населення працювала благодійна структура, якій довіряли б і яка була б ефективним механізмом вирішення загальних проблем. Особливостями такої форми благодійних установ є територіальна обме-женість діяльності й орієнтація на певну громаду та її потреби. Під громадою найчастіше розуміють особливе середовище, до якого відчувають належність люди, або територію, що включає всі вікові, етнічні, релігійні та соціальні групи населення. За ви-значенням американських експертів, уособленням фонду грома-ди є організація-грантодавець, яка об'єднує доходи та активи з різних джерел — приватні, корпоративні, державні та спрямо-вує їх на задоволення визначених потреб цієї громади.
На сучасному етапі Україна тільки долучилася до процесу формування фондів громад різних рівнів. їх кількість поки до-сить обмежена, тож про вартість їхніх фінансових активів гово-рити ще зарано. Триває процес становлення, обміну досвідом, навчання та розвитку.
Фонд громади може стати дієвим інструментом та партнером у виконанні завдань щодо розвитку регіонів. Участь місцевого керівництва у наглядових радах та комітетах створює атмосфе-ру довіри та співпраці між секторами.
Так, створенню фонду міста Луцька передувала активна міжсекторальна співпраця громадських організацій, влади та бізнесу у формі Громадської ради соціального партнерства. Дійшовши порозуміння, лідери цієї структури вирішили ство-рити спільний соціальний проект на майбутнє. Таким проектом є фонд, до правління якого залучено представників бізнес-ком-паній "Волинь-Авто", "Луцьк-Фудз", "Гнідавський цукровий завод", а також заступника голови Луцької міської ради та ін-ших лідерів громади.
Експерти стверджують, що становлення фонду громади є три-валим процесом. За сприятливих умов розвитку, за допомоги "рідних" інституцій та фінансової стабільності це досягається за 20—30 років.
Фінансово-економічна безпека регіону
Під час аналізу економічної ситуації в регіоні вживається термін економічна безпека регіону, під якою розуміють сукуп-ність поточного стану, умов, факторів, що характеризують стабільність і поступальний розвиток економіки регіону, орга-нічно інтегрованої в економіку країни як відносно самостійна структура. На рівні муніципального утворення економічна без-пека передбачає підтримання стабільного розвитку провідних підприємств, що попереджає негативний вплив на умови життя місцевого населення.
Важливою складовою економічної безпеки регіону є фінан-сова, оскільки без належного фінансового забезпечення еконо-міка регіону розвиватися не зможе. Тому можна говорити про фінансово-економічну безпеку регіону.
Завдання, які постають у процесі визначення фінансово-еко-номічної безпеки регіону, є такими:
- визначення та аналіз факторів, здатних впливати на ста-більний розвиток території;
- формування регіональної економічної політики з визна-ченням пріоритетів і перетворень у межах загальнодержавної стратегії економічної реформи;
- недопущення дискримінації з боку загальнодержавних органів стосовно території, забезпечення паритетної участі в реалізації загальнодержавних програм розвитку регіонів, роз-міщення державних замовлень;
- збільшення частки місцевих бюджетів у зведеному бю-джеті хоча б до рівня 50 : 50;
- зменшення дотаційності регіонів.
Роль державних органів у цьому процесі зводиться:
- до здійснення державної підтримки регіонального розвит-ку шляхом реалізації комплексу державних програм;
- розміщення державного замовлення на постачання про-дукції підприємствами регіону для загальнодержавних потреб;
- паритетної участі у великих регіональних інвестиційних проектах;
- рівноправної взаємодії державної і місцевої бюджетних систем, які ґрунтуються на розмежуванні податкових та інших функцій;
- створення належних фінансових умов для розвитку тери-торії;
- вибору обґрунтованої економічної стратегії щодо конкрет-ної території;
- проведення адміністративно-територіальної реформи.
Для характеристики фінансово-економічної безпеки можуть
використовуватися такі показники.
1. Ступінь зношеності основних виробничих фондів, %.
2. Рівень виробничих капіталовкладень на 1 грн. основних фондів.
3. Індекс динаміки обсягів промислового виробництва (1990 р. = 100%).
4. Відношення інвестицій до ВВП, %.
5. Відношення обсягів трансфертів із державного фонду підтримки територій до ВВП, %.
6. Співвідношення індексів зростання доданої вартості те-риторії (ДВТ) та основного капіталу, %.
7. Відносне зменшення зайнятих у науці та науковому обслу-говуванні в загальній кількості зайнятих на території порівня-но з 1990р., %.
8. Відношення податків та інших платежів у бюджет до ВВП території, %.
9. Частка оплати праці у ДВТ, %.
10. Частка не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що шукають роботу, в загальній кількості економічно активного населення, %.
11. Відношення різниці між кількістю громадян, що шукають роботу, і заявленою підприємствами і організаціями потребою в працівниках, до загальної кількості зайнятих в економіці, %.
12. Природне скорочення населення, осіб на 100 жителів.
13. Відношення середньої тривалості життя до нормативу, %.
14. Кількість населення з доходами нижчими за мінімальні, в загальній його кількості, %.
15. Частка оплати праці в структурі особистих доходів насе-лення, %.
16. Співвідношення мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму, % .
17. Норми особистих заощаджень (приріст коштів на депозитах і внесках, у цінних паперах, нерухомості, товарах тривалого користування) в особистих доходах, %.
18. Відношення витрат на соціальні програми до ВВП, %.
Особливістю України є те, що за роки незалежності розрив між найбільш розвинутими та найменш розвинутими регіонами де-далі зростає. Насамперед це стосується показника валової доданої вартості (ВДВ). До зони найменш розвинутих територій потрапляють переважно сільськогосподарські території, передусім області Західної України, які потребують значної фінансо-вої підтримки з боку держави.
Література
1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX ст. — Л.: Каменяр, 2000. — 303 с.
2. Базилевич В.Д., Валастрик Л.О. Державні фінанси. — К.: Атіка, 2002. —368 с.
3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. — К.: Либідь, 2000. — 654 с.
4. Бляхман Л., Kpomoe М. Россия и Содружество Независимых Государств: уроки первого десятилетия // Рос. зкон. журн. — 2001.—№10.
5. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я. Азаров (голо-ва) та ін. — К.: НДФІ, 2004.
6. Бюджетна система. Вишкіл студи: Навч. посіб. / СІ. Юрій, Й.М. Бескид, В.Г. Дем'янишин таін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.
7. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафоноватаін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.
8. Василик ОД., Павлюк КЗ. Бюджетна система України: Підручник. — К.: ЦУЛ, 2004. — 544 с.
9. Василик ОД", Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: НІОС, 2002. — 608 с.
10. Волощук Г.О., Пасічник Ю.В., Пряму хіна Н.В. Фінансові фонди соціального спрямування в Україні: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2004, —184 с.
11. Гайдуцький А.П. Підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектору шляхом розширення бюджетної підтримки // Фінанси України. — 2005. — № 10. — С. 111—115.
12. Герасимчук З.В., Вахович І.М., Камінська І.М. Фінансова політика сталого розвитку регіону. — Луцьк: Надстир'я, 2006. —220 с.
13. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко та ін. — К.: НДФІ, 2004. — 712 с.
14. Державні фінанси / За ред. Ю. Немеца і Г. Райта: Пер. З англ. — К.: Основи, 1998. — 306 с.
15. Державні фінанси в розвиткових країнах: Пер. з англ. — К.: К.І.С., 2006. — 400 с.
16. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посіб. / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.М. Новосад та ін. — К.: Кондор, 2003. —220 с.
17. Долішній М.Т. Фінансова політика і стабілізація еконо-міки України // Регіон, економіка. — 2000. — №3. — С. 45—52.
18. Евтух О.Т. Ипотека — механизм эффективного использования ресурсов. — Луцк: Волын. обл. тип., 2001. — 314 с