Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

План

1. Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати

2. Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей

3. Внесок Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

4. Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії

5. Зближення концепцій монетаристів і неокейнсіанців у їхніх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасних умовах

Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати

У процесі розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей: металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за природою є грішми; гроші — це простий елемент обміну, а резервна функція металевих грошей має фундаментальне значення); номіналістична (полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, позбавлених внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням); кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів і послуг).

Найдетальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст., англійським ученим Д. Юмом у трактаті "Про гроші" (1752). Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямів кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія одержала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, котрі виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і наголошували на зв'язку теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв'язку з цим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.

Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов обґрунтування в працях американського економіста І. Фішера. Він заперечував трудову вартість і виходив з категорії "купівельна спроможність грошей", що залежить від таких факторів:—

М — кількість готівкових грошей в обігу (статистична);—

V — швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);—

Р — середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів і послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);—

Q — кількість товарів (реальний національний продукт, або рівень фактичного обсягу виробництва).

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помноженій на загальний рівень цін, І. Фішер наводить "рівняння обміну":

Основні аспекти "трансакційного варіанта" І. Фішера: у "рівнянні обміну" розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об'єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей (Ms).

Згодом "трансакційна версія" була доповнена "кембриджською версією" кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон. А. Пігу акцентує на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб'єктів тримати в себе певний запас грошей. До касових залишків відносять готівкові гроші та залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути розрахована за формулою:

де М — грошова маса (попит на наявні касові залишки або реальна потреба в грошах);

Р — рівень цін (ціна продукції, що реалізується);

Т — товарна маса (обсяг виробництва);

k — частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей).

Основні аспекти "кембриджського варіанта": зосереджена увага на мотивах накопичення грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші — не лише засіб обігу, а й збереження та накопичення; береться до уваги психологічна реакція суб'єктів господарювання стосовно використання готівки; центральна проблема — це проблема попиту на гроші.

Внесок Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

Усупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки, Дж. Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс надавав важливого значення аналізу мотивів накопичення грошей:

Трансакційний — мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

Обачності — мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому.

Спекулятивний — мотив зберігання грошей" який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій у період очікування підвищення норми позичкового процента. Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Зниження норми позичкового процента означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки. Отже, як фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит виступає норма процента.

де Мd — загальний попит на активи;

Mdr — трансакційний попит;

Mds — спекулятивний попит.

Збільшення доходу (Y) збільшує попит на гроші для трансакційних операцій.

Зниження норми (r) збільшує попит.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Наприклад, збільшення номінального доходу приведе до збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву та мотиву обачності. Відповідно зниження норми позичкового процента збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші на важливий фактор формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а відтак — й інвестиційного процесу. Тобто, Кейнс став засновником одного з напрямів теорії грошей — теорії державної грошової політики. Як у теорії, так і на практиці особливу значущість має положення Кейнса про принципи здійснення "політики дешевих грошей" і пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі, та розробив концепцію регулювання ціноутворення і контролювання інфляції.

В основу кейнсіанської теорії закладена стимулююча роль витрат як факторів, що сприяють пожвавленню виробництва. Збільшення витрат приводить у подальшому

до відносно активного зростання доходів. Ілюстрацією цього процесу може слугувати графік, який отримав назву кейнсіанського хреста (рис. 2.1):

Рис. 2.1. Кейнсіанський хрест

Згідно з тотожністю національних рахунків і рівністю доходу витратам:

(варіант закритої економіки, NX(e) = 0).

Збільшення обсягу витрат Е > (рис. 2.1) можливе різними способами: збільшенням державних витрат G, зменшенням податків Т, зменшенням ставки процента r. Варіанти оберненої дії призведуть до скорочення обсягу витрат.

Переміщення Е > спричиняє зміщення точки рівноваги (коли доходи дорівнюють витратам), яка розміщена на перетині прямих Е = У та (2.7), і переміщення точки рівноважного доходу з Y1 у yY2.

Маємо важливе спостереження: одиничне переміщення по осі ординат викликає переміщення по осі абсцис, що дорівнює величині мультиплікатора, який більший від одиниці. Саме це спостереження віддзеркалює основну тезу кейнсіанської теорії: збільшення витрат стимулює виробництво й отримання доходів. За теорією Кейнса:

де С — витрати на споживання;

а — автономне споживання, що не залежить від доходу;

Yd — дохід у розпорядженні споживача;

b — гранична схильність до споживання (0 < b < 1).

Мультиплікатор Кейнса:

Планові витрати в державі:

З іншого боку:

де А — автономні витрати;

n — гранична ставка оподаткування;

Y — національний дохід (НД).

Один з моментів теорії Кейнса: зміна рівня рівноваги НД здійснюється більшою мірою, ніж зміна рівня автономних витрат. Мультиплікативний ефект оцінюється коефіцієнтом:

Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії

Сучасний монетаризм належить до найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70 — початку 80-х років XX ст. Мета монетаристів — модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман. Монетариста зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази.

Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 міс. називається спадом.

Дно — точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

Розширення — фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

Пік — точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Схематично це простежується на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Діловий цикл

Дослідження поведінки грошей у діловому циклі, котрі проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, відбуваються за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції ділового циклу. Як підтверджували Фрідман і Шварц, існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на