Саме тому останнім часом велике значення надається регіо-нальній інноваційній політиці та її ролі як важливого факто-ра економічного й соціального розвитку країни. Інноваційна привабливість регіону трактується як комплекс умов, що фор-мують сприятливе середовище для інноваційних процесів у регіоні, зокрема: можливість упровадження результатів науко-вих та науково-технічних розробок у виробництво, ефективність освоєння інноваційних проектів, рівень фінансового забезпечен-ня інноваційної діяльності, ступінь розвитку інноваційної інфраструктури.

Реалізувати інвестиційну стратегію можна у разі зосереджен-ня у сфері інноваційно-інвестиційної діяльності основних капі-талів та інвестиційних ресурсів. Для цього потрібно здійснити комплекс заходів, спрямованих: на запровадження гнучких форм поєднання капіталів комерційних банків і підприємств шляхом створення пайових інвестиційних фондів для реалізації масштабних інвестиційних та інноваційних проектів; зменшен-ня відсоткових ставок за кредитами комерційних банків шля-хом оптимізації банківських послуг та вартості кредитних ре-сурсів; збільшення використання бюджетних інноваційних та інвестиційних ресурсів шляхом їх концентрації та пріоритет-ного спрямування на реалізацію високотехнологічних проектів, у тому числі пілотних, для перспективних галузей економіки держави; розроблення і впровадження механізмів заохочення комерційних банків до фінансування інноваційних проектів, спрямованих на економічне зростання та стимулювання інно-ваційно-інвестиційної діяльності в Україні. Для успішної реалі-зації інноваційної діяльності варто використовувати спеціальні території пріоритетного розвитку (ТПР), де створюється спеціальний режим інвестиційно-інноваційної діяльності з ме-тою освоєння випуску нових видів інноваційної продукції, організації високотехнологічних виробництв та створення но-вих робочих місць; науково-технічні зони, де діє офіційний пра-вовий режим, орієнтований на розвиток наукового і виробничо-го потенціалу регіону шляхом стимулювання фундаментальних досліджень із подальшим упровадженням наукових розробок у виробництво. Крім того, слід реалізувати механізми позабю-джетного стимулювання науково-технічного прогресу, перед-усім довгострокового кредитування через інструменти рефінан-сування комерційних банків, створення для цього банку рекон-струкції та розвитку, а також іпотечної банківської установи.

Аналіз наукових праць з інноваційної тематики свідчить, що одним із головних чинників неналежного розвитку інновацій у регіонах України є відсутність фінансових, і насамперед подат-кових, пільг для інноваційних виробництв у менш розвинутих, ніж у багатьох країнах ЄС, регіонах. Показовим є приклад Угор-щини, інших нових країн Євросоюзу, де намагаються розвива-ти інноваційні виробництва в депресивних регіонах.

Наступним чинником, що не стимулює інноваційного розвит-ку регіонів, є використання регіональними ФПГ наявного зако-нодавчого поля щодо інновацій для зменшення платежів до бю-джетів різних рівнів, насамперед шляхом лобіювання створення технопарків у промислово розвинутих регіонах Сходу і Цен-тру України. Цьому передусім сприяє корупція у верхніх еше-лонах влади, причетних до визначення пріоритетів інновацій-ного розвитку держави.

Так, корисна ідея стимулювати в Україні інноваційну діяль-ність за допомогою технопарків, як вважають експерти, пере-творилася на практиці на спосіб уникнення від сплати податків. Тому тут слід суттєво переглянути законодавчу базу.

Основним стратегічним ресурсом упровадження інновацій-ної моделі розвитку економіки є люди з їх інтелектуальним, підприємницьким, виробничим потенціалом. Вирішення склад-ного двоєдиного завдання — забезпечення впровадження інно-ваційної моделі розвитку та створення реальних передумов для ефективного використання трудового потенціалу — потребує спільних зусиль державних і регіональних структур та суб'єктів господарювання.

Опитування фахівців із соціально-трудових відносин, в якому брав участь і автор посібника, показало майже одностайність їхніх думок, що інноваційний тип поведінки мало поширений серед працюючого населення в усіх регіонах України. Більшість респондентів (48,7 %) вважають, що схильність до нововведень, можливість продукувати нові ідеї, висока мобільність праців-ників характерні для меншості працюючих, ще 42,5 % опиту-ваних вважають, що така поведінка майже нехарактерна. Май-же на такому самому рівні оцінена творча та інноваційна діяль-ність населення України в різних регіонах України, що ставить перед державою досить складні завдання.

Різні групи населення та категорії працівників мають різний рівень інноваційної активності. Опитувані визначили, що се-ред різних категорій працівників у всіх регіонах найвищий рівень інноваційної та творчої активності притаманний кваліфі-кованим спеціалістам із вищою освітою — на її дуже високий та достатньо високий рівень вказали 42,5 % респондентів, та ще 46 % визначили її середній рівень. Досить високо була оцінена творча та інноваційна активність кваліфікованих робітників — 61,3% опитуваних вважають її високою та середньою. На тлі цих показників оцінка інноваційної активності керівників виглядає досить скромно: лише 24,8 % респондентів вважають її високою, а 35,4 % — низькою.

Опитувані визначили, що за сферою діяльності найвищий рівень інноваційної активності мають працівники освіти. За віком — молодь. Міське населення, за оцінками експертів, має значно вищий потенціал інноваційної активності порівняно із сільськими мешканцями. Слід зазначити, що недостатньо ви-сокий рівень інноваційної активності керівників та працівників державного управління може гальмувати розвиток інновацій-них процесів в Україні.

Отже, опитування свідчить, що рівень інноваційної актив-ності більшості категорій населення в усіх регіонах України є невисоким. Тому одним з основних завдань інноваційної полі-тики має бути стимулювання участі населення в різноманітних формах інноваційної діяльності.

На рівень інноваційної активності впливає безліч чинників, утому числі менталітет населення. Щодо сприяння менталі-тету українців інноваційному розвитку, то 24,8 % експертів під-твердили його вплив, але 35,4 % вважали, що менталітет як сприяє інноваційному розвитку, так і гальмує його. 19,5 % учас-ників опитування підкреслили, що менталітет не сприяє інно-ваційному розвитку, а гальмує його. Отже, можна зробити ви-сновок, що український менталітет поки що не сприяє повною мірою розвитку інноваційної активності.

Дослідники трудового менталітету зазначають, що в Україні поки що не набули масового поширення серед населення всіх регіонів України такі риси менталітету, які безпосередньо сто-суються інноваційної діяльності: здатність до адаптації, інно-вацій, перенавчання; прагнення підвищувати на ринку свою конкурентоспроможність; економічне мислення, орієнтація на високу оплату праці та задоволення різноманітних потреб; по-вага до права власності та орієнтація на зростання власного ка-піталу.

Поки що в більшості випадків в Україні інновації не дають достатньої винагороди. Серед факторів, які перешкоджають інноваційній активності, експерти на друге місце поставили неефективність стимулювання інноваційної діяльності (це відзначили 47,8 % експертів).

Становлення ринкових відносин поки що не сприяло розвит-кові виробничого, трудового та інтелектуального потенціалу, підвищенню впливу інноваційної активності на розширення можливостей життєзабезпечення працівників промислових підприємств у регіонах. Результати опитування фахівців із про-блем праці та соціальної політики свідчать про наявність тако-го впливу (відзначили 85 % експертів). Однак велика частина експертів (43,4 %) цілком справедливо підкреслюють, що для посилення впливу інноваційної активності на розширення мож-ливостей життєзабезпечення в усіх регіонах необхідні додаткові умови.

Для розвитку інноваційної активності необхідно виявити чинники, що перешкоджають цьому процесу, та визначити шля-хи їх усунення. За результатами опитування, 51,3 % респон-дентів вважають, що до найсуттєвішого фактора, який пере-шкоджає інноваційній активності працюючих в Україні, слід віднести недостатнє матеріальне забезпечення інноваційної діяльності; 47,8 % експертів вказали на неефективність стиму-лювання інноваційної активності,44,2 % —на незатребуваність творчої ініціативи; 32,7 % зазначили, що інноваційній актив-ності працюючих перешкоджає відсутність умов для впрова-дження інновацій. Суттєвою перешкодою також є недоско-налість системи державного захисту інтелектуальної власності.

Отже, найбільша частка респондентів наочно підтвердила, що причинами низької інноваційної активності працюючих у всіх регіонах України є недосконала система менеджменту вітчиз-няних підприємств, відсутність ефективного механізму стиму-лювання та мотивації працівників до творчої ініціативи й інно-ваційної діяльності. Це дає підставу стверджувати, що ці питан-ня потребують додаткового дослідження, а також досконалішого вивчення практичного досвіду провідних підприємств у ре-гіонах.

Для практичного утвердження інноваційної моделі націо-нальної економіки в регіонах України поряд із техніко-технологічною складовою державного регулювання та стимулюван-ня наукового прогресу, створення надійної системи прогнозуван-ня науково-технічного розвитку також необхідний ефективний економічний механізм, що має активізувати інноваційну пове-дінку суб'єктів господарської та підприємницької діяльності, працівників підприємств у всіх регіонах, а не тільки у промис-лово розвинутих.

На державному рівні необхідні також всебічна підтримка нарощуванню інтелектуального капіталу у виробництві та сфері управління, збільшення прошарку кваліфікованих кадрів у науці, заохочення молоді до участі в науковій та науково-тех-нологічній діяльності, які зможуть забезпечити радикальні змінну розвитку продуктивних сил та активно сприяти впрова-дженню інноваційної моделі розвитку в усіх регіонах України.

На відміну від розвинутих країн світу Україна ще залишаєть-ся державою, в якій зберігаються екстенсивні методи розвит-ку економіки, що неминуче призводить до нераціонального при-родокористування і неефективної фінансової політики. Для країни характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розмі-щенням природно-ресурсного та соціально-економічного потен-ціалів, науково-технічна і технологічна відсталість, що зростає за таких умов стає очевидною необхідність розв'язання склад-ної системи завдань, пов'язаних із вимогами оптимізації при-родокористування , оздоровлення стану природного середовища і фінансового забезпечення сталого розвитку.

Важливе місце у вирішені фінансових проблем розвитку окре-мих громад можуть зіграти фонди розвитку громади. Фонд гро-мади {Community Foundation) — загальновживане визначення громадських фундацій, що залучають кошти донорів, громадян, інколи держави та спрямовують їх на користь громади. Ідея фондів полягає в тому, щоб на певній території для