3 громади"

3 "регіони" (communautes і regions чиgemmenschappen і gewesten) | 1970

1980 | 10,16

Данія | 14 адміністративних районів (amter) | 1970 | 3,07

Німеччина | 16 земель (Lander) | 1949—1990 | 22,31

Греція | 13 регіонів | 1989 | 10,15

Іспанія | 17 автономних громад" (comunidadez autonomas) | 1978—1983 | 29,69

Франція | 22 "регіони" | 1982 | 24,72

Ірландія | 31 одиниця, включаючи 27 округів і 4 міста-графства | 1989 | 2,26

Італія | 20 регіонів" (region) | 1946—1970 | 15,06

Люксембург | 3"райони" | 1968 | 0,86 2,26

Нідерланди | 12 "провінцій" (provincien) | 1962 | 3,43

Португалія | 18 "районів" (distritos) | 1984 | 5,08

Сполучене Королівство | 76 округів (Шотландія - 9 регіональних округів; Ан-глія и Уельс - 47 округів графств і 6 столичних окру-гів; Північна Ірландія - 26 окружних районів) | 1972—1973 | 3,12

Вдосконалення потребує, особливо на обласному і районно-му рівнях, управління різними ланками фінансової системи. Йдеться насамперед про те, що коли на рівні держави казначей-ство і контрольно-ревізійне управління діють при Міністерстві фінансів, то в областях і районах вони є окремими організація-ми, керівництво яких нерідко навіть не бачить спільної мети. Більше того, практика роботи казначейства свідчить, що район-на ланка цієї фінансової структури зайва. Якщо колись під по-няттям "фінансовий контроль" розуміли перевірку щодо пра-вильності з суто математичного чи правового погляду, то на су-часному етапі ці органи виконання бюджету повинні контролю-вати передусім доцільність і ефективність використання бю-джетних коштів. Тому нині в органах КРУ і Державного казна-чейства створюють аналітичні підрозділи.

Господарська практика багатьох країн світу, особливо Поль-щі, Франції, США, Канади, Японії, свідчить про ефективність фінансової політики сталого розвитку і територіального управ-ління в умовах високорозвинутих ринкових відносин. Територі-альне управління у різних країнах має свою специфіку. Для федеративних держав характерна значна самостійність великих адміністративно-територіальних одиниць, які часто здатні ефективно проводити власну соціальну, економічну і екологіч-ну політики. Місцеві органи там беруть активну участь у здій-сненні політики, якої дотримуються і центральні органи управ-ління. Цей досвід, на думку фахівців, потрібно використати і в Україні.

У більшості зарубіжних країн склалася триланкова систе-ма управління територіальним соціально-еколого-економічним розвитком. Поряд із центральними органами управлінською діяльністю займаються великі регіональні та локальні терито-ріальні структури.

Регіональну політику в деяких країнах здійснюють спеціалі-зовані державні директивні або дорадчі органи. Наприклад, у Польщі діє Державна рада територіального розвитку. До її скла-ду входять представники як законодавчої, так і виконавчої вла-ди. До компетенції ради належить підготовка пропозицій щодо формування державної регіональної політики та оцінок у галузі територіального планування.

У Франції багато років функціонує Міжміністерський комі-тет із проблем регіональних дій і впорядкування території, що приймає урядові рішення в галузі регіональної політики. В жит-тя їх втілює Представництво з упорядкування території, голова якого підпорядковується безпосередньо прем'єр-міністру.

У Канаді діє комітет Кабінету міністрів із питань економіч-ного та регіонального розвитку.

У США функціонує Президентська комісія з проблем феде-ралізму, яка займається підготовкою аналітичних звітів і реко-мендацій для президента та Конгресу, виробленням шляхів удо-сконалення федеративних відносин, координацією поточної діяльності федеральної адміністрації з питань удосконалення міжрегіональних відносин.

В Японії при Кабінеті міністрів діють Економічна консуль-тативна рада та Консультативна рада планування комплексно-го розвитку територій, яким керує прем'єр-міністр. Основним робочим органом у державному апараті Японії, що розробляє державну регіональну політику, програми і плани сталого регіо-нального розвитку, є Управління економічного планування.

Наведені приклади свідчать про велику різноманітність інституційних структур, про те, що в багатьох країнах питан-ням територіального управління, формування і реалізації регіо-нальної політики сталого розвитку, а також її фінансовому за-безпеченню приділяється велика увага, чого поки не вистачає в Україні.

Аналізуючи формування фінансової політики сталого роз-витку регіону розвинутих держав світу за останні 20 років, фахівці роблять висновок про посилення ЇЇ соціальної спрямо-ваності. Саме на задоволення соціальних потреб людини була спрямована фінансова політика таких держав, як США, Вели-ка Британія, Франція, Німеччина, Швеція. Найвищий рівень забезпечення соціальних потреб населення за рахунок держав-ного фінансування характерний для Скандинавських країн, зокрема Швеції.

Так, за часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія і Фінляндія займають перші три місця серед усіх розвинутих країн (нині цей показник дорівнює відповідно 66,61 і 56 %). Для порівняння: у Великій Британії — 42 %, США — 36, Японії — 27 %. Левову частку державних витрат становлять трансферні платежі, тобто переведення фінансових коштів, отриманих дер-жавним бюджетом від податків та інших надходжень, безпосе-редньо різним групам населення у вигляді допомог і субсидій. Таким чином, відповідно до ідеї "держави добробуту" національ-ний дохід перерозподіляється на користь найменш забезпече-них прошарків суспільства.

В європейських країнах питання формування державного бюджету і його розподілу між регіонами вирішується на основі справедливості та корисності за активної участі регіонів. Для цього їм надано більше самостійності, ніж в Україні, забезпече-но відповідні юридичні права, які держава не може порушити (на відміну від України).

У розвинутих країнах запроваджено також індикативне (дорадче) планування розвитку регіонів, фінансування їх за нау-ково обґрунтованими стабільними нормативами бюджетної за-безпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану областей, що сприяє вирівнюванню умов їх функціонування. Сформовано фонди розвитку для фінансування найважливіших регіональ-них інвестиційних проектів, що треба зробити і в Україні.

До того ж у Сполучених Штатах бюджетам нижчих рівнів надається цільова фінансова допомога. Основним видом безумов-ної підтримки є програма міжбюджетного дохідного вирівню-вання, що ґрунтується на виділенні трансфертів, розрахованих згідно із законодавчо затвердженою формулою, яка враховує видаткові потреби і фіскальний потенціал. Нині федеральний бюджет США не надає нецільової фінансової допомоги бюдже-там нижчестоящого рівня, хоча безумовна фінансова підтрим-ка місцевим бюджетам з боку бюджетів штатів широко викорис-товується.

Цільова фінансова допомога надається у вигляді грантів двох типів. Перший тип — блоки-гранти — виділяються за досить широким спектром видаткових статей із встановленням обме-жень на перерозподіл коштів між цими статями. Є блоки-гран-ти на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, а також на інше фінансування видаткових груп. Другий тип — так звані кате-горійні гранти, у рамках яких виділяються кошти на фінансу-вання, окремої видаткової програми.

У США, Німеччині, Франції, Японії та інших розвинутих країнах не більше третини фактичних надходжень спрямовуєть-ся на статті державних управлінських витрат, оборону, органі-зацію резервних фондів, для вирішення інших загальнодержав-них проблем. Щодо військових витрат, то їх рівень в Японії, порівняно з іншими розвинутими країнами, досить низький і не виходить за межі 1 % ВВП, тоді як у США — 27, Великій Британії — 24, Німеччині — 25—30, Франції — 35 %. Решта надходжень залишається на рівні регіонів у місцевому бюджеті, причому фіксована частина залишається безпосередньо на підприємствах і використовується на розвиток виробництва, впровадження науково-технічних програм і розробок, поліп-шення соціальної інфраструктури тощо. Цього, на думку бага-тьох фахівців, поки не вистачає в Україні.

Сучасний